«Король Артур» () — американсько-ірландський пригодницький історичний бойовик 2004 року режисера Антуана Фукуа, сценариста Девіда Францоні. Головні ролі виконали: Клайв Овен як головний персонаж, король Артур, Йоан Гріффідд як Ланселот і Кіра Найтлі як Ґвіневера.
Продюсери фільму претендують на історично-достовірну версію легенди про короля Артура, нібито натхненну новими археологічними знахідками. Точність цих вимог є предметом обговорення, але фільм представляє Артура як римського офіцера (див. Луцій Арторій Каст), а не середньовічного лицаря. Фільм знятий в Англії, Ірландії та Уельсі.
Сюжет 452 рік н. е. Римська імперія володіє великими територіями від Аравії до Британії. Тисячі народів живуть і вмирають під владою Риму. Серед них були сармати. Колись вони боролися з римлянами, поки від сарматів не залишилася легендарна, хоч і поріділа, кіннота. За угодою про мир, сармати, а також їхні діти, онуки і правнуки, зобов'язані служити імперії в ролі ауксіліарної (тобто допоміжної) кінноїкавалерії.
Молодий Ланселот, як і багато сарматських хлопчиків, був відвезений з рідного села на службу імперії на 15 років. Наостанок його батько, Бан, наказав йому триматися свого коня, бо за легендою в сарматських конях перероджуються душі загиблих вершників і вони бережуть своїх сідоків. Все село проводжає Ланселота бойовим кличем, який підхоплюють й інші сармати. Шлях сарматів лежав у далеку Британію, в римський бастіон Камелот, розташований на Адріанову Валу. Там їх повинні познайомити з їх майбутнім командиром, який носить спадкове ім'я Арторіус або Артур. Його батько був колись командиром Камелота, давно загинув у бою і його замінив єресіарх Пелагій, що проповідує свободу волі і права людей на самовизначення. Показуючи Артуру сарматів, Пелагій сказав йому, що справжній командир завжди йде в бій першим, готовий віддати своє життя за будь-якого зі своїх воїнів, а у разі їх смерті, прожити гідне їх пам'яті життя.
Минуло 15 років. Артур і сармати придбали гучну славу серед римлян і бриттів. З прибулих на острів в живих залишилися Ланселот, Трістан, Ґавейн, Ґалахад, Борс і Дагонет. Хоча багато хто з них, особливо Борс, поводяться варварськи і в очах римлян «нецивілізовано», Артур виховав у них дух благородства, вірності і братства, але відмовився насильно звертати їх в Християнство. Термін їх служби закінчено і з цього приводу до Британії прибуває римський емісар, єпископ Германій. По дорозі в Камелот на нього і його конвой скоєно напад бунтівників — піктів, очолюваних друїдом Мерліном. Сармати без зусиль справляються з бунтівниками, хоч і загинув «підставний» Германій, в той час як єпископ був переодягнений в кавалериста. Приєднавшись до конвою, кожен з сарматів мріє про довгоочікувану свободу, про далекий дім, залишений ними колись на рідній сарматській землі, хоча Борс вже встиг «пустити коріння», народивши з Ванорою, трактирною «кралею», дюжину діточок (дехто жартує, що один з його дітей — від Ланселота). Сам Артур чекає з нетерпінням приїзду в Рим і зустрічі з Пелагієм. У його очах столиця Імперії представляється зосередженням порядку і цивілізації, де найбільші розуми світу збираються, щоб говорити про свободу і справедливість.
