Харківський повіт — адміністративно-територіальна одиниця Харківського намісництва (1780—1797), Слобідсько-Української губернії (1796—1835), а також Харківської губернії (1835—1917) Російської імперії. До 1923 року адміністративно-територіальна одиниця Харківської губернії УСРР. Адміністративний центр — місто Харків.

Підпорядкування Утворений 1780 року за указом імператриці Катерини II від 25 квітня у складі новоствореної Харківської губернії. 1796 року за указом імператора Павла I від 12 грудня увійшов до складу поновленої Слобідсько-Української губернії. 1835 назву губернії змінено на Харківську. 1923 року за адміністративною реформою повіт ліквідовано.

Історія

Географія

​Харківський повіт розташовувався у Слобідській Україні, на території, що характеризувалася помірно-континентальним кліматом та переважанням чорноземних ґрунтів. ​ Гідрологія ​Водна мережа повіту формувалася трьома основними річками, які протікають через адміністративний центр, місто Харків: Лопань, Харків ​та Уди.

​У 1780-х роках ці річки не мали судового сполучення та не використовувалися для гону лісу через велику кількість збудованих на них млинів. У літній період річки були відносно мілкими: у найменш глибоких місцях їхня глибина сягала близько 1,07 м (півтора аршина), а ширина — до 42,68 м (двадцяти сажень).

​Вода у річках та колодязях у цілому вважалася здоровою і придатною для споживання. Річки були багаті на рибу, зокрема: сазани, щуки, головлі, лящі, лині, йоржі, карасі, плотва, в'юни та раки.

​Менші річки та притоки, такі як Немишля, Студенок, Саржинка та Залютин, у літні місяці могли частково або повністю пересихати. ​ Рельєф та ґрунти

​Основу ґрунтового покриву повіту становив чорнозем, який вважався найкращим для землеробства. Водночас уздовж берегів річок Харків та Лопань ґрунти були піщаними. Деякі ділянки мали чорнозем із домішками піску або мулу.

​Територію перетинали значні природні пониження — яри, серед яких згадуються Хрищатий, Залютин, Куряж, Кремінний, Попова Долина, Ясеновий та балка річки Рогані. Окремі поселення розташовувалися на суходолах (сухих долинах) або на косогорах (схилах). ​Через повіт пролягали важливі сухопутні шляхи, що сполучали Харків із Білгородом, Вовчанськом, Чугуєвим, Полтавою, Богодуховим та Золочевим.

Рослинність та тваринний світ

Лісові масиви повіту поділялися на будівельний та дров'яний ліс. ​Будівельний ліс був представлений переважно дубом, стовбури якого сягали чверті аршина в товщину та висоти 4-5 сажень.

​Дров'яний ліс включав різноманітні породи, зокрема дуб, осику, клен, ясен, березу, в'яз, горіх, вільху та лозовий чагарник. Також у лісах зростали плодові дерева: яблуні, груші та терновник.

​Серед диких тварин у лісах та полях повіту водилися: вовки, зайці, лисиці, куниці, дикі кози, тхори, білки та горностаї. У деяких місцевостях, зокрема біля слободи Велика Данилівка, згадувалися навіть ведмеді.

​Фауна птахів була представлена орлами, яструбами, шуліками, совами, кречетами, куріпками, перепілками, дрохвами, бекасами, жайворонками, дятлами, тетеревами, журавлями та іншими видами, а біля водойм — дикими качками.

Клімат

Кліматичні особливості Харківського повіту, згідно з історичними описами, тісно корелювали з гідрологічним режимом його річок, вказуючи на помітну сезонність. Ключовою характеристикою водних артерій повіту було значне зменшення рівня води, а нерідко й повне пересихання малих річок у літній період. Так, малі річки, як-от Немишля, пересихали влітку, дозволяючи розташованим на них млинам працювати лише навесні. Навіть річки середнього розміру, як-от Озерянка, влітку у найдрібніших місцях мали глибину лише пів аршина. Ця сезонна динаміка річок визначала й економічне життя, зокрема роботу водяних млинів, більшість з яких діяла переважно лише навесні та восени.

