Петро Іоанн Оліві (П'єр-Жан Ольє; лат. — Petrus Joannis Olivi; франц. — Pierre de Jean Olivi; 1248/49, Серіньян — 14 березня 1298, Нарбонна) — французький теолог, філософ, чернець-францисканець та інтелектуальний лідер спіритуалів.
Біографія
Молоді роки Народився у місті Серіньян в Лангедоці. У дванадцять років він увійшов до складу францисканського ордену. В ордені отримав початкову освіту під керівництвом Фра Раймондо Барраві, що був прибічником добровільної бідності ченців. У 1268 р. провінциал ордену відправив Оліві для навчання до Парижу, де він слухав Бонавентуру та його найближчих послідовників — Ґійома Ле Мера, Джона Пеккама та Маттео Акваспарту. Усіх їх єднало обережне ставлення до експансії перипатетичних поглядів. Проте сумніви самого Петра Оліві щодо його ортодоксальності завадили стати магістром. Приблизно у 1270 р. він стає бакалавром та починає свою викладацьку діяльність у Монпельє, Нарбонні, ФлоренціїШишков А. М. Оливи Петр Иоанн, или Пьер-Жан Олье // Новая философская энциклопедия / Под ред. В. С. Степина — Т. 3. — М.: Мысль, 2001. — С. 146..
На чолі спіритуалів
Поступово Петро Оліві звернув на себе увагу багатьох однодумців та послідовників. Він очолив рух спіритуалів, що виступали за суворе дотримання бідності монахами. Його відомість вийшла за межі Нарбонни, і генерал ордену Жером д'Асколі (майбутній папа Миколай IV) в середині 70-х років зібрав у Монпельє комісію, яка розглядала окремі думки спіритуалівГаврюшин Н. К. Споры о спиритуалах в Западной Церкви: Эгидий Римский — критик Петра Оливи // Труды Минской Духовной Академии. 2003. — № 2. — С. 60.. Д'Асколі наказав Петру власноруч спалити власний твір «Питання про Діву Марію», де бунтівний монах відкрито виступав проти поступового утвердженого на Заході вчення про Непорочне Зачаття Діви Марії. Спалення цих праць самим автором на вимогу д'Асколі відбувалося не через єретичні думки, а з метою випробувати покірливість ченцяКотляревский С. А. Францисканский орден и римская курия в XIII и XIV веках. — М., 1911. — С. 259..
Францисканські спіритуали в цей час ще майже не відчували утисків ззовні, але всередині самого ордену намітилося серйозне протистояння між радикальними та більш поміркованими прибічниками добровільної бідності, що поступово переросло у довготривалий та відкритий конфлікт. Його загострення, вочевидь, було пов'язано з періодом підготовки папської булли Exiit qui seminat від 14 серпня 1279 р., коли Петру Оліві доручили скласти трактат про особисту та суспільну добровільну бідність, посилаючись на правила св. Франциска АссізськогоГаврюшин Н. К. Споры о спиритуалах в Западной Церкви: Эгидий Римский — критик Петра Оливи // Труды Минской Духовной Академии. 2003. — № 2. — С. 62..
Засудження поглядів та заслання
У 1282 р. на генеральному капітулі ордену в Страсбурзі було вирішено детально разібратися у теоретичних засадах реформування чернечого життя, а також за прикладом домініканців упорядкувати систему викладання у школах та з цією метою переглянути усі наявні у членів ордену твори. Керівник на той час Прованською провінцією ордену Арно де Рокфейль, проти якого Оліві перед тим написав твір «Викривання XXXVII положень брата Арно», вимагав, щоб Петро Іоанн надав для вивчення не лише усе свої завершені праці, але й чернетки.
Щоб розібратись у конфлікті, генерал ордену Бонаграція у 1283 р. зібрав комісію з чотирьох паризьких магістрів та трьох бакалаврів, якій доручив розглянути погляди Оліві. Вчені склали «Лист із сімома печатками», де двадцати двом нечіткім висловлюванням Оліві протипоставили відповідні ортодоксальні формулювання, а також «Сувій», що засуджував тридцять чотири інших його положення. Названі документи було вирішено прочитати у всіх монастирях Прованської провінції ордену.
