Автобіогра́фія ( — сам,  — життя,  — пишу), також саможиттє́пис — літературний жанр, головним героєм якого (в літературному сенсі) є сам автор; основа автобіографістики, що включає, крім автобіографії, мемуари (спогади), щоденники, почасти й листування, а також автобіографічні художні твори. Все це можна означити терміном «автобіографізм», тобто тією особливістю, що полягає в наповненні твору фактами з власного життя письменника. Як жанр, автобіографія у світовій літературі дуже поширений і має давню історію (Гай Юлій Цезар, Ж.-Ж. Руссо («Сповідь»), Й.-В. Ґете, О. Герцен («Минуле і думи»), Л. Толстой). Однак на відміну від щоденника та мемуарів, автобіографія зосереджується на житті самого автора, тоді як перші більше уваги приділяють спогадам про людей, з якими письменник зустрічався, подіям, свідком яких був. А. притаманно узагальнювати події та факти власного життя та підпорядковувати їх певній художній концепції, що надає творові ідейно-художньої цілісності. Виняткова роль автобіографії у збереженні історичної пам'яті, у самопізнанні людини та нації.

Слово входить до переліку слів з літерою Ґ за словником Бориса Грінченка.

Автобіографічні твори

В українській літературі родовід саможиттєпису започатковується «Поученієм» Володимира Мономаха. XIX сторіччя дало чимало видатних творів, починаючи від «Журналу», «Автобіографії», «Художника» Тараса Шевченка (1860) і «Автобіографії» Пантелеймона Куліша (1867), а також мемуаристики М. Драгоманова, М. Костомарова, І. Нечуя-Левицького, І. Франка («Олівець», «Отець гуморист») та інших.

XX століття для української літератури в галузі автобіографістики особливе: в Україні під ідеологічним тиском цензури вона існувала хіба що у формах художніх: «Мандрівка в молодість» Максима Рильського, «Зачарована Десна» Олександра Довженка та інших. Великою подією була поява «Розповіді про неспокій» Юрія Смолича (1968-72).

Значні набутки має українська еміграційна мемуаристика — «Зустрічі і прощання» Г. Костюка, 1987.

В американській літературі — роман Сюзанни Кейсен «Перерване життя».

У діловодстві

У канцелярському діловодстві (в радянській традиції) автобіографією називається життєпис певної особи, складаний нею самою у вигляді документа, який становить складову частину особової справи. Автобіографія може використовуватись для укладання психологічної характеристики працівника, вивчення його життєвого шляху та особистісних якостей: стиль викладення, акценти на тих чи інших сторонах життя, допомагає судити про психологічні особливості людини. Головною перевагою автобіографії є основні факти трудової та громадської діяльності, які дозволяють уявити та оцінити життєвий шлях людини. Через це автобіографію нерідко використовують у процесі відбору кадрів.

Цей документ характеризується незначним рівнем стандартизації. Головні вимоги під час його написання — вичерпність потрібних відомостей і лаконізм викладу. В автобіографіях обов'язково зазначаються: Назва документа. Прізвище, ім'я, по батькові. Дата народження. Місце народження (місто, село, селище, район, область, країна). Відомості про навчання (повне найменування всіх навчальних закладів, у яких доводилось вчитися). Відомості про трудову діяльність (стисло, в хронологічній послідовності назви місць роботи й посад). Відомості про громадську роботу (всі її види). Стислі відомості про склад сім'ї (батько, мати, чоловік, дружина, діти). Дата написання й підпис автора.

Заголовок («Автобіографія») пишуть посередині рядка, трохи нижче за горішнє поле. Кожне нове повідомлення починають з абзацу. Дата написання ставиться ліворуч під текстом, підпис автора — праворуч.

З відходом від радянських традицій кадрової роботи, автобіографію поступово замінює резюме.

Див. також

Біобібліографія Біограф Біографія Біографічний фільм Художня біографія

Джерела

Автобіографія // Автобіографія // Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 Шевчук С. В. Українське ділове мовлення: Навч.посібник. — К.: Літера, 2003. — ISBN 966-7543-25-0

Посилання Автобіографія //

Сорока Ю. Автобіографія // Історія в термінах і поняттях. Довідник / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Історичний факультет. — Шидловський П. С., Синиця Є. В., Гладких М. І., Самойленко Л. Г. та ін. / За заг. ред. д-ра іст. наук, проф. Т. В. Орлової. — Київ, 2014. — С. 9. — ISBN 978-966-2911-60-2 Автобіографія — як писати її, приклади автобіографії