Радя́нський Сою́з, офіційна назва — Сою́з Радя́нських Соціалісти́чних Респу́блік, СРСР; (, ) — федеративна соціалістична держава в Північній Євразії, яка існувала з 1922 по 1991 рік. Формально — союз декількох національних радянських республік; на практиці — однопартійнаКерівна і спрямовуюча роль КПРС була закріплена у Конституції СРСР 1977 року. тоталітарна диктатура з високим ступенем централізації керівництва та плановою економікою,Орест Субтельний. Україна Історія. Київ: Либідь, 1993. — 720 с. ; 20 см. — ISBN 5-325-00451-4 якою керувала Комуністична партія. Столицею була Москва в її найбільшій республіці — Російській РФСР. Іншими великими міськими центрами були Ленінград, Київ, Мінськ, Ташкент, Алмати та Новосибірськ. Після розпаду Британської колоніальної імперії СРСР став найбільшою за площею країною світу, що простягалась понад 10 000 кілометрів зі сходу на захід, перетинаючи 11 часових поясів і понад 7200 кілометрів з півночі на південь. Її територія включала більшу частину Східної Європи, а також частину Північної Європи та всю Північну та Середню Азію. Країна мала п'ять кліматичних зон, таких як тундра, тайга, степи, пустелі та гори. До народів, що проживали на його території, вживалася спільна назва «радянський народ».

Коріння Радянського Союзу сягає Жовтневого перевороту 1917 року, коли «більшовики» — радикальна фракція Російської соціал-демократичної робітничої партії на чолі з Володимиром Леніним — скинули Тимчасовий уряд Російської республіки, який раніше замінив монархію. Більшовики створили Російську Радянську Республіку, розпочавши громадянську війну між більшовицькою Червоною армією та багатьма антибільшовицькими силами по всій колишній імперії, серед яких найбільшою фракцією була Біла армія. Згубний ефект війни та політика більшовиків призвели до 5 мільйонів смертей під час голоду 1921—1922 років на Поволжі та Півдні України. Червона армія розширювалась і допомагала місцевим комуністам у захопленні влади, встановлюючи так звані ради, пригнічуючи своїх політичних опонентів та непокірних селян через політику червоного терору та воєнного комунізму. У 1922 році комуністи перемогли, утворивши Радянський Союз з об'єднанням Російської, Закавказької, Української та Білоруської республік. Розпочата Леніним нова економічна політика призвела до часткового повернення вільного ринку та приватної власності, що призвело до періоду економічного підйому.

Після смерті Леніна в 1924 році та короткої боротьби за владу, Йосип Сталін прийшов до влади в середині 1920-х. Сталін пригнічував політичну опозицію під час свого правління всередині Комуністичної партії, почав дотримуватись державної ідеології марксизму — ленінізму, завершив нову економічну політику, започаткувавши централізовану планову економіку. Як результат, країна пережила період бурхливої індустріалізації та примусової колективізації, що призвело до значного економічного зростання, організованого ВКП(б) голоду 1932—1933 років та розширення системи таборів ГУЛАГ, засновану ще у 1918 році. Сталін також розпалював політичну параною й організував Великий терор з метою усунення своїх політичних супротивників шляхом масового свавільного арешту великої кількості людей (військових керівників, членів Комуністичної партії, Комінтерну та простих громадян), яких потім відправляли до «виправно-трудових» таборів або засуджували до смертної кари.

23 серпня 1939 року після невдалих зусиль сформувати антинацистський союз із західними державами на умовах керівництва СРСР, була підписана угода про ненапад з нацистською Німеччиною. Після початку Другої світової війни формально нейтральний СРСР вдерся та анексував території кількох східноєвропейських держав, включаючи Східну Польщу та країни Балтії. У червні 1941 року німці вдерлися до СРСР, відкривши найбільший і найкривавіший театр війни в історії. Зрештою, радянські війська захопили Берлін та СРСР разом з союзниками виграв Другу світову війну в Європі 8 травня 1945 року. Держави, які захопила Червона армія, стали сателітами СРСР і були приєднані до Східного блоку. «Холодна війна» від 1947 року полягала у протистоянні Східного блоку Західному блокові, який у 1949 році об'єднався в Організацію Північноатлантичного договору.

