Отта́ва ( , ) — столиця Канади, четверте за населенням місто країни. Оттава розташована в східній частині провінції Онтаріо на березі однойменної річки, що розмежовує провінції Онтаріо і Квебек. Разом з містом Гатіно, розташованим з квебецького боку річки, та низкою інших муніципалітетів Оттава входить до Національного столичного регіону.
Заснована 1826 року як Байтаун, Оттава стала столицею об'єднаної провінції Канада у 1857 році, а за десять років — столицею держави Канада. Початкові кордони міста розширювались шляхом численних невеликих поглинань, а 2001 року його площа значно збільшилась через приєднання 11 сусідніх муніципалітетів. Назва «Оттава» походить від алгонкінського слова adawe, що означає «торгувати». Спершу ірландське і французьке християнське поселення, Оттава стала мультикультурним містом з різноманітним складом населення. Всі муніципальні закони написано французькою та англійською мовами, ними ж надано всі послуги в межах міста.
Відповідно до перепису 2011 року населення Оттави становить 883 391 особа, разом з Гатіно — 1 236 324 особи. У рейтингу, складеному «Mercer», за якістю життя Оттава обійняла другу сходинку серед великих міст на американських континентах, і 14-ту у світі. Також Оттаву відзначено як друге найчистіше місто в Канаді, і третє — у світі. 2012 року третій рік поспіль місто названо найкращою для життя громадою в Канаді в рейтингу журналу «MoneySense».
Перші українські поселення з'явилися в Оттаві близько 120 років тому, проте українська діаспора в місті (близько 20 000 осіб) не є такою чисельною як, приміром, у Торонто або Вінніпезі. В Оттаві розташовано Посольство України в Канаді.
Історія
Корінні племена і перші європейські поселенці Територія сучасної Оттави до моменту приходу європейців була заселена індіанськими племенами алгонкінської сім'ї. Регіон навколо сучасної річки Оттави після закінчення останнього льодовикового періоду спершу був частиною моря Шамплена і заселявся давніми племенами у міру відступу моря. Вже шість тисяч років тому в долині річки сформувалася мисливсько-збиральницька культура, яка, судячи з археологічних розкопок, також активно вела торгівлю з сусідніми народами. Хоча археологи не готові з упевненістю говорити про етнічну приналежність носіїв цієї культури, вона досить схожа на культуру алгонкінів до моменту появи в Америці європейців.
Після приходу в XVII столітті французьких поселенців до Канади річка Оттава (тоді Кічісіпі) зі своїми притоками, що вже була основним водним шляхом від річки Святого Лаврентія у внутрішні райони Північноамериканського континенту і відігравала центральну роль у торгівлі між корінними народами регіону, стала головною артерією торгівлі хутром, центр якої знаходився в Монреалі. Алгонкінське плем'я оттава монополізувало торгівлю хутром на Кічісіпі. Монополія племені протрималася всього близько 30 років, після чого воно було витіснене на територію південніше Великих озер, але за річкою і місцевістю на північ від неї закріпилася назва Оттава (цей регіон, що тепер входить до провінції Квебек, зберігає назву Оттава донині). На початку XIX століття на тому місці, де зливаються три річки — Рідо, Оттава і Гатіно, — осіли перші білі поселенці.
В 1800 році уродженець Массачусетсу лісоруб Філемон Райт, його родичі і кілька друзів започаткували нове поселення на квебекському боці річки Оттава. Вони побудували з колод житла і лісопилку, село отримало назву Райтстаун (пізніше Галл, нині частина міста Гатіно). З 1806 року Райт почав наймати робітників і вести торгівлю лісом, до 1809 року число найманих лісорубів і плотогонів досягло декількох сотень. Вже в кінці того ж і початку наступного десятиліття з'являються перші сільськогосподарські поселення на південному березі річки Оттави; збереглися імена перших фермерів — Айрі Хонівелла в районі сучасного Непіна і Браддіша Біллінгза на території сучасного Глостера. 1818 року більше десятка сімей британських військовослужбовців осіли в районі, де пізніше виникло селище Річмонд (в 70-ті роки XX століття включений в муніципальні межі міста Голборн)Ottawa (Ont) — стаття з Канадської енциклопедії.
