Поля́ки () — західнослов'янський народ, основне населення Польщі (94,83 %).
Рідна мова більшості поляків — польська мова, що належить до лехітської групи слов’янської гілки індоєвропейської мовної сім’ї.
За межами Польщі живуть в Білорусі, Литві, Україні, Російській Федерації, Казахстані, Латвії, США, Німеччині, Франції, Канаді, Великій Британії, Бразилії, Аргентині, Чехії і Словаччині, Бельгії і в інших країнах. Загальна чисельність етнічних поляків становить від 55 до 60 млн осіб, з яких у Польщі проживає понад 36 млн. Загалом у світі осіб польського походження близько 60 млн.
До польської нації в широкому розумінні зараховували себе також групи населення непольського етнічного походження, наприклад, східнослов’янська шляхта (і частково навернені до римо-католицизму представники інших станів) Речі Посполитої, а також польські євреї — прихильники акультурації (поляки моїсеєвої віри).
Мова Говорять польською мовою слов'янської групи індоєвропейської сім'ї. Писемність на основі латинського алфавіту.
Діалекти: малопольський (, південна Польща — Краків) кашубський (, Помор'я Гданське і схід Помор'я Західного) сілезький , (південний захід Польщі — Катовиці) підгаляннський () мазовецький (, північно-східна Польща — Варшава) великопольський (, західна Польща).
Також існує два регіональні варіанти польської літературної мови: варшавський і краківсько-познанський.
Релігія Основна релігія християнство. Віруючі — в основному римо-католики, є протестанти.
Згідно з переписом 2021р., до Римо-католицької церкви належать 89,77% віруючих поляків. Існує багато релігійних гілок і сект. Частина східних поляків православні (151 648 вірян).
У міру сил поляки стараються ходити до костьолу, відмічати всі католицькі свята та дотримуватись посту.
Головні релігійні свята: Великдень та Різдво.
Крім того поляки святкують: День усіх святих (1 листопада), Попільна середа (відраховується від Великодня), Великий тиждень (відраховується від Великодня), Вознесіння, Тіла Господнього, Божої Матері, королеви Польщі (3 травня), Божої матері (15 серпня).
Історія
Походження
Поляки як народ складався з формуванням і розвитком стародавньої польської держави. Його основу склали об'єднання західнослов'янських племен полян, слензан, віслян, мазовшан, поморян. Процес консолідації Помор'я з рештою польських земель був загальмований не тільки немічністю політичних зв'язків його з стародавньою польською державою, але і своєрідністю його соціально-економічного і культурного розвитку (тривале панування язичництва та інше). За говорами близькі були поляни, слензани і вісляни. У період політичної роздробленості (XI—XIII століття) деякі польські землі відокремилися, але культурні і економічні зв'язки між ними не уривалися. У ході опору німецькій експансії і подолання політичної роздробленості (XIII—XIV століття) здійснювалося об'єднання польських земель, розширювалися і зміцнювалися зв'язки між їхнім населенням. У цей же час йшов процес германізації захоплених німцями західних і північних земель (Нижня Сілезія, Помор'я, Мазурія, Західна Великопольща).
Формування У XIV—XV століттях об'єднання земель польської держави сприяло процесу національної консолідації поляків, що посилився в XVII столітті. У рамках багатонаціональної держави — Речі Посполитої (утворена 1569 Люблінською унією з Великим князівством Литовським) — відбувався процес консолідації польської нації. Цей процес ускладнився з кінця XVIII століття у зв'язку з трьома поділами Речі Посполитої (1772, 1793 і 1795) між Росією, Австрією і Пруссією і втратою єдиної польської державності. Наприкінці XVIII—XIX століть у збереженні і зростанні національної самосвідомості поляків видатну роль зіграли національно-визвольні рухи (повстання 1794, 1830–1831, 1846, 1848, 1863-64); польський народ зберігав прихильність Батьківщині, рідній мові та звичаям.