У Камелоті сармати збираються в залі ради, де поминають тих хто загинув і загине, а Германій розташовується в покоях Артура. Побачивши портрет Пелагія, зроблений Артуром в дитинстві, єпископ зневажливо відкидає його від себе, показавши невдоволення самим фактом його присутності. Джоулс, конюх і кастелян Камелота, приходить до нього і просить пройти в зал ради, показуючи, що порядки в Камелоті відрізняються від загальноримських. У залі Германій і його секретар Хортон бачать Круглий стіл, що в їхніх очах здається «єрессю». Зайнявши місце поряд з Артуром, Германій повідомляє про те, що наростання загрози варварів змусило імператора і Папу ухвалити рішення про відхід римських сил з провінцій, які нездатні утримати, і що з півночі рухається величезне військо саксів. Сармати приймають ці новини досить гостро: вони знають, що сакси — орда варварів, що спалюють все на своєму шляху, не щадять ні жінок, ні дітей; в той же час їх боротьба виявилася марною, адже після відходу римлян ніхто не зможе стримати піктів. Наостанок єпископ показує сарматам їх грамоти про звільнення зі служби, але спочатку хоче поговорити з Артуром наодинці. Коли «римляни» залишилися наодинці, Германій каже, що Рим доручив сарматам останнє доручення. На північ від Стіни, в серці території піктів, знаходиться римське селище, де живе знатне сімейство Гонореїв. Єдиний син Марія Ганорія, Алекто, є улюбленим учнем Римського Папи, якому одного разу судилося очолити всю Римську Церкву. Артуру довелося погодитися, адже без грамот сарматів будуть переслідувати як дезертирів і стратять.
Тим часом сармати відзначають свою вольницю в трактирі, продовжуючи будувати плани на майбутнє. Борс просить Ванору заспівати шинкарську пісня «Там, де наш дім», від чого кожен з лицарів почав замислюватися: за останні 15 років вони поріднилися з Британією і не знають, чи є щось на їхній батьківщині, до чого повертатися. Бачачи все це, Артур не може сказати друзям про самовбивчу місію і намагається піти, але його помічає Джоулс. Артур каже лицарям про завдання Рима. Реакція лицарів неоднозначна, але всі вони приймають цей виклик. Адже як сказав Дагонет: «Рим не дотримав слова, але Артур своє слово стримає. Цього достатньо».
Перебуваючи в стайні, Артур пристрасно молиться Богу, щоб той забрав його життя, але дозволив сарматам повернутися додому. Все це чує Ланселот, який прийшов обговорити з ним похід на Північ, де їх чекає положення між молотом (саксами) і ковадлом (піктами). Зрештою, Ланселот говорить найкращому другові про те, що їхній світ — це поле вічної битви, де він хоче загинути в бою не за наказом, і що якщо Артур його переживе, то нехай спалить його тіло на східному вітрі.
Весь цей час, на півночі, саксонський вождь Кердік веде своїх воїнів на південь. Він здається втомленим не стільки від завойовницьких війн, скільки від легкості, з якою йому корилися селища, і не допускає, щоб його воїни ґвалтували бриттських жінок, щоб не допустити кровозмішення могутніх саксів зі «слабаками». Будь-яка непокора карається смертю. Опозицію вождю становить його син Кінрік, який воліє вести себе в дусі вікінгів. Пікт-перебіжчик допомагає саксам, показуючи їм карти місцевості, і розповідає їм про Вал Адріана, Артура і римське селище, де живуть знатні римляни. Щоб злегка стримати претензії сина на лідерство, Кердік погоджується не вбивати римлян, а вимагати у Імперії викуп.
Вранці Германій приходить до сарматів в стайню, кажучи про їх обов'язок і що його секретар Хортон поїде з ними як представник Риму. Артур і кіннотники відправляються в дорогу. По дорозі через ліс вони опиняються в засідці піктів, готових їх убити, але ті відступають за покликом горна. На раді вождів, один з розвідників приносить рунічний саксонський ніж і говорить про тисячі воїнів, що йдуть проти них. Мерлін вирішує переманити Артура на свій бік, розуміючи, що тільки його навички командира допоможуть перемогти вторгнення. Решта вождів проти його плану, аргументуючи, що Артур — римлянин і ворог, але Мерлін показуючи ніж, згадує про приказку «ворог мого ворога — мій друг».
