Єлизаве́та Ксаве́рівна Воронцо́ва (до шлюбу Брани́цька; ; 1792, Біла Церква — 15(27) квітня 1880, Одеса) — графиня, найясніша княгиня (1852) Росії польського походження. Одна з найвідоміших жінок України та Росії свого часу. Дочка Франциска-Ксаверія Браницького та його дружини Олександри (до шлюбу Енгельгардт), племінниці князя Григорія Потьомкіна. Дружина Михайла Воронцова. Нагороджена орденом святої Катерини малого хреста (1823), Катерининською стрічкою з великим хрестом (1850).

Біографія Змалку мешкала з матір'ю при дворі російської імператриці Катерини II. Надалі, після смерті імператриці в листопаді 1796 року, дитинство й отроцтво провела в Білій Церкві. 3(15) листопада 1807 року разом із сестрою Зофією стала фрейліною, залишаючись удома.

1819 року в Парижі Єлизавета Браницька повінчалася з графом Михайлом Воронцовим. У посаг вона, зокрема, дістала Мошногородищенський маєток Черкаського повіту Київської губернії, села Демківці та Почапинці Кам'янецького повіту Подільської губернії (нині Чемеровецького району Хмельницької області).

1823 року в Одесі познайомилася з поетом Олександром Пушкіним, який невдовзі закохався в неї. З Воронцовою пов'язана низка віршів поета. Серед них «Храни меня, мой талисман» (1824—1825), «Желание славы» (1825), «Талисман» (1827), «Прощание» (1830).

Відвідувала білоцерківську «Олександрію». Після смерті матері успадкувала чимало українських земель. Виїжджала з чоловіком за кордон. Під їхнім наглядом збудовано й облаштовано Воронцовський палац на Миколаївському (Приморському) бульварі в Одесі та Алупкинський маєток у Криму.

Як доброчинниця організувала Новоросійське жіноче товариство опіки бідних, ініціювала видання альманаху «Подарок бедным» (Одеса, 1834), підтримувала місцеві жіночі школи. 30 000 рублів пожертвувала на утворення сільських банків (відсотки з цього капіталу пішли на утримання Мошнянської та Городищенської лікарень). Під час кавказького намісництва свого чоловіка мешкала в Тифлісі (нині Тбілісі, Грузія), де заснувала виховний заклад святої Ніни для дівчат, надавши 100 000 руб. У середині 1850-х років повернулася до Одеси. Виконувала обов'язки статс-дами при імператриці Марії Олександрівні.

Мала шестеро дітей, з яких четверо померло у віці від кількох днів до десяти років.

Є відомості, що з українським поетом Степаном Руданським, котрий як лікар навідувався до Воронцових з Ялти в Алупку, розмовляла українською мовою. Як відомо, Руданський тривалий час поєднував обов'язки міського лікаря Ялти, завідуючого лікарнею з обов'язками лікаря в алупкинській економії князя Воронцова.

Померла у місті Одеса. Похована в кафедральному Спасо-Преображенському соборі.

Вшанування пам'яті У місті Одеса є вулиця Єлісаветинська.

Література Швабахер С. Речь в воспоминание покойной кн. Е. К. Воронцовой. — Одесса, 1880. Щербина В. Духовное завещание гр. А. В. Браницкой // Киевская старина. — 1893. — № 6. Гершензон М. О. Образы прошлого. — Москва, 1912. Чернова Е. Б. К истории переписки Пушкина и Е. К. Воронцовой // Временник Пушкинской комиссии. — Т. 2. — Москва — Ленинград, 1936. Цявловский М. А. Из записей П. И. Бартенева: О Пушкине и гр. Е. К. Воронцовой // Известия АН СССР. Серия литературы и языка, 1969. — Т. 28. — Выпуск 3. Цявловская Т. Г. «Храни меня, мой талисман…» // Прометей. — Т. 10. — Москва, 1974. Приходы и церкви Подольской епархии / Под редакцией священника Евфимия Сецинского. — Біла Церква, 2009. — С. 332, 361, 371, 400, 408, 616. Євген Чернецький. Браницькі. — Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2011. — 736 с. — ISBN 978-617-604-001-9

Джерела Усенко П. Г. Воронцова (у дівоцтві — Браницька) Єлизавета Ксаверівна //  — С. 635.

Примітки

Посилання Українці у світі