І́гор Володи́мирович Загородню́к ( 11 березня 1961, Київ) — український зоолог, теріолог, кандидат біологічних наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту еволюційної екології НАН України. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2015 рік). Член ради Українського теріологічного товариства, ініціатор створення і засновник Теріологічної школиЄмельянов І., Баркасі З. 2022. Ігор Загороднюк — зоолог, теріолог, засновник Теріологічної школи. Novitates Theriologicae. Pars 15. С. 64-67., головний редактор видання Theriologia Ukrainica.
Біографія
Народився 11 березня 1961 року у Києві. Випускник кафедри зоології КНУ ім. Шевченка 1983 року. Кандидатська дисертація «Систематика звичайних і чагарникових полівок Східної Європи» захищена при київському Інституті зоології імені І. І. Шмальгаузена НАН України в 1991 році. Наукові керівники професор М. М. Воронцов та Єлена Ляпунова. Ігор Загороднюк працював у Інституті зоології імені І. І. Шмальгаузена з 5 жовтня 1983 року до 30 серпня 2003 року.
У 2001—2003 роках (за сумісництвом) та згодом у 2014—2025 роках працюав науковим співробітником Національного науково-природничого музею НАН України. З 1 вересня 2003 по 2005 рік був доцентом кафедри ентомології (викладаючи екологію) Ужгородського національного університету.
З 2005 року доцент кафедри екології та садово-паркового господарства Луганського університету імені Тараса Шевченка. Під його керівництвом захищено три дисертації за спеціальністю «зоологія» у галузі вивчення екології угруповань тварин. Викладає дисципліни: «Зоологія», «Екологія тварин», «Заповідна справа», «Охорона тварин», «Урбоекологія (екологія міських систем)», «Екологічні засади сталого розвитку». Також читав курси: «Вступ до спеціальності», «Основи наукових досліджень», «Великий практикум з екології», «Основи диверсикології», «Медична біологія».
Поточна робота — провідний науковий співробітник Інституту еволюційної екології НАН України, де є виконавцем наукової теми «Екологічна індикація стану біотопів із використанням модельних представників біоти в умовах антропогенної трансформації екосистем»https://www.ieenas.org/info/departments/viddil-dinamiki-populiatcii/.
Початок зоологічних досліджень Першими зоологічними об'єктами досліджень Ігоря Загороднюка були птахи. Курсові та дипломні проекти були присвячені вивченню міграцій та польоту птахів. Ці дослідження проводились під керівництвом професора Л. О. Смогоржевського в тісній співпраці зі своїми університетськими наставниками Олександром Цвелихом та Орестом Михалевичем. Дипломна робота Ігоря Загороднюка, присвячена птахам (чаплям), була представлена на орнітологічном конгресі (1982), результати цих досліджень були надруковані у Зоологічному журналіЦвелых А. Н. Михалевич О. А., Загороднюк И. В. Взаимосвязь частоты взмахов крыльями и скорости полета у серой цапли (Ardea cinerea L.) // 18 Международный Орнитологический Конгресс. — М., 1982. — С. 139—140. Цвелых А. Н., Загороднюк И. В., Михалевич О. А. Скорость полета и частота взмахов крыльями у серой цапли (Ardea cinerea) // Зоологический журнал. — 1984. — Том 63, № 4. — С. 590—597. .
Одночасно, вже на 4 курсі університету, Ігор Загороднюк почав вивчати амфібій, зокрема гібридні зони, проводив експерименти з біотопічною пов'язаністю амфібій групи Bombina bombina — Bombina variegata, а також ставив експерименти з енергетики зимівлі у кумок та впливу зимівлі на вікову структуру популяції цих амфібій, що показано у першій самостійній публікації.Загороднюк И. В. Влияние зимовки на возрастную структуру популяций краснобрюхой жерлянки // Вид и его продуктивность в ареале. — Свердловск, 1984. — Ч. 5. — С. 18–19.
