Збірна Швеції з футболу () — національна збірна команда, що представляє Швецію на міжнародних змаганнях з футболу. Підпорядковується Шведському футбольному союзу. Збірна Швеції з футболу традиційно вважається однією з сильних команд світу. Тричі шведські футболісти завойовували медалі Олімпійських ігор і тринадцять разів брали участь у фінальному турнірі Чемпіонату світу. У 1958 році команда посіла друге місце на світовій першості, що проводилася у себе удома; тоді у фінальному матчі вона зазнала поразки від збірної Бразилії з рахунком 2:5, що є найкращим досягненням в історії команди.
Історія
Ранні роки (1908—1923)
Коли футбол мав з'явитися в програмі Олімпійських ігор у Лондоні 1908 року, почали формуватися плани щодо участі шведської національної командою. Після того, як Шведський олімпійський комітет погодився виділити кошти на участь, стало зрозуміло, що потрібні матчі, і були розіслані запрошення іншим скандинавським країнам. Норвегія (яка на той момент також не провела ще жодного міжнародного матчу) погодилася на запрошення. Країни домовилися зустрітися в офіційному міжнародному матчі 12 липня 1908 року на стадіоні «Ідроттсплацен» (на місці сучасного «Гамла-Уллеві») у Гетеборзі. На матч прийшли від 2 000 до 3 000 глядачів, щоб побачити історичну зустріч, а суддя Чарльз Сміт, англієць, який проживав у Гетеборзі, обслуговував гру. Після нервового початку шведів, коли Норвегія вже на першій хвилині вийшла вперед, Швеція швидко отримала два пенальті, які обидва були не реалізовані. Тим не менш, шведи зрівняли рахунок приблизно на 15-й хвилині зусиллями Карла Густафссона, який став автором першого голу в історії збірної. На перерву Швеція пішла з рахунком 5:2, а у другому таймі, скориставшись вітром та сонцем у спину, забила ще шість голів. Найкращим шведським бомбардиром став Ерік Бер'єссон із п'ятьма голами, і шведи перемогли з рахунком 11:3.
У перший рік існування національної команди Швеція також зустрічалася з Англією, Нідерландами та Бельгією, але усі матчі закінчувалися поразками. Того ж року шведи зазнали найбільшої поразки в історії, програвши Великій Британії з рахунком 1:12 на Олімпійських іграх у Лондоні.
У 1910-ті та 1920-ті роки Швеція щороку проводила низку товариських матчів, часто проти сусідніх країн Данії, Норвегії та Фінляндії (остання мала власну національну команду з 1911 року, хоча стала незалежною державою лише 1917 року). Після поразки в серпні 1916 року від США з рахунком 2:3, у жовтні того ж року Швеція вперше перемогла Данію у Стокгольмі, яка до того вигравала всі зустрічі між країнами з 1913 року.
Перша олімпійська медаль і дебют на чемпіонатах світу (1924—1945)
Швеція брала участь у Олімпійських іграх 1912 року у Стокгольмі, 1920 року в Антверпені та 1924 року в Парижі. На турнірі 1924 року Швеція здобула перший великий міжнародний успіх на рівні національної команди, завоювавши бронзу. На турнірі Швеція сенсаційно перемогла чинних олімпійських чемпіонів Бельгію з рахунком 8:1, що досі вважається однією з найбільших несподіванок у міжнародному футболі, а Рудольф «Путте» Кок був визнаний найкращим лівим вінгером. Подальша перемога над Єгиптом з рахунком 5:0 забезпечила шведам місце у півфіналі. Там скандинави програли Швейцарії, однак перемога з рахунком 3:1 у матчі-переграванні проти Нідерландів у матчі за бронзові медалі принесла їм їхню першу олімпійську медаль.
29 травня 1927 року у Стокгольмі Швеція перемогла Латвію з рахунком 12:0, що до сьогодні (разом з пізнішою перемогою над Кореєю на Олімпіаді-1948) є найбільшою перемогою в історії національної команди.
Надалі Швеція не брала участь в Олімпійських іграх 1928 року та у першому чемпіонаті світу в Уругваї 1930 року, а 1932 року на Олімпіаді взагалі не проводились футбольні змагання. В результаті збірна Швеції не брала участі у великих міжнародних турнірах аж до чемпіонату світу 1934 року. Там після перемог у кваліфікаційних матчах над Естонією та Литвою влітку 1933 року, Швеція потрапила до фінального етапу, де у другому раунді вибула після поразки від Німеччини, попередньо у першому раунді вибивши зі змагання одну з фіналістів 1930 року, Аргентину.