Після смерті Сталіна в 1953 році під керівництвом Микити Хрущова розпочався період, відомий як десталінізація та хрущовська відлига. Країна швидко розвивалася, оскільки мільйони селян були переселені до індустріальних міст. СРСР виграв космічні перегони з першим в історії штучним супутником і першим космічним польотом за участю людини. 1970-ті характеризувались короткою розрядкою відносин зі Сполученими Штатами, однак напруження відновилося, коли Радянський Союз розпочав війну в Афганістані 1979 року. Війна виснажила економічні ресурси Союзу, серед іншого внаслідок надання Сполученими Штатами військової допомоги бійцям моджахедам.

У середині 1980-х останній радянський лідер Михайло Горбачов прагнув реформ та лібералізації економіки шляхом проведення політики гласності та перебудови (). Метою було збереження Комуністичної партії при одночасному припиненні економічної стагнації. Під час його перебування на посаді закінчилася Холодна війна, а 1989 року радянські сателіти Східної Європи скинули свої комуністичні режими. Це призвело до виникнення сильних націоналістичних і сепаратистських рухів всередині самого СРСР. Центральна влада ініціювала референдум, який бойкотували республіки Балтії, Вірменія, Грузія та Молдова — в результаті чого більшість громадян-учасників голосували за збереження Союзу як оновленої федерації. У серпні 1991 року консервативні кола Комуністичної партії здійснили невдалу спробу державного перевороту. Російський президент Борис Єльцин відіграв важливу роль у боротьбі з путчистами, що призвело до заборони Комуністичної партії. 25 грудня 1991 року Горбачов пішов у відставку, і в результаті розпаду Радянського Союзу виникло 15 незалежних пострадянських держав. Російська Федерація (раніше Російська РФСР) оголосила себе правонаступницею СРСР.

Країна мала другу за величиною економіку у світі та найбільшу у світі армію.Scott and Scott (1979) ст. 305 СРСР був однією із п'яти держав, які володіли ядерною зброєю. Країна була постійним членом Ради Безпеки ООН, а також членом Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Всесвітньої федерації профспілок і провідним членом Ради економічної взаємодопомоги та Варшавського договору.

Назва

В документах українською назва подавалася таким чином: з 1922 до 1933 — Союз соціялістичних радянських республікКонституція Української соціялістичної радянської республіки; після 1933 — Союз Радянських Соціалістичних Республік. Мовою оригіналу (російською) Договору про утворення СРСР — Союз Советских Социалистических РеспубликДоговір про утворення СРСР (мовою оригіналу).

При перекладі українською мовою російськомовного прикметника «советский» застосовні два варіанти: «радянський» (офіційний в однойменні часи) й розмовного «совєцький», який можна зустріти в антикомуністичній літературі.

Офіційна політика Офіційною політикою СРСР був т. зв. пролетарський інтернаціоналізм. У декларації про утворення було заявлено, що СРСР є «рішучим кроком на шляху об'єднання трудящих усіх країн у світову Соціалістичну Радянську Республіку». В офіційному гімні створеного і керованого Москвою Комінтерну співалося: «Наш лозунг — всесвітній Радянський Союз». Активно проводилася політика експорту революції.

Під час війни на вимогу союзників у травні 1943 року Комінтерн було розпущено.

Але лише у 1960 році була прийнята доктрина мирного співіснування, яка визнала можливість мирних стосунків т. зв. соціалістичного табору з рештою країн світу.

Офіційною доктриною КПРС, яка мала в СРСР безроздільну монополію влади, було встановлення т. зв. диктатури пролетаріату (тобто диктатури прорадянської партії) у будь-якій країні, на яку СРСР поклав око. Тому усю історію свого існування СРСР підтримував збройні терористичні повстання, роздмухував громадянські війни, наприклад у Греції (Громадянська війна у Греції, 1946—1949), Кубі (1960), Анголі, Чилі, Афганістані тощо.