У роки після Англо-американської війни 1812 року, уряд почав заохочувати імміграцію в регіон: тут оселилося багато ірландських католиків і протестантів. Разом із франко-канадцями, що переселялися з Квебеку, ці дві групи стали великою робочою силою у час спорудження каналу Рідо. Саме канал і ліс, як основна галузь економіки, забезпечили Оттаві майбутнє.
Канал Рідо і Байтаун
У 1827 році між річкою Оттавою і озером Онтаріо розпочалося будівництво каналу Рідо, що з'єднав їх найкоротшим шляхом. Спорудженням каналу керував Джон Бай, на честь якого селище будівельників отримало назву Байтаун. Бараки будівельників розміщувалися на пагорбі поруч з майбутніми першими шлюзами каналу Рідо, недалеко від гирла річок Рідо і Гатіно і Шодьєрського водоспаду. До 1832 року канал був завершений. Байтаун до того часу був дерев'яним містом з більше ніж 10 тисячами жителів. Найкращий з будівельників каналу, шотландський муляр Томас Маккей, який працював над першими вісьмома шлюзами і був нагороджений за роботу особисто Баєм, згодом придбав ділянку на схід від річки Рідо і створив невелику промислову імперію. Його 11-кімнатний особняк в стилі Регентства в селі Нью-Единбург був згодом викуплений урядом і перетворений на резиденцію Генерал-губернатора.
Після побудови каналу Рідо багато ірландців, які працювали на будівництві, залишилися без роботи. На відміну від французів і англійців, що давно облаштувалися в регіоні і мали свої будинки та підприємства, ірландці опинилися в скрутному становищі. Цим скористався підприємець ірландського походження Пітер Ейлен — він став наймати на свої підприємства суто ірландців, повністю перебравши собі вплив на цю громаду. З 1835 року Ейлен на чолі банди чисельністю близько 200 чоловік тероризував робочі квартали Байтауна, а в 1837 році зірвав вибори до місцевої ради НепінаAylen, Peter — стаття з Канадського бібліографічного словника . Ейлена і його підручних називали «Блискучими» (), а їх дії — «війною Блискучих» (Shiners' War). Назва банди, можливо, походить від перекрученого французького слова cheneurs — «рубачі/сплавники дубової деревини». Для протидії насильству Блискучих в 1836 році була створена Асоціація лісопромисловців Оттави, і Ейлен, який відчув, що його владі приходить кінець, став одним з перших її членів. Навесні 1837 року Блискучі були остаточно взяті під контроль, хоча подібні бандитські війни меншого масштабу спалахували до кінця 1840-х роківShiners' Wars — стаття з Канадської енциклопедії , а в 1849 році урядовим військам вдалося в зародку придушити великомасштабний заколот, одним з ватажків якого був син Філемона Райта Раглз.
У 1841 році Байтаун забезпечував роботою 3000 жителів, а до 1850 року перехопив у Райтсвілля, розташованого на протилежному березі, першість у торгівлі лісом у долині Оттави. Важливим етапом у розвитку лісової промисловості в регіоні стало будівництво у 1850-ті роки лісопилок, які використовували енергію Шодьєрських водоспадів. 1850 року в Байтауні було встановлене постійне місцеве самоврядування, а в 1855 році місто, змінивши ім'я, стало Оттавою.
Столиця Канади
У середині XIX століття, коли Верхня Канада (Онтаріо) об'єдналася з Нижньою (Квебеком), постало питання про столицю об'єднаної провінції. Багато великих канадських міст (включаючи Монреаль, Квебек, Торонто і Кінгстон) боролися за право отримати цей статус. Проблема посилювалася тим, що франкоканадці, які тоді складали майже половину населення країни, різко виступали проти розміщення столиці в англомовному регіоні; в той же час найбільше місто Канади, Монреаль, було налаштоване неприязно до королівських властей, у ньому було скоєно напад на генерал-губернатора Канади лорда Елгіна, а в 1849 році — підпал будівлі законодавчих зборів. Проєкт «рухомої» столиці, що кожні чотири роки переїжджала б з Торонто у Квебек і назад, виявився надто дорогим.