Для розгляду рішень вчених в Авіньйоні бул зібраний Провінційний капітул, де від Оліві вимагали зректись помилкових поглядів, що він зробив з деякими застереженнями та прохав надати йому можливість пояснити усе паризьким вченим. Йому, проте, відмовили та відправили до монастиря у Німі, лишивши його усіх книг, а також компрометуючих творів. Таким чином, у 1283 р. Петро Іоанн Оліві був засуджений та полишив свою викладацьку діяльність.
Через два роки Оліві вдалося отримати копії власних творів, і не пізніше 12 травня 1285 р. він написав свою «Апологію». Тепер його давній противник Арно де Рокфейль на генеральному капітулі, що проходив того ж року в Мілані, звинуватив Оліві в тому, що він є «керівником секти марновірців, яка чинить розкол та вводить в оману». Капітул визначив вилучити з обігу всі твори Петра Оліві та не користуватися ними до рішення генерала орденуКеров В. Л. Народные восстания и еретические движения во Франции в конце XIII — начале XIV века. — М.: Изд-во Университета дружбы народов, 1986. — С. 90..
Викладацька діяльність
Справи Оліві покращились після того, як його давній вчитель Маттео Акваспарта став генералом ордену францисканців. У 1286 р. він був запрошений до Парижу, де його гарно прийняли. Акваспарта у 1287 р. запропонував Оліві читати лекції у студіумі монастиря Санта Кроче у ФлоренціїГаврюшин Н. К. Споры о спиритуалах в Западной Церкви: Эгидий Римский — критик Петра Оливи // Труды Минской Духовной Академии. 2003. — № 2. — С. 65.. Його поновлюють на посаді вчителя, тому він може викладати у будинку францисканців Флоренції. Тут спіритуала, імовірно, слухав молодий Данте. За два роки перебування в цьому місті Оліві зміцнює стосунки між італійськими та південнофранцузькими реформаторами францисканського ордену. Петро Іоанн набув багато послідовників, у тому числі таких вчених як Петро Трабібій та Убертіно да Казале.
У 1289 р. повернувся до Південної Франції та до 1292 р. викладав у будинках францисканців у Монпельє та Нарбонні. Петро Оліві викладав у школах цих міст, не відчуваючи серйозних утисків. У 1295 р. він висловив свої погляди щодо добровільної бідності перед генеральним капітулом у Парижі, не викликавши проти себе нияких нарікань. Після повернення до Нарбонни, він склав «Постіллу до Апокаліпсису» (1297) та написав ряд важливих листів, зокрема до св. Людовіка Анжуйського та його братів, синів Карла II АнжуйськогоГаврюшин Н. К. Споры о спиритуалах в Западной Церкви: Эгидий Римский — критик Петра Оливи // Труды Минской Духовной Академии. 2003. — № 2. — С. 67..
Смерть В цей час рух спіритуалів все більше зближався з єретиками-бегінами. З приводу цього питання папа Миколай IV у листі до генерала францисканського ордену наказав прийняти необхідні заходи «проти бегінів, що об'єдналися у провінції Прованс із сектою брата Петра Іоанна»Ehrle F. Petrus Johannis Olivi, sein Leben und seine Schriften. — ALKG. — Bd. III. — S. 14.. Варто відзначити, що з таким же проханням до генерала ордену звернувся і король Філіп IV, який теж переймався проблемою народних рухів та зв'язком спіритуалів і бегінів. Пізніше утиски спіритуалів ще більше посилюються, насамперед у Провансі, забороняється читання праць Оліві. Переслідування його прибічників викликало велике занепокоєння у теолога, але він не зміг захистити їх, тому що був ізольований у нарбонському монастирі. Там він і помер 14 березня 1298 р(Ubertino da Casale). Responsio sanctissimo patri domino nostro domino Clemenli divina providential pape quinto tradenda. — ALKG. — Bd. III. — S. 385—386..
Твори Варто відмітити, що Петру Оліві належить велика кількість творів, з яких основна частина залишилась неопублікованою. У зв'язку з засудженням його поглядів вони знищувались, зберігати їх було заборонено, тому нерідко у рукописах не називалося ім'я автора.
Оліві написав коментарі до більшості книг Святого Писання, «Сентенцій» Петра Ломбардського, твору Псевдо-Діонісія Ареопагіта «Про небесну ієрархію», а також до праць «Як читати книги філософів», «Про таїнства», «Ліки проти духовних спокус цього часу», «Про словесну молитву», «Про 14 ступенів сприятливої любові», «Спосіб, яким кожний може подякувати Богові за отримані від Нього добродіяння» та ін. Серед важливих творів Петра Оліві — «Питання про євангельську довершеність». Головним же твором Оліві, в якому викладаються головні його погляди є «Постілла до Апокаліпсису»Гаврюшин Н. К. Споры о спиритуалах в Западной Церкви: Эгидий Римский — критик Петра Оливи // Труды Минской Духовной Академии. 2003. — № 2. — С. 71..