Керівники повіту

Повітові маршалки шляхти Прізвище, ім'я, по батькові Титул, чин Роки знаходження на посаді Земборський Григорій Михайлович майор Квітка Федір Іванович колезький асесор Квітка Федір Іванович колезький асесор Квітка Федір Іванович колезький асесор Квітка Федір Іванович колезький асесор Квітка Федір Іванович надвірний радник Абаза Степан Іванович майор Шидловський Михайло Романович майор Ковалевський Петро Романович майор Квітка Андрій Федорович майор Сонцев Іван Борисович статський радник Познанський Іона Миколайович майор Квітка Григорій Федорович капітан Квітка Григорій Федорович капітан Квітка Григорій Федорович капітан Квітка Григорій Федорович капітан Ковалевський Петро Андрійович колезький асесор Бердяєв Микола Миколайович підполковник Ковалевський Максим Максимович полковник Ковалевський Максим Максимович полковник Ковалевський Максим Максимович полковник Ковалевський Максим Максимович полковник Ковалевський Максим Максимович полковник Ковалевський Максим Максимович полковник Ковалевський Максим Максимович полковник Щербинин Павло Михайлович колезький секретар Римський-Корсаков Василь Васильович поручик Квітка Валеріан Андрійович гвардії капітан Князь Голіцин Федір Григорович колезький асесор Князь Голіцин Федір Григорович колезький радник Князь Голіцин Федір Григорович колезький радник Ковалевський Микола Євграфович капітан-лейтенант Ковалевський Микола Євграфович капітан-лейтенант Ковалевський Микола Євграфович статський радник Ковалевський Микола Євграфович дійсний статський радник Ковалевський Микола Євграфович дійсний статський радник Князь Голіцин Дмитро Федорович колезький секретар, камер-юнкер Князь Голіцин Дмитро Федорович камергер Князь Голіцин Олексій Дмитрович церемоніймейстер

Населення У 1782 році кількість мешканців повіту була 56 611 осіб.

У 1862 році кількість мешканців повіту була 106 123 душ (в тому числі 1456 спадкових дворян, 184 особистих дворян, 103 619 іншого стану)Пам'ятна книжка Харківської губернії. Складена секретаріатом Харківського Губернського Статистичного комітету, під кер. Якова Голяховського — Харків: Університетська типографія, 1862–С.16 — 233с. .

У 1866 році кількість мешканців повіту була 112 329 душ, без урахування мешканців міста Харкова (яких на той час нараховувалося 52 016 душ)Пам'ятна книжка Харківської губернії на 1866 рік, з додатком мапи міста. Складена секретаріатом Харківського Губернського Статистичного комітету, під кер. секретаря Якова Голяховського — Харків: Університетська типографія, 1866–С.79, 87 . Середня густота населення повіту була 53,62 особи на квадратну версту.

У 1885 році у повіті було 125 482 мешканця.

За даними перепису 1897 року кількість мешканців зросла до 348 488 (179 251 чоловік та 169 237 жінок)Дані перепису 1897 року (рос.).

У 1897 році кількість мешканців повіту була 112 329 душПам'ятна книжка 1897 року .

У 1914 році у Харківському повіті населення налічувало 516 822 душі (з них 237 691 мешканці міста Харків)Харківський календар на 1914 рік (рік XLII). Видання Харківського Губернського Статистичного комітету. Типографія Губернського правління.-С.67-140с, додатки.

У 1915 році населення налічувало 560 683 душі (з них 249 698 мешканці міста Харків)Харківський календар на 1915 рік (рік XLIII). Видання Харківського Губернського Статистичного комітету. Типографія Губернського правління.-С.63-144с, додатки.

На початок 1917 року кількість мешканців дорівнювало 285 000 осіб Харківський календар на 1917 рік (рік XLV). Видання Харківського Губернського Статистичного комітету. Типографія Губернського правління.-С.25-148 с., додатки.