На Олімпійських іграх у Берліні 1936 року Швеція несподівано програла Японії з рахунком 2:3 уже в першому раунді та вибула з турніру. Цей матч досі вважається однією з найбільших футбольних невдач Швеції.
На чемпіонаті світу 1938 року у Франції справи йшли краще. Швеція стала першою збірною, яка вирушила на чемпіонат світу літаком. Разом з Німеччиною вона пройшла кваліфікаційну групу, де також були Естонія та Фінляндія, і потрапила у фінальному етапі на Австрію у першому поєдинку чемпіонату. Проте шведи пройшли далі без гри, оскільки Австрія була приєднана до Німеччини у березні того ж року. Далі вони перемогли Кубу з рахунком 8:0 у чвертьфіналі, але в півфіналі поступилися Угорщині з рахунком 1:5. У матчі за бронзові медалі проти Бразилії Швеція вийшла вперед з рахунком 2:0 завдяки голам Свена Юнассона та Арне Нюберга, але південноамериканці, завдяки дублю найкращого бомбардира турніру Леонідаса, переломили хід гри та забезпечили собі бронзову медаль, перемігши з рахунком 4:2..
Під час Другої світової війни спортивні контакти між країнами були значно обмежені. Втім Швеція, яка залишалася поза війною, все одно проводила футбольні матчі, здебільшого проти інших скандинавських країн та нейтральної Швейцарії. Тим не менш вони також провели по два поєдинки проти воюючих Угорщини та Німеччини. Обидва матчі проти Німеччини шведи виграли — у Берліні з рахунком 3:2 та у Сольні з рахунком 4:2.
Повоєнні успіхи (1945—1959)
Олімпійське золото 1948 року
Перші післявоєнні роки стали початком нових успіхів для Швеції завдяки «золотому поколінню» гравців віком приблизно 25–30 років. У 1945 році Норвегію було розгромлено з рахунком 10:0, а на футбольному турнірі Олімпійських ігор 1948 року в Лондоні Швецію, яку очолював англієць тренер Джордж Рейнор і за яку виступали, зокрема, брати Кнут, Бертіль та Гуннар Нордалі, вважали одним із фаворитів.
Завдяки перемозі 3:0 (два голи забив Гуннар Нордаль) у стартовому матчі 1/8 фіналу проти сильної Австрії на розмоклому полі стадіону «Вайт Гарт Лейн» Швеція вийшла до чвертьфіналу. Там вона повторила найбільшу перемогу у своїй історії — 12:0 проти Південної Корея, повівши 3:0 вже за перші 27 хвилин гри. Це сталося попри відчутні побоювання нового провалу проти так званої «слабкої» команди, подібного до поразки від Японії на Олімпіаді в Берліні 1936 року. У підсумку рахунок 12:0 став найбільшою перемогою Швеції в офіційних турнірах. У півфіналі проти Данії особливо відзначився Генрі Карлссон, який, за словами англійської газети Daily Mail, «зробив усе, окрім того, що не обіграв олімпійський вогонь». Два його голи забезпечили перемогу 4:2 і вихід до фіналу.
Фінал проти Югославії 13 серпня на стадіоні «Вемблі» став одним із найжорсткіших матчів в історії шведської збірної. Швеція повела в рахунку на 24-й хвилині завдяки Гуннару Грену, але скаржилася на грубу гру суперників, тоді як югослави називали шведів «фашистами та гангстерами» й вважали, що суддя їм допомагає. Після того як Югославія зрівняла рахунок завдяки голу Степана Бобека, Гуннар Нордаль одразу після перерви зробив рахунок 2:1. Пізніше він заробив пенальті, який Грен на 67-й хвилині холоднокровно реалізував, встановивши остаточний рахунок 3:1 і принісши Швеції її єдине олімпійське золото.
Гуннар Грен, Гуннар Нордаль і Нільс Лідгольм саме тоді здобули міжнародне визнання. Нордаль, ставши найкращим бомбардиром із сімома голами, став першим шведом, який вирушив грати за кордон як професіонал. Незабаром він возз'єднався в італійському «Мілані» з Лідгольмом і Греном у знаменитому тріо «Гре-Но-Лі». За ними швидко пішли й інші шведські гравці.
