Збірна Австрії з футболу () — національна футбольна команда Австрії, яка керується Австрійським футбольним союзом (АФС) і представляє країну на міжнародному рівні. Свої домашні матчі команда здебільшого проводить на віденському стадіоні «Ернст Гаппель».
Свій перший міжнародний матч збірна Австрії зіграла у 1902 році проти Угорщини (перемогла з рахунком 5:0). Перший період гучної слави в історії збірної припав на 1930-ті роки, коли вона грала під керівництвом Гуго Майзля, і розпочався 16 травня 1931 р. з перемоги над збірною Шотландії, для якої цей матч став першою поразкою за межами Британських островів. У 1938 році, після аншлюсу Австрії, австрійська команда була розформована, а її гравці увійшли до складу збірної Німеччини. Після Другої Світової війни збірна Австрії знову почала демонструвати успіхи, які досягли кульмінації на чемпіонаті світу 1954 року, де Австрія посіла третє місце, однак, після цього почався тривалий період занепаду. Наступний успішний сплеск в історії збірної припав на чемпіонат світу 1978 року, де вона у другому груповому турнірі обіграла діючих чемпіонів світу — команду Західної Німеччини, однак, цей успіх продовження не мав. Востаннє збірна Австрії потрапляла до фінального розіграшу міжнародних змагань на чемпіонаті світу 1998 року у Франції, де не зуміла вийти за межі групового турніру.
Історія
Збірна команда Цислейтанії Футбол почав проникати до Австрії з Англії на початку 1890-х років. Перший футбольний матч між найстарішими футбольними клубами Австрії — «Крікетером» і «В'єнна» — відбувся у 1894 році. Особливо активну роль у поширенні і розвитку футболу у Відні відігравав британець Марк Ніколсон, в минулому гравець англійського чемпіонату, який жив і працював в Австрії. 18 грудня 1898 року він організував матч між віденськими англійцями і віденцями в міському парку «Пратер». «Віденці» грали у білих футболках і чорних штанях, від яких і пішли офіційні кольори збірної Австрії (замінені на червоно-біло-червоне сполучення у порівняно недавньому минулому). Перший міжнародний матч австрійська команда зіграла 8 квітня 1901 року проти збірної Швейцарії; втім, ця гра футбольними федераціями обох країн вважається неофіційною. Зустріч була влаштована заснованою лише за рік до того Австрійською футбольною спілкою (), попередницею сучасного Австрійського футбольного союзу (), її засновником і першим головою був Марк Ніколсон. За австрійську команду у цьому матчі виступали гравці трьох найбільших віденських клубів того часу: «Вьєнни», «Крікетера» і «Вінера». «Збірна Відня» до того вже зустрічалася з командами з-за кордону, але це були клубні команди. Багато гравців тієї «кам'яної доби» австрійського футболу вигадували собі псевдоніми і грали у перуках і навіть у накладних бородах: у той час гравцями австрійських клубів були переважно школярі 17–18 років, яким грати у футбол у складі клубів було заборонено.
Перший офіційно визнаний міжнародний матч збірної Австрії був організований 10 жовтня 1902 року як зустріч між збірними Відня і Будапешта. Цей матч вважається першим в історії світового футболу матчем між національними збірними за межами Британських островів. Австрійці перемогли у цьому матчі з рахунком 5:0 (три м'яча забив Ян Студніцка, перша «зірка» австрійського футболу). У наступні десятиріччя матчі між командами Австрії та Угорщини влаштовувались двічі на рік — один раз у Відні, другий — у Будапешті. Ці зустрічі відрізнялись принциповим суперництвом і вважались кульмінацією футбольного року. Тодішню збірну Австрії можна лише умовно зіставляти з нинішньою: до неї викликались гравці з усієї Цислейтанії (неугорської частини Австро-Угорщини) незалежно від їхньої мовної та етнічної належності; зокрема, за Австрію грала велика кількість чехів. Першими значними міжнародними змаганнями для збірної Австрії стали Олімпійські ігри 1912 року, що проходили у Стокгольмі: здобувши перемогу над командами Німеччини, Норвегії та Італії і програвши збірним Нідерландів та Угорщини, Австрія посіла на турнірі шосте місце.