Господарство

Промисловість

Економічне життя Харківського повіту переважно зосереджувалося в його адміністративному центрі, місті Харкові, де функціонувала низка мануфактурних підприємств. У самому місті налічувалося п'ять приватних цегельних заводів, цегла з яких використовувалася як для потреб самих власників, так і для продажу міським жителям за ціною від чотирьох до п'яти рублів за тисячу штук. Крім того, діяли чотири поміщицькі пивоварні та три солодовні, що виробляли пиво і солод здебільшого на продаж, а також для панського вжитку. Значне місце в господарстві посідало винокуріння: військові обивателі, які раніше були козаками слобідських полків, зберігали право на виробництво та продаж "горячого вина" (горілки), міцність якого сягала близько 22 градусів. Частина цього напою вивозилася для продажу в донські станиці, Черкаськ та Азов, звідки в Харків поверталися з червоною рибою та сіллю. Серед міського ремесла були поширені ткацьке, шевське, столярне та ковальське справи.

У слободі Липці функціонувало тринадцять винокуренних заводів, сім з яких були поміщицькими, а шість належали обивателям, а також дві солодовні.

Жінки в повіті, крім польових робіт, займалися домашніми ремеслами. Вони пряли льон, коноплі та овечу шерсть і ткали прості полотна та грубі домоткані сукна (сермяжні сукна) як для власного вжитку, так і на продаж. Конопляне полотно, хоча й було гіршої якості та грубіше за лляне, було широко поширене, і традиції його виготовлення зберігалися в Харківській області до 1960-х років. Крім того, у Харкові жінки ткали "зрядні килими" різних сортів, які продавали як у місті, так і в інших місцях за ціною від одного до шести рублів. У деяких лісах повіту, де зростали дуб, липа, клен та ясен, деревина була придатна для виробництва поташу.

Млини становили одну з найважливіших господарських одиниць Харківського повіту і були ключовим елементом економічної інфраструктури, що обслуговувала насамперед хліборобство. Їхня значна кількість впливала на гідрографічний режим річок: через масове будівництво млинів на річках Харків, Лопань та інших, що були позначені в генеральному плані, був неможливим судновий хід і гоніння лісів. Ці споруди були переважно водяними борошномельними млинами, конструктивно відрізнялися кількістю амбарів і поставів. Кожен постав являв собою окремі млинові жорна, призначені для помелу хліба, а в амбарах могли розміщуватися також товчені для круп’яного помолу, сукновальні для виготовлення сукна або навіть пилорами, що приводилися в дію водяним колесом.

У самому місті Харкові розташовувалися три млини: одна на річці Лопань належала майору Щербініну та мала чотири постави, приносячи поміщику до 70 чвертей доходу на рік. На річці Харків діяли ще дві: одна також із чотирма поставами належала майору Дуніну (дохід до 60 чвертей), а інша, також чотирипоставна, — полковнику Куликовському (дохід до 80 чвертей). Дія більшості млинів на дрібних річках, як-от Харків та Лопань, була сезонною — вони працювали переважно у весняний та осінній час, коли річки мали достатню течію. Доходи від млинів обчислювалися переважно у чвертях, тобто у відсотках від помелу.

У сільській місцевості та на хуторах млини також були поширеними, хоча й різнилися за розміром і режимом роботи. Так, у слободі Іванівка млин бригадирської дочки Дуніної на чотири постави на річці Харків приносив до 150 чвертей різного хліба на рік, працюючи навесні та восени. У районі річки Мерефа фіксувалося дві чотирипоставні млини, а в селі Пересічне на річці Уд знаходилися дві трипоставні млини військових обивателів. Найбільший відомий млин був розташований у Каравані на річці Мож, що мала п'ять поставів. При цьому виділялися винятки: млин поміщика Щербініна у селі Бабаї на річці Уд (чотири постави) працював цілорічно. Водночас, на малих річках, які пересихали влітку, як-от Немишля, млини, що мали лише один чи два постави, могли діяти лише навесні.

Крім водяних, в повіті станом на 1780-і роки траплялися і вітряні млини, як, наприклад, вітряк у селі Руська Лозова.

У 1862 році у Харківському повіті налічувалося один цукровий завод у Дворічному Куті (з 1839 року) належавший Абазу, пізніше Ковалевському. Тип виробництва був «вогневим»)Пам'ятна книжка Харківської губернії. Складена секретаріатом Харківського Губернського Статистичного комітету, під кер. Якова Голяховського — Харків: Університетська типографія, 1862–С.69 — 233с. .