Але політична роз'єднаність поляків позначалася на їхній етнічній історії. Ще в XIX столітті існувало декілька груп поляків, що розрізнялися діалектами і деякими етнографічними особливостями: на заході — великополяни, ленчицани і серадзяни; на півдні — малополяни; у Силезії — слензани (слензаки, силезці); на північному сході — мазури і вармяки; на узбережжі Балтійського моря — поморяни.
До групи малополян входили гурали (населення гірських районів), краківці і сандомирці. Серед силезців розрізнялися ляхи, силезькі гурали і інші групи. До великополян відносилися куявяни, а до мазурамів — курпи. У Помор'ї особливо виділялися кашуби, що зберігали специфіку мови і культури (іноді їх вважають особливою народністю). Зі зростанням промисловості і урбанізацією, особливо з кінця XIX століття, відмінності між цими групами стали стиратися.
Після 1-ї світової війни 1914-18 утворилася незалежна польська держава, до якої не увійшли багато північних і західних польських земель. Створення єдиної держави стало основою етнічної реінтеграції груп населення, роз'єднаних в період розділів. Возз'єднання Польщею її північних і західних земель наступило лише після 2-ї світової війни 1939-45. У країні відбулися значні переміщення населення. У західних районах Великопольщі, в частині Силезії, Помор'я і на Мазурії, звідки виїхали німці, серед місцевих поляків поселилися поляки з інших частин Польщі, СРСР, Югославії, Румунії, західно-європейських країн. Польща стала країною з майже однорідним національним складом населення.
Традиційна праця
Головні галузі сільського господарства — рільництво і тваринництво; основний напрям — обробіток зернових культур, значну частину посівних площ займає картопля. Важливе значення мають овочівництво, садівництво. Окрім сучасної сільськогосподарської техніки застосовуються старі знаряддя: рамкові борони, коси, граблі, вила. Тваринництво молочне і м'ясне (велика рогата худоба, вівці, свині). Для переїздів, перевезень, частково сільськогосподарських робіт селяни традиційно використовують ще коней, у меншій мірі — волів.
Відмінності природних умов, історичні долі різних областей сприяли виникненню регіональних особливостей господарства і традиційної культури. Так, в господарстві ґуралів — жителів гірських районів Малопольщі і Силезії зберігаються традиції відгонного скотарства. Відповідно до звичаю, власники овець вибирають старшого пастуха (бацу), у нього є помічники (юхаси) і погінник (хонельник).
У Західному і Східному Помор'ї спрадавна розвинено морське рибальство: ним займаються головним чином державні промислові організації і кооперативи сучасного типу, але подекуди на узбережжі збереглися старовинні рибальські артілі (машоперії), живі старовинні звичаї колективного лову риби. Рибальство розвинене також в річкових і озерних районах країни (Мазурське Поозер'я, райони течії Вісли і ін.). Застосовуються як сучасна техніка лову і транспортування риби, так і старовинні риболовецькі знаряддя: остені, верші, неводи, сітки і ін. Підсобні заняття — бджільництво, збір грибів і ягід.
Сім'я Сім'я переважно мала (проста), менш поширена розширена (складна) сім'я. У XIX столітті зустрічалися складні «батьківські» сім'ї з батьків, їх синів з дружинами і дітьми та «братські», що об'єднували декілька братів з дружинами і дітьми.
Національний одяг
Більшість поляків носять сучасні костюми. Традиційний народний одяг надягають в частині сіл у свята. Різноманітні і барвисті традиційні костюми селян, що приїжджають з різних районів на свято урожаю, інші загальнонародні торжества. Більш ніж в інших районах традиційний одяг зберігся у околицях міста Лович і в горах, де селяни носять її повсякденно. Для ловицького костюма характерні смугасті тканини; з них зшиті спідниці, фартухи, жіночі накидки, чоловічі штани.