Паралельно І. Загороднюк розпочав вивчення каріотипів амфібій та гризунів. Після розподілу на роботу в Інститут Зоології тематика досліджень була зміщена в сторону вивчення гризунів. Перша публікація з цього приводу була присвячена каріотипічній мінливості полівок звичайнихЗагороднюк И. В. Об изменчивости кариотипа обыкновенных полевок // Вестник зоологии. — 1985. — № 6. — С. 79–82. . Надалі, результати цієї праці стали основою при обґрунтуванні видової самостійності Microtus arvalis — M. obscurus. Це стало одним із результатів дисертаційного дослідження і предметом однієї з найбільш цитованої публікації Ігоря ЗагороднюкаЗагороднюк И. В. Кариотипическая изменчивость 46-хромосомных форм полевок группы Microtus arvalis (Rodentia): таксономическая оценка // Вестник зоологии. — 1991. — Том 25, № 1. — С. 36—45. (40 цит. по google academy.
Теріологічні дослідження Один із засновників і віцепрезидент Українського теріологічного товариства НАН України, співорганізатор і координатор теріологічних шкіл. Голова Науково-консультативної ради з питань охорони кажанів при Міністерстві екології України. З 2006 року керівник Лабораторії екології тварин та біогеографії «Корсак» Луганського університету. Експерт Міжнародного союзу охорони природи та член комісії ЄС «EMA» ().
Профіль автора в Гугл академіїПрофіль І. Загороднюка в Гугл академії включає практично всі наукові праці дослідника. Згідно з ним відомо 7650 цитувань, Індкс Гірша за гугл-академією становить h = 41. Профіль в СкопусПрофіль І. Загороднюка в Скопус містить 105 цитувань, h = 5. Профіль на сторінці НБУВ «Наукові України»Профіль на сторінці НБУВ "Наукові України містиць низку інших відомостей про дослідника.
Теріологічна школа в України І. В. Загороднюк є ініціатором створення та засновником теріологічної школи — щорічного зібрання теріологів, яке проходить з 1993 р. у різних регіонах України.http://terioshkola.org.ua/ua/main.htm
Описані таксони Таксономічні дослідження складають значну частину наукової роботи науковця, і вони закономірно змістилися від завдань мерономії (описи малих таксонів) до хорономії (аналіз груп) та виявлення закономірностей формування та існування низького або високого рівнів таксономічного різноманіття. Значну увагу в цих дослідженнях приділено групам еволюційно та морфологічно близьких видів, передусім гризунів. Внаслідок цього циклу досліджень описано 8 нових таксонів та запропоновано значну кількість нових таксономічних перестановок, змін рангів таксонів видової, родової та родинної груп.
Описано як нові для науки такі таксони:
Volemys Zagorodnyuk, 1990ITIS Standard Report Page: Volemys Apodemini Zagorodnjuk, 2001 Sorex minutus dahli Zagorodnjuk, 1996Каталог типовых экземпляров зоологического музея Apodemus (Sylvaemus) falzfeini Mezhzherin & Zagorodnjuk, 1989 (надалі географічні межі суттєво розширено, що врешті призвело до зміни наукової назви, й описана форма тепер є підвидом Sylvaemus witherbyi falzfeini) Microtus rossiaemeridionalis ponticus Zagorodnjuk, 1993 Sylvaemus sylvaticus sabinae Zagorodnjuk & Fedorchenko, 1993 Terricola tatricus zykovi Zagorodnjuk, 1989 Arvicola scherman gutsulius Zagorodnyuk, 2000Mammal Species of the World — Browse: scherman Eptesicus lobatus Zagorodnjuk, 2009Загороднюк І. Морфологія епіблеми у кажанів та її мінливість у Eptesicus «serotinus» (Mammalia) // Вісник Львівського національного університету. Серія Біологічна. — 2009. — Вип. 51. — С. 157—175.
