Парнико́вий газ () — гази в атмосфері планети, що здатні поглинати теплове випромінювання поверхні планети і хмар (інфрачервона радіація) і відбивати його назад, додатково розігріваючи планетарну атмосферу.
До основних парникових газів в атмосфері Землі відносяться: пари води (H2O), вуглекислий газ (CO2), закис азоту (N2O), метан (CH4), озон (O3), фторовані гази (F-гази): хлорфторвуглеводні, гідрофторвуглеводні, перфторвуглеводні, гексафторид сірки (SF6), трифторид азоту (NF3).
Найбільшу роль у надмірному парниковому ефекті на Землі відіграє водяна пара, вміст якої в атмосфері становить близько 1 % за об'ємом і вуглекислий газ (діоксид вуглецю чи CO2). Концентрація водяної пари безпосередньо не залежить від людської діяльності та змінюється залежно від регіону. Однак діяльність людини опосередковано підвищує глобальну температуру та утворення водяної пари, посилюючи нагрівання в процесі, відомому як зворотний зв'язок водяної пари.
Вуглекислий газ (CO2) — є основним парниковим газом, що виділяється внаслідок діяльності людства і має найбільший вплив на парниковий ефект, спричинений антропогенною діяльністю. Декарбонізація включає комплекс методів направлених на зменшення кількості вуглекислого газу в атмосфері Землі.
Зміна клімату Землі
В останньому звіті Робочої групи МГЕЗК відзначається, що найбільший внесок у зміну клімату вносить вуглекислий газ, потім йдуть метан, галогеноалкани і закис азоту.
Згідно з Додатком А до Кіотського протоколу визначено 6 основних парникових газів, які найбільше впливають на зміну клімату (). Такими газами є:
Діоксид вуглецю, СО2 Метан, СН4 Закис азоту, N2O Гідрофторвуглецеві сполуки Перфторвуглецеві сполуки Гексафторид сірки, SF6 Наразі збільшення кількості парникових газів саме по собі не є критичним, проблему становлять зростаючі темпи їх збільшення, та створення енергетичного та теплового забруднення людьми.
Навіть повний перехід на відновлювані джерела енергії не вирішить проблему глобального потепління повністю, адже велика кількість пасовищ, що спричиняють викиди метану, та хімічні викиди інших сполук продовжать наносити велику шкоду екології, тому перехід на відновлювані джерела енергії потрібно поєднувати з комплексною модернізацією галузей промисловості та сільського господарства.
Прямі викиди парникових газів
Регіональний експеримент викидів
Протягом 2010—2019 років бразильський басейн Амазонки виділив 16,6 млрд тонн CO2, а поглинув — 13,9 млрд тонн. Використовуючи нові методи аналізу супутникових даних, розроблені в Університеті Оклахоми, міжнародна група дослідників вперше показала, що деградовані ліси є значнішим джерелом викидів CO2, ніж пряма вирубка лісів, що призводять до потепління планети.
За той же 10-річний період деградація, викликана фрагментацією, вибіркової вирубкою або пожежами, які пошкоджують, та не знищують дерева, викликала в три рази більше викидів, ніж пряме знищення лісів.
У басейні Амазонки знаходиться близько половини тропічних лісів світу, які більш ефективно поглинають і накопичують вуглець, ніж інші типи лісів. Якщо регіон стане джерелом, а не «поглиначем» CO2, боротися з кліматичною кризою буде набагато складніше.
Наземні екосистеми в усьому світі були вирішальним союзником в боротьбі з викидами CO2, які в 2019 році перевищили 40 млрд тонн.
Сукупні та історичні викиди
Річні викиди на душу населення
Див. також Зміна клімату Відновлювана енергетика в Європейському Союзі Глобальне потепління Список проблем довкілля Відновлювана енергетика Уловлення та зберігання вуглецю Біоенергетика з використанням технології уловлювання та зберігання вуглецю Водневе авто Зміна клімату та сільське господарство Стале сільське господарство Сталий розвиток
Примітки
Література Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів», прийнятий Верховною Радою України 8 січня 2025 року Офіційний вебпортал парламенту України Інформаційні технології просторової інвентаризації парникових газів у енергетичному секторі та аналіз невизначеності: [монографія] / Р. А. Бунь, Х. В. Бойчук, А. Р. Бунь, М. Ю. Лесів ; Нац. ун-т «Львів. політехніка». — Л. : ПП Сорока Т. Б., 2012. — 464 с. : іл. — Бібліогр.: с. 417—462 (450 назв). — ISBN 978-966-2598-001