Зберігся верхній чоловічий одяг — сукман. У горах чоловіки носять коротку лляну сорочку із запонкою з срібла або іншого металу, штани з білого сукна, прикрашені серцеподібним узором, широкий шкіряний пояс, коротку куртку (цуху) з білої шерсті. Селянки носять спідницю з візерункової або однотонної тканини, сорочку, безрукавку. Зимовий одяг ґуралів — кожухи. Своєрідний краківський костюм: жіноча спідниця з квітчастої тканини, фартух тюлевий або полотняний, поверх сорочки — суконний або оксамитовий корсаж, прикрашений золотим або срібним шиттям, металевими пластинками і др.; чоловічий — сорочка з відкладним коміром, штани в смужку, синій каптан з багатою вишивкою, з головних уборів (теплі хутряні шапки, капелюхи і ін.) цікава конфедератка, подібна головному убору польських військових.
Національна кухня
Поляки зберегли немало традиційних способів приготування їжі. У гірських районах роблять фігурні сири, кислий освіжаючий напій з молока. Поширені кислі юшки — жур (з борошна, заквашеного на воді), квасниця (з квашеної капусти), баршч (з квашеного буряка) і ін. Перші страви приправляють салом, маслом, сметаною; баршч готують з вушками — тісто з начинкою з м'яса або грибів, жур — з ковбасою. Поширена страва — бігос з квашеної або свіжої капусти, яку тушкують з м'ясом або ковбасою, цибулею, грибами, яблуками, лавровим листом. Велике місце в живленні поляків займають страви з картоплі, молоко, сир та ін. Польська кухня славиться кондитерськими виробами — весільне і новорічне печиво у вигляді птахів і тварин, пряники, торти, тістечка тощо У деяких селах печуть весільний «коровай». Звичайні напої — чай, кава із злаків і чорна.
Поселення та житло
Більше половини поляків живе в містах (найбільш крупні — Варшава, Лодзь, Краків, Вроцлав, Познань), зайняті в багатогалузевій промисловості, торгівлі, побутовому обслуговуванні, у сфері охорони здоров'я, освіти, науки, культури.
Традиційні типи сільських поселень: вуличні села, окольниці і овальниці з будинками, розташованими навколо центральної площі або ставка (радіальне планування). В процесі соціально-економічного і культурного розвитку міняються планування і типи забудови польських сіл. У багатьох селах зведені нові будівлі — школи, клуби, кафе і ін., в архітектурі яких поєднуються сучасний стиль і місцеві традиції. У клубах (світлицях) і кафе можна побачити старовинні селянські меблі, інтер'єр кафе нерідко витриманий цілком в стилі старої корчми, що ще зберігається в окремих селах. Тут подають польські національні страви і напої.
У сільських поселеннях багатьох районів переважають зрубові споруди. У Великопольщі, Любушській землі, в Західному Помор'ї, Вармії, на Мазурах застосовується каркасна конструкція стін із стовпів і балок із заповненням простору між ними глиною, цеглою, зв'язками соломи і ін., що обмазували глиною (фахверк). Повсюдно росте використання нових будівельних матеріалів. Дахи споруд чотирискатні, двосхилі або піввальмові, з невеликим навісом. На заході і північному заході збереглися будинки з «підсіньми» у вигляді арки, ніші, галереї. Традиційне планування селянського житла — трикамерне, з центральним або бічним розташуванням сіней. У Силезії, Великопольщі, Мазовії, в південних районах Малопольщі поширені сіни з великим склепінчастим каміном, в нього виходять челюсті хлібної печі, що знаходиться в хаті. Сучасний сільський будинок має декілька житлових і господарських приміщень.
Традиції Із старовинних звичаїв збереглися деякі сімейні (наприклад, весільні) і календарні.
Традиційний весільний цикл включав у минулому сватання, домовленість (на ній домовлялися про придане і ін.), заручення, вінчання, весільний бенкет. На весіллі протистояли дві «дружини» — жениха і нареченої, що складалися з їх родичів і друзів. У сучасному весіллі багато старих обрядів вже не виконуються, інші носять головним чином ігровий характер. Зберігся звичай мати дружок, але «дружини» нареченого і нареченої стали нечисленними. За традицією піклуються про те, щоб весільний бенкет був рясним, в деяких сільських районах до нього печуть ще обрядовий хліб — «колач», «коровай», дрібне фігурне печення.