Сухопутні війська Франції, офіційно Сухопутна армія (), є основним сухопутним військовим формуванням Франції і найбільшим компонентом французьких збройних сил; вона відповідає перед урядом Франції, разом з Французьким флотом, Повітряно-космічними силами та Національною жандармерією. Командування армією здійснює начальник штабу французької армії (CEMAT), який підпорядковується Начальнику Оборонного штабу (CEMA), який командує діючими армійськими підрозділами і, в свою чергу, підзвітний Президенту Франції. Начальник штабу армії також безпосередньо відповідає перед Міністерством збройних сил за адміністрування, підготовку та оснащення армії.
Французька армія після Французької революції, як правило, складалася зі змішаних сил — призовників і професійних добровольців. Зараз вона вважається професійною, оскільки французький парламент призупинив призов солдатів на військову службу.
За даними британського історика Ніла Ферґюсона, з усіх зафіксованих конфліктів, що відбулися з 387 року до н. е., Франція брала участь у 168 з них, виграла 109, програла 49 і звела внічию 10; це робить Францію найуспішнішою військовою державою в європейській історії з точки зору кількості битв і перемог.
Історія
Рання історія Перша постійна армія Франції, яка отримувала регулярне грошове утримання замість феодальних поборів, була створена на початку 15 століття за часів Карла VII. Вона була сформована через потребу в надійних військах під час Столітньої війни, хоча армія не була розпущена, оскільки після завершення конфлікту Королі Франції продовжували її використовувати. Після початку конфлікту видавався ордонанс, який регулював тривалість служби, склад і оплату підрозділів.
Орденські роти становили основу жандармерії ще в 16 столітті, вони були дислоковані по всій Франції і за потреби залучалися до складу більших армій. Були також передбачені франки-лучники — ополчення стрільців і піхотинців, набраних з нешляхетних класів, але ці підрозділи були розформовані після закінчення війни.
Тим часом, основну частину піхоти все ще забезпечували міські або провінційні ополчення, які були зібрані в районі або місті для ведення бойових дій на місцевому рівні, і які були названі за місцем їхнього набору. Поступово підрозділи ставали більш постійними, і наприкінці 15 століття були набрані швейцарські інструктори, а деякі «Bandes» (ополчення) були об'єднані у тимчасові «легіони» чисельністю до 9000 чоловік. Чоловіки отримували платню, підписували контракт на участь у бойових діях і проходили військову підготовку.
Генріх II ще більше упорядкував французьку армію, сформувавши постійні піхотні полки, які замінили структуру ополчення. Перші з них (Régiments de Picardie, Piémont, Navarre та Champagne) отримали назву Les Vieux Corps (Старий корпус). Розформування полків після закінчення війни було звичайною політикою, спрямованою на економію коштів, і єдиними, хто залишився в живих, були Vieux Corps і Французька королівська гвардія.Полки могли бути сформовані безпосередньо Королем і називатися на честь регіону, в якому вони були сформовані, або дворянством і називатися на честь дворянина чи призначеного ним полковника. Коли Людовик XIII зійшов на престол, він розформував більшість існуючих полків, залишивши лише Vieux і кілька інших, які стали відомими як Petite Vieux і також отримали привілей не розпускатися після війни.
У 1684 році відбулася велика реорганізація французької піхоти, а в 1701 році — ще одна, щоб відповідати планам Людовика XIV та війні за іспанську спадщину. В результаті реорганізації було створено багато сучасних полків французької армії, а також стандартизовано їхнє спорядження і тактику. Армія Короля-Сонця, як правило, носила сіро-білі мундири з кольоровими підкладками. Були винятки, і іноземні війська, набрані за межами Франції, носили червоні (швейцарці, ірландці та ін.) або сині (німці, шотландці та ін.) мундири, в той час як французькі гвардійці носили сині. На додаток до лінійних полків, Maison du Roi забезпечив кілька елітних підрозділів, найвідомішими з яких були Швейцарська гвардія, Французька гвардія та полки мушкетерів. Французька піхота в біло-сірих мундирах лінії Les Blancs з мушкетами Шарлевіль була страшним ворогом на полях битв сімнадцятого та вісімнадцятого століть, беручи участь у Дев'ятирічній війні, війнах за іспанську та австрійську спадщину, Семирічній війні та Американській революції.
Коаліційні війни
Французька революція призвела до того, що армія втратила більшість своїх офіцерів через аристократичну втечу або гільйотину, а отже, стала деморалізованою та неефективною. Революційні загони санкюлотів та Національна гвардія склали ядро Французької революційної армії разом із залишками розпущеної Королівської французької армії; вона була створена після штурму палацу Тюїльрі, де французька Національна гвардія приєдналася до повстання, лояльні швейцарські гвардійці були вбиті, а король скинутий з престолу.
З 1792 року Революційна армія воювала проти комбінації європейських держав у Французьких революційних війнах, при цьому держава спрямовувала більшу частину своєї промисловості та населення на військові зусилля, що поклало початок сучасній військовій повинності у світі, а також дозволило застосовувати більш гнучкі військові стратегії, прокладаючи шлях до Наполеонівських воєн. Крім того, багато знатних офіцерів було звільнено у відставку, що зменшило стратифікацію і збільшило військову спеціалізацію. Це, а також величезні інвестиції у військові зусилля дозволили Франції почати впевнене просування в Європу.