Під час Першої Світової війни футбольна активність в Австрії майже не припинялась, однак, за відсутності капітана збірної Гуго Майзля, який воював на італійському фронті, на чолі команди став колишній захисник «Вьєнни» Гайнріх Речурі. Втім, під час війни вдавалося влаштовувати ігри збірної лише з Угорщиною та нейтральною Швейцарією.
Вундертім — австрійська «команда-диво» (1918–1938) Після закінчення першої світової війни багато країн з Англією на чолі намагалися виключити Австрію, як країну, винну у розв'язуванні війни, зі складу ФІФА. Нові держави, що виникли на теренах колишньої Австро-Угорщини, зокрема Чехословаччина, також спочатку бойкотували австрійську збірну. Хуго Майзль докладав значних зусиль до того, щоб відновити контакти з футбольними федераціями сусідніх держав й одночасно активно займався організацією міжнародних змагань на клубному та національному рівні. У молодій австрійській республіці футбол зазнав бурхливого росту популярності, не в останню чергу завдяки запровадженню восьмигодинного робочого дня. У 1921 році був відкритий новий стадіон «Хохе-Варте» місткістю 80000 глядачів; в 1924 році Австрія першою у континентальній Європі заснувала професійну футбольну лігу. Результатом реформ стали успіхи як австрійських клубів, так і національної збірної, наприклад, у 1926 році збірна Австрії перемогла у шести міжнародних зустрічах з семи.
У 1927 році почався перший розіграш Кубка Європи для збірних — попередника сучасного чемпіонату Європи. Згідно з формулою цього змагання кожна збірна-учасник мала зіграти два матчі з кожною іншою: один — вдома, один — у гостях; розіграш таким чином розтягувався на кілька років. Після закінчення першого розіграшу Кубка у 1930 році Австрія опинилася на другому місці, пропустивши вперед Італію.
Однак справжньою кульмінацією в історії австрійського футболу міжвоєнної доби стала епоха Вундертіму — «команди-дива». Такий епітет збірна Австрії здобула, коли у 1931 році першою з команд континентальної Європи зуміла перемогти збірну Шотландії, при тому зробити це з розгромним рахунком 5:0. Надалі австрійська команда, очолювана капітаном Матіасом Зінделаром, здобула низку розгромних перемог над провідними збірними Європи: Німеччина була переможена з рахунком 6:0 у Берліні і 5:0 у Відні, потім була розгромлена Швейцарія (8:1), Угорщина (8:2), Бельгія (6:1) і Франція (4:0). У 1932 році Австрія опинилася на першому місці у другому розіграші Кубка Європи, випередивши Італію. Однак, найбільшим успіхом австрійської збірної у той час вважався матч, в якому вона програла. 7 грудня 1933 року вона зустрілася у Лондоні зі збірною Англії, яка до того не знала домашніх поразок; жодній континентальній команді не вдавалося забити Англії більше, ніж єдиний «гол престижу». Австрійська радіостанція RAVAG вела прямий репортаж із Лондона, який транслювався через гучномовці на площі Героїв у Відні. На лондонському стадіоні «Вемблі» австрійці почали гру невдало, і перший тайм завершився з рахунком 2:0, однак у другому таймі вони почали свою знамениту комбінаційну гру. Австрійці забили три м'яча і програли з рахунком 4:3; незадовго до закінчення матчу Адольф Фогль мав вірну можливість влучити м'ячем у ворота і зрівняти рахунок, але не зумів нею скористатись.