Погляди Оліві
Теологічні питання Оліві бачив значення теології в зміцненні політичної влади римської курії та в розширенні католицизму. Він рішуче її засуджував як «вавилонську науку» та «доктрину плотської церкви» та протиставляв їх «доктрині святих» та істинному ученню Христа. Оліві використав також ідею нових приходів Христа. Другим пришестям теолог вважав появу «ідей Франциска» та ідей спіритуалів, які він називав духом євангельського життя. Цей «дух» реформував та вдосконалював первісну християнську церкву, протиставляючи її сучасній йому католицькій «плотській» церкві. Таким чином, нова церква замінить стару (католицьку), як у часи першого пришестя Христа була відкинута стара юдейська релігія. Під час третього пришестя відбудеться суд над грішниками та прославлення «обраних» (тих, хто визнає принципи нової церкви)Керов В. Л. Народные восстания и еретические движения во Франции в конце XIII — начале XIV века. — М.: Изд-во Университета дружбы народов, 1986. — С. 94..
Відхилення поглядів Оліві від християнських (католицьких) догм викликали у керівництва ордену францисканців та римської курії глибоке занепокоєння та переслідувалися каральними заходами. Насамперед це стосувалося інтерпретацій образу Діви Марії, а також питання щодо Трійці.
У питанні щодо бідності Оліві засуджував розпутство, що поширилося в ордені. Він засудив і тих, хто таємно відкладав гроші, хто забезпечував себе зайвими харчами. Оліві пропонував заборонити володіти навіть рухомим майном (золотом, сріблом, грошима), мати не більше однієї змінної білизни, взуття, дорожньої сумкиКеров В. Л. Народные восстания и еретические движения во Франции в конце XIII — начале XIV века. — М.: Изд-во Университета дружбы народов, 1986. — С. 97..
На церковному соборі у В'єнні (булла «Fidei catholicae fundamento» від 6 травня 1312 р.) папа Климент V засудив положення доктрини Вільного духу Петра Оліві, зокрема найнебезпечніші для церкви тези — заперечення таїнства хрещення дітей та таїнства шлюбуБолье М.-А. П. Средневековая Франция. — М.: Вече, 2006. — С. 377..
Філософські погляди Про механізм пізнання Петро Оліві писав наступне: «В інтелекті нема нічого, що спочатку не було б дано у почуттях»Olivi Petrus Johannis. Questiones in secundum librum Sententiarum quas primum ad fidem codd. mss. edidit Bernardus Jansen. — Vol. III. — Quaracchi, 1922. — P. 36.. Офіційні критики Оліві дуже негативно виступали проти цієї тези, тому що вона підривала одне з головних положень августиніанства про божественне осяяння (ілюмінізм) як спосіб пізнання істини. Оліві стверджує, що кожний акт пізнання має своє коріння у відчутті та є його продовженням. Тим самим він підкреслює роль досвіду у пізнавальному процесі. Таким чином, перехід від чуттєвого пізнання до раціонального або, як писав Оліві, від відчуття до інтелекту можливий лише завдяки натхненності думки, яку набуває діючий інтелект. Відмінність між двома рівнями пізнання визначається тим, що відчуття є пізнанням одиничної речі, а інтелект — пізнанням загального. Людське пізнання — перехід від потенційної можливості до дії, де об'єкт відіграє роль діючої причини. Оліві підкреслює, що пізнавальний акт залежить лише від активності нашого інтелекту та здійснюється крізь відображення об'єкта, що пізнається, у суб'єкті, що пізнає.
Проблему універсалій філософ розглядав у контексті ідей концептуалізму. Він підтримував положення, що «універсалії володіють будь-якою всезагальністю лише в інтелекті та відповідно до нього. Основа міститься у речі, але вона доповнюється у нашому інтелекті»Olivi Petrus Johannis. Questiones in secundum librum Sententiarum quas primum ad fidem codd. mss. edidit Bernardus Jansen. — Vol. I. — Quaracchi, 1922. — P. 235; 228..