Максиміліан Марія Йозеф Карл Габріель Ламораль райхсфрайгерр (імперський барон) фон унд цу Вайкс ан дер Глон (); 12 листопада 1881, Дессау — 27 вересня 1954, Борнгайм — німецький воєначальник часів Третього Рейху, барон, генерал-фельдмаршал (1943) вермахту. Кавалер Лицарського хреста з Дубовими листям (1945). Командував групами армій та армією в ході Європейських кампаній та під час війни з Радянським Союзом.
Максиміліан фон Вайкс походив зі старої баварської дворянської сім'ї й присвятив своє життя військовій службі. Був кадровим офіцером у кавалерії імператорської німецької армії. Брав участь у Першій світовій війні на керівних посадах у військових формуваннях, закінчив війну у ранзі ротмістра німецького Генерального штабу. З введенням Версальським договором обмежень щодо чисельності Збройних сил був залишений у Рейхсвері та обіймав керівні посади в різних кавалерійських з'єднаннях. 1933 року, коли Адольф Гітлер прийшов до влади, був в чині оберста. Наступні роки брав активну участь у створенні броньованих формувань Вермахту.
На початок Другої світової війни Максиміліан фон Вайкс командував корпусом у Польській кампанії, опанував Львів і брав участь в облозі Варшави. Як командувач 2-ї армії діяв під час вторгнення до Франції в 1940 році, нагороджений Лицарським хрестом Залізного хреста. У квітні 1941 року керував армією, що за короткий час окупувала Югославію. Щоб подолати опір югославських партизан власноруч віддав наказ про розстріл цивільних осіб, які їх підтримували. Під час вторгнення в СРСР 2-га армія під командуванням Вайкса діяла у складі групи армій «Центр», що наступала на Москву. У липні 1942 року Максиміліан фон Вайкс був призначений командувачем групою армій «В» і пов'язав своє ім'я з битвою під Сталінградом, незабаром після чого він був підвищений до генерал-фельдмаршала.
З серпня 1943 був призначений головнокомандувачем військами Вермахту у Південно-Східній Європі (Головнокомандування Вермахту «Південний Схід») та одночасно групою армій «F» на Балканах. Він домігся певних успіхів у роззброєнні італійських військ, коли Італія вийшла з війни в 1943 році й вів нещадну боротьбу проти югославських та грецьких партизан, як військовими так і дипломатичними методами. У березні 1945 група армій була розформована, фон Вайкс пішов у відставку.
2 травня 1945 потрапив в американський полон. Його звинуватили у вбивствах цивільних осіб та інших військових злочинах у Нюрнберзі, але союзники змушені були за станом здоров'я припинити кримінальну справу проти нього й улітку 1949 року звільнити колишнього фельдмаршала. Останні роки свого життя Максиміліан фон Вайкс прожив усамітнено, помер 1954 року у віці 72 років, на батьківщині його предків у Західній Німеччині.
Біографія
Ранні роки Максиміліан Марія Йозеф Карл Габріель Ламораль райхсфрайгерр фон унд цу Вайкс ан дер Глон народився 12 листопада 1881 в Дессау (Ангальт, Німецька імперія) й був нащадком стародавньої аристократичної сім'ї Вайксів, коріння якої походять від дворян часів Священної Римської імперії. Його батько, Отто, був відставним ротмістром кінноти, конюшим герцога Ангальта. У дитинстві Максиміліан навчався в школі в Дессау до 1895, того року його батько помер і разом із матір'ю вони перебралися до Мюнхена. Там він навчався у вищій школі «Вільгельма», де 1900 року здобув вищу освіту. Максиміліан фон Вайкс належав до католицької релігії й був дуже релігійним та побожним до кінця свого життя.
Після закінчення вищої школи, фон Вайкс вирішив за власним бажанням продовжити свою кар'єру військового. Через своє дворянське походження та попередній досвід служби свого батька він обрав кінноту, найпрестижніший рід військ німецького панства, яка в Імператорській Німецькій армії мала велику шану та надавала багато привілей до соціального статусу. 15 липня 1900 фон Вайкс був прийнятий фанен-юнкером на службу до 2-го Королівського баварського полку важкої кавалерії ерцгерцога Франца Фердинанда в Ландсгут. 1 грудня 1900 року Максиміліан фон Вайкс отримав звання унтер-офіцера й згодом 8 лютого 1901 отримав первісне офіцерське звання фенріх. У березні 1901 він поступив на навчання до військової школи Мюнхена (), яку закінчив у лютому наступного року й 9 березня 1902, у річницю коронації імператора Фрідріха III, був приведений до військової присяги, отримавши звання лейтенанта.