Бронза чемпіонату світу 1950 року
Починаючи з 1950 року керівництво шведської федерації, як і деякі інші національні збірні, вирішило допускати до складу лише аматорів. Попри відсутність професіоналів (серед яких було кілька олімпійських чемпіонів), команда досягла нових успіхів на чемпіонаті світу 1950 року в Бразилії. Перемога 3:2 у групі над чинними чемпіонами світу Італією та нічия 2:2 з Парагваєм вивели Швецію до фінального групового етапу.
Їхня перша гра на другому етапі була проти господарів поля, команди Бразилії. Гра відбулася на стадіоні «Маракана» з загальною кількістю глядачів понад 138 000, що на сьогодні є рекордною кількістю глядачів для матчу збірної Швеції. Гра закінчилася з рахунком 7:1 на користь Бразилії. Наступна гра була проти Уругваю, з яким Швеція зіграла вперше в історії чемпіонатів світу. Гру, що відбулася в Сан-Паулу, виграв Уругвай з рахунком 3:2, що означало, що Швеція не змогла боротися за золото. Останній матч Швеції на турнірі відбувся в Сан-Паулу проти Іспанії. Там Швеція перемогла з рахунком 3:1 завдяки голам Стіга Сундквіста (15-та хвилина), Брора Мельберга (34-та хвилина) та Карла-Еріка Пальмера (79-та хвилина). Швеція посіла 3-тє місце в групі та здобула свою першу медаль чемпіонату світу.
Оскільки Швеція була найкращою європейською командою, її на той час вважали «неофіційними чемпіонами Європи». Серед шведських гравців особливо відзначився воротар Каллє Свенссон, який після цього отримав прізвисько «Ріо-Калле» — попри те, що матчі, у яких він домінував, фактично проходили в Сан-Паулу. Іншими ключовими гравцями були автори трьох голів Стіг Сундквіст і Калле Пальмер, а також автор двох м'ячів Гассе Єппсон. Останні двоє разом із 20-річним Леннартом Скоглундом утворили атакувальну трійку «Паль-Єп-Ско». Саме на цьому турнірі Скоглунд здобув визнання як найкращий лівий вінгер і після цього став професіоналом.
Бронза Олімпіади 1952 року На Олімпійських іграх 1952 року в Гельсінкі тодішні чинні олімпійські чемпіони шведи не змогли вийти до фіналу після нищівної поразки у півфіналі з рахунком 0:6 від домінуючої на той час збірної Угорщини, яка зрештою стала олімпійським чемпіоном. Під проводом футбольного генія Ференца Пушкаша та бомбардира Шандора Кочиша угорці буквально розгромили шведів. Однак шведська команда змогла зібратися і здобути бронзові медалі, перемігши у матчі за третє місце збірну Німеччини (об'єднану команду Західної та Східної Німеччини) завдяки двом вирішальним голам Інгвара Риделля та ще одному м'ячу Йости Лефгрена.
Наступного року футбольна федерація знову вирішила не допускати до збірної легіонерів, і Швеція, як і очікувалося, не змогла кваліфікуватися на чемпіонат світу 1954 року у Швейцарії, посівши друге місце у своїй відбірковій групі після Бельгії. Так само шведам не вдалося вийти і на наступні Олімпійські ігри 1956 року.
Срібло домашнього чемпіонату світу 1958 року
Перед чемпіонатом світу 1958 року, на який Швеція потрапила автоматично як країна-господар, було вперше вирішено залучити гравців з іноземних ліг. Із поєднанням легіонерів, футболістів Аллсвенскан та другого дивізіону збірна Швеції перед рідною публікою дійшла до свого єдиного фіналу чемпіонату світу. Команда виграла всі матчі, окрім нульової нічиєї з Уельсом, і пропустила лише два м'ячі до фіналу. Перша гра була зіграна на національному стадіоні «Росунда» у Стокгольмі у присутності близько 32 000 глядачів. Швеція перемогла Мексику 3:0 і стала лідером своєї групи. Наступна гра проти збірної Угорщини, яка була на той момент фіналістом попередньої світової першості 1954 року та чемпіоном Олімпійських ігор 1952 року, також проходила на «Росунді» і збірна Швеції здобула перемогу з рахунком 2:1 завдяки двом м'ячам Курта Хамріна. У заключному матчі групового етапу шведи зіграли внічию 0:0 зі збірною Уельсу, вигравши групу.