Григорій Ізраїльович Горін (прізвище при народженні — Офштейн; , Москва, РРФСР, СРСР — , Москва, Російська Федерація) — радянський і російський драматург, прозаїк, письменник-сатирик, сценарист, автор низки літературно-публіцистичних статей.
Біографія Народився в родині військового Ізраїля Офштейна. Дошлюбне прізвище матері було Горинська, від нього пішов псевдонім — спочатку Горінштейн, потім Горін, пізніше Григорій офіційно змінив прізвище. Закінчив 1-й 1-й Московський медичний інститут імені І. М. Сеченова (1963), декілька років працював лікарем швидкої.
«Радянський лікар був і залишається найунікальнішим спеціалістом у світі, бо він вміє лікувати, не маючи ліків, оперувати без інструментів, протезувати без матеріалів…» — Григорій Горін
Літературну діяльність почав з написання сценок для студентського КВК, з 1960-х років активно публікувалися в пресі його з фейлетони, гумористичні оповідання та скетчі. Деякий час завідував відділенням гумору журналу «Юність», вів популярну рубрику від імені Галки Галкіної. Неодноразово публікував гумористичні оповідання у відділ гумору «Клуб 12 стільців» «Літературної газети».
У 1966 році вийшла перша книга прози «Четверо під однією обкладинкою» () (спільно з іншими авторами).
У 1978—1990 роках Григорій Горін був регулярним учасником телепрограм «Навколо сміху» («»).
Смерть Помер Григорій Горін у ніч на 15 червня 2000 року. Причиною смерті став обширний інфаркт. Похований на Ваганьковському кладовищі.
Творчість
Драматургія 1966 написав п'єсу (у співавторстві з Аркадієм Аркановим, співавтором Горіна також у п'єсах «Банкет», ).
У 1970—1990 роки Горін створює низку п'єс. 1970 «Тіль», () 1972 «Забути Герострата!», () 1974 «Найправдивіший», () 1980 «Будинок, який побудував Свіфт», () 1984 «Феномени», () 1985 «Прощавай, конферансьє!», () 1989 «Кіт домашній середньої пухнастості», () 1989 «Поминальна молитва», () 1991 «Кін IV», () 1994 «Чума на обидва ваші дома!», () 1995 «Королівські ігри», () 1997 «Щасливчик-Нещасливчик», () 1999 «Блазень Балакірєв», ()
Кіносценарії 1974 «Зупиніть Потапова!» (, за однойменним оповіданням, опублікованим у «Літературній газеті» в 1972 році) 1974 «Маленькі комедії великого будинку» (, спільно з Аркадієм Аркановим) 1976 «Ти — мені, я — тобі» (, спільно з Олександром Сєрим) 1976 ««Сто грам» для хоробрості...» (, новела «Яка нахабність!» ()) 1978 «Оксамитовий сезон» (, спільно з Володимиром Павловичем) 1979 «Той самий Мюнхгаузен» () 1980 «Про бідного гусара замовте слово» (, спільно з Ельдаром Рязановим) 1983 «Будинок, який побудував Свіфт» () 1984 «Формула кохання» (, за мотивами повесті Олексія Толстого «Граф Каліостро») 1986 «Мій ніжно коханий детектив» (, спільно з Аркадієм Хайтом) 1988 «Убити дракона» (, спільно з Марком Захаровим, за мотивами п'єси Євгена Шварца)
Екранізації — Золота рибка (телеспектакль)
Цікаві факти На питання про причину вибору такого псевдоніму митець відповідав, що це лише:
Примітки
Посилання Григорій Горін. Той самий Мюнхгаузен