Політична історія

Революція та переворот 1917 року в Російській імперії

Заворушення по всій Російській імперії і зокрема в столиці — Петрограді призводять до офіційної відмови імператора Миколи II від престолу. Влада переходить до Тимчасового уряду. Готуються вибори до Установчих Зборів (), які мають розв'язати питання утворення нового державного ладу і провести вибори до Державної Думи.

У цей час в умовах війни й розпаду єдиного старого державного апарату в різних частинах імперії з'являються різноманітні владні структури, які намагаються в той чи інший спосіб розв'язати наявні проблеми й узяти владу до своїх рук. Серед них різноманітні ради (совєти), комітети, а також різноманітні уряди. Ті уряди, які визнали владу Тимчасового уряду, проголошують автономії у складі Росії. Як приклад можна навести утворення Української Центральної Ради.

У серпні 1917 року генерал Корнілов робить спробу державного перевороту, відмовляється коритися Тимчасовому уряду і проголошує військову диктатуру.

У цей час, протягом лютого-жовтня 1917 року, частина партії РСДРП — більшовики, під керівництвом В. І. Ульянова (Леніна), займаються створенням власних структур підтримки — робітничих рад, комітетів і військових загонів, які, після Жовтневого перевороту, стали основою нового державного апарату більшовиків. Головні противники на даному етапі — Тимчасовий уряд і армія Корнілова.

Наближається II з'їзд Рад. 25 жовтня (за старим стилем) більшовики захоплюють владу в Петрограді до своїх рук. II Всеросійський з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів санкціонує створення нового уряду  — Ради Народних Комісарів (РНК). З'їзд приймає запропоновані більшовиками та лівими есерами декрети про мир і землю, що привертає на їх сторону більшість робітників і селян Російської Імперії. Проте в цей час існували і інші партії лівого спрямування, які виступали з аналогічними лозунгами.

Намагаючись узаконити свою владу і поширити її на всю Російську Імперію, більшовики погоджуються на проведення виборів до Всеросійських Установчих Зборів. Вибори проводяться у листопаді 1917 року. Перемогу отримують партії соціалістичного спрямування, проте більшовики набирають лише 24,5 %. Абсолютну більшість 51,7 % отримують соціалісти-революціонери (есери), ліві есери отримують — 5,6 %, кадети 2,4 %, меншовики — 2,1 %. Такі результати розглядаються керівництвом більшовиків як неприйнятні. Довгий час установчі збори не могли зібратися через вимогу більшовиків, щоб були присутні 400 депутатів (51 % загальної кількості). Врешті установчі збори розпочинають роботу 5 (18) січня. Разом з відкриттям зборів організується багатотисячний мітинг на підтримку установчих зборів. Беззбройний мітинг більшовики розстрілюють кулеметами. Наступні дні депутати установчих зборів не могли зібратись через недопущення їх до Таврійського палацу. 18 (31) січня більшовики видають декрет про розпуск установчих зборів.

Національні уряди (Українська Народна Республіка, Білоруський загальний з'їзд та інші) здебільшого не підтримали більшовицький переворот і проголосили утворення власних незалежних держав. Утворюється РСФРР.

Громадянська війна

Розгін більшовиками установчих зборів у січні 1918, які мали визначити майбутній устрій держави, став початком Громадянської війни в Росії між прихильниками радянської влади (більшовики та ліві есери) з одного боку і її противниками (меншовиками, білогвардійцями, анархістами) — з іншого. Головні воєначальники «червоних»: Л. Д. Троцький, М. М. Тухачевський, С. С. Каменєв, С. М. Будьонний, М. В. Фрунзе, В. К. Блюхер, І. П. Уборевич, В. О. Антонов-Овсієнко, С. В. Косіор. Головні воєначальники «білих»: Колчак Олександр Васильович, А. І. Денікін, М. М. Юденіч, Л. Г. Корнілов, П. Н. Врангель, П. Н. Краснов, Е. К. Міллер, М. В. Алєксєєв, Г. М. Семенов.