У підсумку питання про постійну столицю було передане на розгляд королеви Вікторії, яка в 1857 році за рекомендацією колоніальних чиновників видала указ, згідно з яким столицею ставала Оттава. Існує декілька легенд про те, як саме вона зробила вибір: наприклад, що вона вткнула шпильку на карту десь між Торонто і Монреалем, або що їй подобалися акварелі з регіону, які вона бачила раніше. Хоча такі теорії не мають нічого спільного з історичними фактами, вони проте, ілюструють, яким довільним здавався канадцям в ті часи вибір Оттави — маленького деревопереробного містечка в глибокій провінції, занадто далекого від головних міст тодішньої Канади: Квебеку і Монреаля на канадському сході, Кінгстона і Торонто на канадському заході.
Насправді, радники королеви порадили їй Оттаву з трьох важливих причин: по-перше, це було єдине поселення будь-якого значного розміру розташоване прямо на межі канадського сходу і канадського заходу (сьогодні кордон провінцій Квебек і Онтаріо). Таким чином це був компроміс між двома колоніями і їх французьким і англійським населеннями. Свою роль зіграла також наявність водного та залізничного сполучення, а також відносна віддаленість від кордону з США, що забезпечувало менший вплив в мирний час і меншу загрозу столиці в разі війни. Також уряду належав великий наділ землі в мальовничому місці, що виходить на річку Оттаву. Іншим переконливим аргументом було те, що Оттава знаходиться приблизно на півдорозі між Торонто і Квебеком (приблизно 500 км). Вже в 1859 році на пагорбі поруч з річкою Оттавою і каналом Рідо почалося будівництво комплексу парламенту, який офіційно розпочав роботу в 1866 році. Наступного року Оттава стала федеральною столицею нового Канадського домініону, що охоплював провінції Онтаріо, Квебек, Нова Шотландія і Нью-Брансвік.
До початку 1860-х років нову провінційну столицю з'єднала з мережею залізниць США і Канади лінія Grand Trunk Railway. У 1890-ті роки почали роботу гідроелектростанції на річці Оттаві, які спершу використовувалися переважно для забезпечення роботи лісопилок, однак електрики вистачало і на вуличні ліхтарі, і на трамвайне сполучення. Статус столиці і розвиток промисловості призвели до стрімкого росту населення міста — з менш ніж 8000 жителів у 1851 році до 21 500 за двадцять років. Вже в 1861 році майже половина населення Оттави була зайнята в промисловості, а до кінця того ж десятиліття почалося формування профспілок.
Перша половина XX століття
Наприкінці XIX століття уряд Канади постав перед фактом, що забудова столиці, яка великою мірою складалася з робітничих кварталів, справляла гнітюче враження. 1899 року перед Комісією з благоустрою Оттави, заснованою федеральним урядом, було поставлене завдання з перетворення міста на «Північний Вашингтон». Обмежений бюджет (60 тисяч доларів) робив це завдання нездійсненним, проте його здійсненню допомогло стихійне лихо. 1900 року Галльська пожежа знищила Галл (колишній Райтсвілль) і північно-західну частину Оттави, включаючи Шодьєрський міст. В пожежі загинули сім осіб, більше 3000 будівель були знищені, без даху залишились 15 тисяч чоловік. На відновлення міста по міжнародній підписці було зібрано 10 мільйонів канадських доларів.
Оттава відновлювалася і як промислове місто. Діловий центр являв собою клубок залізничних колій. 1912 року недалеко від гирла каналу Рідо, поряд з Рідо-стріт, відкрився вокзал «Юніон» (в даний час його будівлю займає Урядовий центр конференцій). У тому ж році відбулося відкриття двох з числа найбільш відомих будівель в Оттаві — готелю «Шато-Лорьє», розташованого навпроти вокзалу, і Меморіального музею Вікторії (нині Канадський музей природи). 1914 року відкрився величний Імператорський театр, який працював до 1955 року.