Прибувши у село, Артура особисто зустрічає Марій Гонорій. Коли Артур каже, що прийшов відвести їх, Марій відмовляється, кажучи, що Рим для їх захисту пришле більш велике військо, ніж сармати. Досить грубо, Артур каже, що готовий прив'язати Гонорія до кінського хвоста і тягнути волоком. Поки римляни готуються йти, а Трістан вирушає на розвідку, Артур оглядає селище. Він бачить ледь живого старого в ланцюгах, старосту села. Один із селян, Вілл, каже, що це покарання Марія за те, що він просив залишати селянам більше провізії з кожного врожаю. Левова частина врожаю йде на продаж, а селяни постійно голодують, але проти Марія не виступають, він назвав себе «божим глашатаєм», а суперечити йому — гріх. Артур звільняє старосту і розвінчає «культ особистості Марія», кажучи, що селяни не раби, а вільні люди. Далі він говорить про саксів і радить тим, хто може, йти до Валу Адріана, а решта — йдуть із сарматами. Все це відбувається на очах здивованого Алекто, який вперше побачив благородну людину.
Повернувшись, Трістан каже, що сакси вже перетнули гори і до вечора їх авангард дійде до селища, і до кінця не схвалює вантаж у вигляді селян. Наостанок, Артур йде до двох стражників, які намагаються замурувати прохід в якийсь підвал. Коли Дагонет розбиває замурований прохід, він, Артур і Ланселот йдуть вниз. Підвал виявився склепом, в якому під наглядом двох божевільних ченців тримали бриттів. Ланселот вбиває одного з ченців і, показуючи трупи, змушує Артура ще раз подумати про «його» бога. З ув'язнених в склепі живими залишилися лише двоє: Лукан, кельтський хлопчисько, замурований з батьками, і Ґвіневера, розвідниця піктів, якій переламали пальці. Артур витягає обох зі склепу, через що виявляється в немилості Марія, який називає ув'язнених склепу «язичниками», які повинні померти за відмову підкоритися «божій волі», або просто стати рабами Гонорея. Коли римлянин б'є дружину за те, що та виходила Ґвіневеру, Артур валить його на землю і приставляє вістря меча до горла. Марій обіцяє йому покарання за єресь, і Артур вже готовий вбити його, але один з ченців каже, що Господь Бог зажадав приносити в жертву грішників для очищення від гріхів. Артур, вирішивши виконати «Його» волю, наказує замурувати ченця в тому ж склепі, що селяни роблять з радістю. Коли сакси добираються до селища, крім ченця нікого не знаходять. Кердік приймає рішення відправити невеликий загін на чолі з сином вперед, на перехоплення.
Караван іде до Валу Адріана повільно, і Ланселот все скептично ставиться до розумності затії з селянами і все більше вважає, що це потрібно більше Артуру, чим Риму. Вночі Артур відвідує візок, де знаходяться Ґвіневера і Лукан. Дагонет, мовчазний і завжди похмурий лицар, перейнявся батьківським почуттям до дитини і наглядає за ним. Ґвіневера страждає від болю через зламані пальці, і Артур допомагає вправити їх, інакше б вони «перестали її слухатися». Поки караван знаходиться в дорозі, Ґвіневера все більше переймається цікавістю до Артура, кажучи, що серед піктів він справжня легенда, «британець на службі Риму». Артур сприймає негативно будь-які розмови про «несправедливість римської влади», однак у нього є сумніви, які він не показує відкрито. По дорозі лицарі бачать останки легіонерів, вважаючи, що сакси вже попереду, але останки занадто старі і можна зрозуміти, що обіцяне Гонореєм військо вирушило на північ, але пікти не дозволили їм пройти.
На нічній стоянці Дагонет помічає Марія в оточенні своїх солдатів, які про щось перешіптувалися. Ґвіневера, до якої став небайдужий Ланселот, завела з лицарем розмову про його батьківщину. Спочатку він віджартовується, але потім розповідає про зелені луги, за якими можна скакати майже нескінченно. Ґвіневера каже, що для її народу це називається «правом йти своєю дорогою». Коли всі засинають, Ґвіневера йде глибоко в ліс, а Артур слідує за нею. І виявляється, що вона спеціально повела його подалі від табору, на зустріч з Мерліном. Артур в гніві, але друїд каже, що прийшов до нього не як ворог, оскільки вважає ворогом тільки Рим. Він просить допомогти Артура в боротьбі з саксами, оскільки вироблена майже за 500 років тактика партизанської війни марна проти варварів і бриттам потрібен вождь і полководець.