Команду дещо ослабила втрата кількох гравців, зокрема воротаря Руді Гідена, які отримали щедрі пропозиції з-за кордону і залишили Австрію. Попри це, Австрія була, нарівні з Італією, одним з незаперечних фаворитів чемпіонату світу з футболу 1934 року в Італії, першого чемпіонату, в якому брали участь основні європейські збірні. Австрійці були зупинені господарями чемпіонату італійцями у півфінальному матчі, який судив шведський арбітр Іван Еклінд, якого за день до того приймав у себе як почесного гостя сам італійський диктатор Беніто Муссоліні. Італія здобула перемогу завдяки єдиному голу, забитому на 18-й хвилині, коли кілька італійців буквально запхали австрійського воротаря Петера Платцера з м'ячем у руках за лінію воріт. Суддівство в цьому та інших матчах викликало запеклі суперечки, і ще через багато років після чемпіонату лунали звинувачення у підкупі, втім, матеріального продовження ці скандали не мали.
1938—1962: Друга світова війна й успіхи ранньої післявоєнної доби
Аншлюс Австрії, який відбувся 13 березня 1938 року, на деякий час поклав край існуванню національної збірної і австрійського футболу загалом. Багато клубів були розпущені, велика кількість австрійських футболістів покинула країну, рятуючись від нацистського режиму за кордоном. Австрійська футбольна ліга була замінена обласною лігою Остмарку, а «єврейський» професійний футбол скасований. До нацистських «нововведень» належало також обов'язкове колективне привітання Гітлера перед початком і після закінчення кожного матчу (усі присутні на стадіоні вставали, простягали руку у нацистському привітанні й одночасно вигукували «Гайль Гітлер»), а також поповнення клубних команд молоддю з «Гітлерюгенду». Австрійська національна збірна була розформована і об'єднана з німецькою у спільну команду «Великої Німеччини». Хоча Австрія щойно пройшла кваліфікацію до чемпіонату світу 1938 року, її гравцям було дозволено взяти участь у змаганнях лише у складі німецької команди. Таким чином, у складі збірної Німеччини на чемпіонаті світу у Франції було вісім австрійців. Але створити суперзбірну не вийшло: для поєднання силового стилю німецької збірної та комбінаційної гри австрійців потрібно було значно більше часу. Об'єднана команда поступилася вже у першому раунді (1 / 8 фіналу) збірній Швейцарії, щоправда, для цього знадобилося аж два матчі — 1:1 та 4:2 у переграванні. Хоча включення австрійських гравців до складу німецької команди було примусовим і обов'язковим, кільком зіркам, таким, як Матіас Зінделар і Вальтер Науш, на підставі їхньої відомості було дозволено без наслідків відмовитись від участі у збірній Німеччини. Протягом другої світової війни у матчах німецької збірної виходило на поле 28 австрійців, в чотирьох матчах на поле одночасно виходило вісім колишніх гравців збірної Австрії.
Після закінчення війни збірна Австрії була практично відразу відновлена і вже у серпні 1945 року зіграла два матчі проти збірної Угорщини в Будапешті. Після ремонту свого стадіону «Пратер» 6 грудня 1945 року вона провела свій перший за останні вісім років домашній матч. Її суперником у цьому історичному матчі стала збірна Франції, матч відвідали 60000 вболівальників, у числі яких був голова ФІФА Жуль Ріме. Австрія перемогла з рахунком 4:1, три голи з чотирьох були забиті Карлом Деккером. Австрія швидко набула своєї колишньої форми і у 1951 році стала першою континентальною командою, що обіграла збірну Шотландії на її стадіоні (1:0), пробудивши спогади про Вундертім та її гру на віденському стадіоні 18 років тому; стараннями нового покоління австрійських гравців, таких, як Гергард Ганаппі, Вальтер Земан і Ернст Оцвірк Австрія повернулася до світової футбольної еліти. Найвищою точкою успіхів цього покоління став чемпіонат світу 1954 року у Швейцарії.