З 1908 полковий ад'юнкт, потім офіцер штабу кавалерійської школи. 1911 року закінчив Військову академію й у чині оберлейтенанта продовжував службу в кінноті, ротмістр (1914).
Перша світова війна З початком Першої світової війни в серпні 1914 року, фон Вайкс був ад'ютантом командира баварської кавалерійської дивізії. У складі формування брав участь у боях на Західному фронті на території Франції в Лотарингії, біля Іпра та у Фландрії, з жовтня 1914 ад'ютант 4-ї Баварської кавалерійської бригади. 5 жовтня 1914 він був нагороджений першою військовою нагородою Залізним хрестом II ступеня. У травні наступного року був призначений на посаду офіцера Генерального штабу в 5-ту баварську піхотну дивізію, яка діяла в боях на річках Маас, Мозель, за Артуа, Фландрію, Аррас і Вогези. 13 листопада 1915 Максиміліан фон Вайкс був нагороджений за Залізним Хрестом першого класу. Військова кар'єра 15 липня 1900 — фанен-юнкер 8 лютого 1901 — фенріх 9 березня 1902 — лейтенант 12 березня 1911 — оберлейтенант 22 лютого 1914 — ротмістр 1 лютого 1921 — майор 1 лютого 1928 — оберстлейтенант 1 листопада 1930 — оберст 1 квітня 1933 — генерал-майор 1 квітня 1935 — генерал-лейтенант 1 жовтня 1936 — генерал кавалерії 19 липня 1940 — генерал-полковник 1 лютого 1943 — генерал-фельдмаршал
У грудні 1916 року фон Вайкс був переведений до Генерального штабу, де займав посаду до квітня 1917 року. У червні того ж року Максиміліана фон Вайкса призначили для подальшого проходження служби на посаду офіцера Генерального штабу до II-го Баварського армійського корпусу, з квітня по травень 1918 року при штабі XV-го баварського резервного корпусу. За часів війни фон Вайкс отримав крім Залізного Хреста двох класів та ордена дому Гогенцоллернів ще кілька інших нагород Баварії. Як бойовий офіцер, фон Вайкс здобув досить обмежений досвід ведення бойових дій.
Служба в Рейхсвері. Прихід нацистів до влади Після демобілізації кайзерівської армії Максиміліан фон Вайкс серед інших 4 тис. офіцерів був прийнятий на службу до рейхсверу та з травня 1919 продовжив службу в штабі 23-ї кавалерійської бригади, що базувалася в місті Вюрцбурзі. У смутні часи для Німеччини, брав участь у придушенні комуністичного повстання в Рурській провінції (березень — квітень 1920). Далі призначений до штабу 3-ї кавалерійської дивізії (Веймар). У 1922—1925 роках командир ескадрону 18-го кавалерійського полку, майор (1923). Потім 2 роки служив у військовому (піхотному) училищі. 1927 року призначений заступником командира 18-го кавалерійського полку, оберстлейтенант (1928). У 1928—1930 роках командир 18-го кавалерійського полку.
Коли Максиміліану фон Вайксу було вже 46 років він вирішив одружитися й 18 липня 1928 року вступив у шлюб з Марі Маргарете фон Нішвант (). У березні 1930 був призначений начальником штабу 1-ї кавалерійської дивізії (Франкфурт-на-Одері), а 1 листопада 1930 року був підвищений до військового звання оберст.
На час приходу в Німеччині нацистів до влади (січень 1933 року), Вайкс служив у штабі 2-ї армійської групи (генерал В. фон Лееб) в Касселі. З того часу починається його швидке просування по службі. Вже в лютому 1933 року Вайкса призначили заступником командира 3-ї піхотної дивізії (Берлін), в квітні підвищений у ранзі до генерал-майора, а в грудні 1933 року збулося його бажання — він отримав посаду командира 3-ї кавалерійської дивізії (Веймар). 1935 року дивізія була розформована, а сам Вайкс підвищений у генерал-лейтенанти й призначений командиром 1-ї танкової дивізії в тому ж Веймарі. 1936 року виконував обов'язки командувача 7-им військовим округом, генерал кавалерії. 1937 року призначений командувачем новоствореним 13-м військовим округом (Нюрнберг). Брав участь в окупації Судетської області та Чехословаччини.