Під керівництвом Наполеона І Французька імперська армія завоювала більшу частину Європи під час Наполеонівських війн. Знову набравши професіоналів з революційних сил і використовуючи атакуючі колони з важкою артилерійською підтримкою і роями переслідувальної кавалерії, французька армія під керівництвом Наполеона і його маршалів змогла перехитрити і знищити союзницькі армії неодноразово до 1812 року. Наполеон запровадив концепцію загальновійськових Корпусів, кожен з яких був традиційною армією «в мініатюрі», що дозволяло польовим військам розділятися на кілька ліній маршу і знову з'єднуватися або діяти незалежно. Grande Armee діяла, прагнучи до вирішальної битви з кожною армією противника, а потім знищувала їх по частинах, перш ніж швидко окупувати територію і примусити до миру.
У 1812 році Наполеон вторгся в Російську імперію з новою Grande Armee, прагнучи усунути їхній вплив зі Східної Європи та убезпечити кордони своєї імперії і держав-клієнтів. Кампанія спочатку йшла добре, але величезні відстані євразійського степу і холодна зима змусили його армію до жалюгідного відступу, піддаючись російським набігам і переслідуванням. Замінити ці сили було нічим, а через «виразку» війни на Іспанському півострові проти Британії та Португалії французька армія відчувала гостру нестачу підготовлених військ, а людські ресурси Франції були майже виснажені.
Після зречення Наполеона і повернення, зупиненого англо-голландсько-прусським союзом при Ватерлоо, французька армія повернулася під владу відновленої монархії Бурбонів. Структура залишилася практично незмінною, і багато офіцерів Імперії зберегли свої посади.
19 століття Повернення Бурбонів було часом політичної нестабільності, коли країна постійно перебувала на межі політичного насильства. 1824 року армія прагнула відновити іспанський монархічний абсолютизм. Вона досягла своїх цілей за шість місяців, але повністю відступила лише у 1828 році. У порівнянні з попереднім наполеонівським вторгненням, ця експедиція була швидкою та успішною.
Скориставшись слабкістю місцевого бея, французьке вторгнення в Алжир у 1830 році знову швидко подолало початковий опір. Французький уряд формально анексував Алжир, але для повного умиротворення країни знадобилося майже 45 років. У цей період французької історії було створено , до складу якої входив і Légion étrangère. Тепер армія носила темно-сині мундири і червоні штани, які вона зберегла до Першої світової війни.
Звістка про падіння Алжиру ледь дійшла до Парижа у 1830 році, коли монархія Бурбонів була повалена і замінена конституційною Орлеанською монархією. Під час липневої революції 1830 року паризькі натовпи виявилися занадто сильними для військ , і основна частина французької армії, яка симпатизувала натовпу, не брала в ній активної участі.
У 1848 році Європою прокотилася хвиля революцій, яка поклала край французькій монархії. Армія не брала участі у вуличних боях у Парижі, в результаті яких було повалено короля, але пізніше того ж року війська були використані для придушення більш радикальних елементів нової республіки, що призвело до обрання племінника Наполеона президентом.
Папа Римський був витіснений з Риму під час Революції 1848 року, і Луї Наполеон відправив 14-тисячний експедиційний корпус військ до Папської держави під командуванням генерала Ніколя Шарля Віктора Удіно, щоб відновити його. Наприкінці квітня 1849 року він був розбитий і відкинутий з Риму добровольчим корпусом Джузеппі Гарібальді, але потім відновився і повернув собі Рим.
Французька армія однією з перших у світі отримала гвинтівки Міньє якраз під час Кримської війни, разом з союзницею Британією, проти Росії. Цей винахід дав лінійній піхоті зброю з набагато більшою дальністю і точністю стрільби, що призвело до нової гнучкої тактики. Французька армія була більш досвідченою у масових маневрах і бойових діях, ніж британська, і репутація французької армії значно покращилася.
За цим послідувала низка колоніальних експедицій, а в 1856 році Франція приєдналася до Другої опіумної війни на боці Британії проти Китаю, отримавши концесії. Французькі війська були розгорнуті в Італії проти австрійців, вперше використавши залізницю для масового пересування.
Французьку армію тепер вважали прикладом для інших, а військові місії в Японії та наслідування французьких зуавів в інших арміях додали цьому престижу. Однак експедиція до Мексики не змогла створити стабільний маріонетковий режим.
Франція була принижена після поразки у франко-прусській війні, і хоча армія мала набагато краще піхотне озброєння у вигляді Шасспо та Мітральєзи, її тактика та артилерія були гіршими, і, дозволивши Прусській армії перехопити ініціативу, французька армія була швидко затиснута у своїх містах-фортецях і розгромлена. Втрата престижу в армії призвела до того, що більший акцент був зроблений на агресію і тактику ближнього бою.
Світові війни У серпні 1914 року, після початку Великої війни, Збройні сили Франції налічували близько 1,3 мільйона солдатів, а загалом до кінця війни французька армія поповнилася 8 817 000 осіб, включно з 900 000 колоніальних військ; близько 1 397 000 французьких солдатів загинули в боях, переважно на Західному фронті. На початку війни французькі солдати все ще носили барвисту уніформу часів франко-прусської війни, але це помітне вбрання виявилося непридатним для окопів, і, відповідно, до 1915 року переважно синьо-червону уніформу мирного часу замінили на блакитно-сіру, а замість кепі з'явився шолом Адріана. Традиційні капоте французької піхоти продовжували носити в окопах, але вже блакитного кольору. Колоніальні та північноафриканські солдати перейняли форму кольору хакі.