Окрім уперше описаних таксонів, дослідник також обґрунтував видовий, підродовий або родовий статус низки інших таксонів, назви яких тривалий час були в синонімах інших видів або родів. Такі дослідження зроблено самостійно, у співпраці або одночасно з іншими дослідниками. Такими є:
Sylvaemus uralensis (Pallas, 1811) (мишак уральський) — наразі визнаний окремий вид, що включає Apodemus microps (визнавали поширеним тільки в Центральній Європі, нині до Уралу та Алтаю), Mus spicilegus Petenyi, 1882 (миша курганцева) — наразі визнаний окремий вид, що входив до складу Mus musculus, Microtus obscurus (Eversmann, 1845) (полівка алтайська) — наразі визнаний окремий вид або група підвидів виду Microtus arvalis, Arvicola scherman (Shaw, 1801) (щур гірський) — наразі визнаний окремий вид або група підвидів виду Arvicola amphibius (останню назву також повернуто у вжиток за підсумками ревізії надвиду «Arvicola terrestris»), Sicista loriger (Nathusius, 1840) (мишівка південна) — наразі визнаний окремий вид або група підвидів виду Sicista subtilis, Sylvaemus Ognev, 1924 (мишак, або лісові миші — наразі визнаний окремий рід або підрід роду Apodemus, Terricola Fatio, 1867 (норик, або чагарникові полівки) — наразі визнаний окремий рід або підрід роду Microtus, Alexandromys Ognev, 1914 (шапарка, або сибірські полівки) — наразі визнаний окремий рід або підрід роду Microtus.
У працях І. Загороднюка запропоновано також низку уточнень щодо тлумачень рангів і обсягів надродинних груп (підряди і ряди) ссавців і запропоновано уніфіковані назви для всіх таксонів рядового рівняЗагороднюк І. Наукові назви рядів ссавців: від описових до уніфікованих // Вісник Львівського університету. Серія Біологічна. — 2008. — Вип. 48. — С. 33–43., у тому числі (для прикладу) в обсязі фауни УкраїниЗагороднюк І. В., Ємельянов І. Г. Таксономія і номенклатура ссавців України // Вісник Національного науково-природничого музею. — 2012. — Том 10. — С. 5–30.:
зайцеподібні Leporiformes (для Lagomorpha), мишоподібні Muriformes (для Rodentia), мідицеподібні Soriciformes (для Insectivora), мавпоподібні Lemuriformes (для Primates), лиликоподібні Vespertilioniformes (для Chiroptera), псоподібні Caniformes (для Carnivora), конеподібні Equiformes (для Perissodactyla), китоподібні Balaeniformes (для Cetacea), оленеподібні Cerviformes (для Artiodactyla).
Дослідження криптичного різноманіття Одна з головних тем досліджень науковця, започаткована від самого початку роботи в Академії наук (1983) під час дворічного періоду роботи у статусі «стажера-дослідника», завдяки чому було пройдено низку важливих стажувань — як у базовій установі (Інститут зоології АН УРСР) під керівництвом таких наставників, як Ігор Ємельянов, Орест Михалевич, Віталій Гайченко та Іван Сокур, так і в лабораторії цитогенетики Інституту біології розвитку АН СРСР під керівництвом Миколи Воронцова та Єлени Ляпунової, а надалі — в Інституті АН Чехословаччини (Брно) під керівництвом Яна Зіми та в Інституті систематики та еволюції тварин ПАН (Краків) під керівництвом Казимира Ковальського, Адама Надаховського та Броніслава Волошина. Постійною стала і співпраця з палеонтологами Інституту зоології АН України, які є фахівцями у вивченні мінливості й еволюції ссавців — Леонідом Рековцем, Вадимом Топачевським, Валентином Несіним.
У результаті таких стажувань дослідник отримав значний багаж знань про найпроблемніші групи й теми і значний поштовх для подальших досліджень, і з усього спектра він вибрав тематику вивчення близьких видів ссавців. Власне, з нею і пов'язані такі ключові питання диверсикології та біологічної еволюції, як концепції виду та видоутворення, лімітувальна схожість, міжвидова гібридизація та конкуренція, складність гільдій та структура угруповань тощо. Першим об'єктом уваги стали мишовиді гризуни, насамперед полівки з родів Terricola, Microtus і миші з родів Mus та Sylvaemus, а згодом і щури Arvicola, ховрахи Spermophilus та мишівки Sicista, сарни Capreolus. У складі цих груп було виявлено й описано як нові для фауни України види, вже відомі в інших регіонах, так і нові для науки види і підвиди. Внаслідок цього циклу досліджень було проведено низку описів як видового складу груп, так і географічних ареалів нових видів, описано їхні морфологічні особливості та морфологічні ознаки, які можуть бути використані для діагностики, проведено значну кількість перевизначень колекційних зразків.