Друга світова війна З початком Другої світової війни генерал кавалерії Максиміліан фон Вайкс брав найактивнішу участь у Польській кампанії 1939, під час якої командував 13-м армійським корпусом, сформованим на базі 13-го військового округу й входив до складу 8-ї армії генерала Й. Бласковіца. Очолюваний Вайксом корпус з відзнаками брав участь у боях у районах Познані, Лодзі, Кутно і Варшави. Саме його умілі і рішучі дії зіграли вирішальну роль в капітуляції Варшави. За цю кампанію нагороджений планками до Залізних хрестів (повторне нагородження). Після завершення Польської кампанії змінив генерала Бласковіца на посту командувача 8-ю армією (жовтень 1939 року), яку було перекинуто на Західний фронт і перейменовано на 2-гу армію.
Під час Французької кампанії 1940 років відзначитися Вайксу не довелося. Його армія перебувала в резерві групи армій «А» й активної участі в бойових діях не брала. Лише на завершальному етапі кампанії, коли опір французькій армії було вже зломлено, 2-га армія була використана для окупації території Франції. Проте заслуги Вайкса перед Третім рейхом в 1939—1940 роках були високо оцінені Гітлером. Після розгрому Франції він був нагороджений Лицарським хрестом, підвищений до генерал-полковника. Потім Вайкс командував військами в Південній Німеччині і Чехії (штаб — м. Мюнхен).
Навесні 1941 року командував 2-ю армією під час Балканської кампанії 1941 року. Війська Вайкса вдерлися до Югославії з півночі, з території Австрії й Угорщини. Оборона югославів у прикордонному районі була прорвана першого ж дня (6 квітня). Вже 10 квітня війська 2-ї армії оволоділи м. Загреб, 13 квітня з'єдналися в районі Белграда з військами 12-ї армії, що наступали з Болгарії, і у взаємодії з ними опанували югославську столицю.
15 квітня вони змусили до капітуляції 2-гу югославську армію в районі Сараєво. Вайкс вів переговори про перемир'я з югославським командуванням, які завершилися капітуляцією Югославії (17 квітня 1941 року). Розгром Югославії німецькими військами був здійснений усього за 12 днів. В ході цієї блискавичної кампанії югославська армія втратила лише полоненими понад 250 тис. чол. Втрати ж німецької 2-ї армії склали трохи більше ніж 500 чоловік, з них 151 — убитими.
Радянсько-німецька війна На радянсько-німецький фронт 2-га армія прибула лише наприкінці липня 1941 року. Штаб же армії на чолі з Вайксом прибув в розпорядження командувача групи армій «Центр» генерал-фельдмаршала Ф. фон Бока на початок нападу Німеччини на Радянський Союз, де генерал 30 червня очолив піхотні дивізії, що входили до цього до складу 4-ї армії. На чолі них Вайкс разом з 9-ю армією брав участь в розгромі оточеного в районі Білостока угрупування радянських військ. У результаті ліквідації Білостоцького котла німецькі війська узяли в полон близько 290 тис. чоловік, захопили 2500 танків і 1500 гармат. Наприкінці серпня 1941 року Вайкс отримав перемогу в битві під Гомелем, де його війська захопили в полон понад 80 тис. чоловік. Потім підтримував удар генерала Г. Гудеріана на Київ, у тил військам радянського Південно-Західного фронту, що завершився також великою перемогою німецького Вермахту. У вересні — жовтні 1941 року 2-га армія зіграла важливу роль в оточенні і розгромі брянського угрупування радянських військ.
Наприкінці листопада 1941 року Вайкс важко захворів, здав командування 2-ю армією генералові Р.Шмідту й відбув на лікування до Німеччини. Повернувся на фронт у середині січня 1942 року, коли 2-га армія вела важкі оборонні бої на рубежі Орел, Курськ. Це був період загального контрнаступу Червоної Армії взимку 1941/42 роки. Наприкінці червня 1942 року на північному фланзі групи армій «Південь» очолив групу «Вайкс», до складу якої увійшли його 2-га армія, 4-та танкова армія (генерал Г. Гот) і 2-га угорська армія (генерал Г. Яні). Брав участь в невдалому наступі генерал-фельдмаршала Ф. фон Бока на Воронеж.