Стебло́ — видовжена осьова частина пагона вищих рослин, що слугує їм механічною опорою, виконує базисну та генеративну роль для листків, бруньок, квіток.
Загальний опис У щоденній мові термін «пагін» часто змішується із терміном «стебло». Стебла, які є критичним компонентом пагонів, забезпечують основу для бруньок, квіток, шишок, плодів, насіння і листя. Стебла знаходяться над землею у більшості рослин, але у деяких ростуть під землею. Надземне (повітряне) стебло дорослого дерева зветься стовбуром. Мертва, зазвичай темніша внутрішня деревина великого стовбура зветься ядровою деревиною. Зовнішня, жива деревина зветься заболонню. Головні функції повітряних стебел є: Підтримка і підняття листя, квіток і плодів, утримання листя на світлі. Транспорт рідин між корінням і пагонами в ксилемі і флоемі. Зберігання поживних речовин
Стебло з'єднує корінь і листя, по ньому пересуваються вода, розчини мінеральних солей і органічних речовин. У стеблі часто відкладаються запаси поживних речовин. Розгалуження його дає крону. На стеблі утворюються листки і органи статевого розмноження — квітки. Стебло часто є органом вегетативного розмноження рослин. Видозміни стебла є органами захисту, асиміляції та інше
Ріст рослин супроводжується їх галуженням. Найпоширеніші чотири типи галуження: дихотомічне, моноподіальне, симподіальне і несправжньодихотомічне.
Дихотомічне галуження виявляється в тому, що точка росту ділиться на дві і ріст відбувається в двох напрямах, тобто утворюються дві рівнозначні гілки. Через якийсь час точки росту цих гілок знову діляться і т. д. Дихотомічне галуження властиве водоростям, мохам, плаунам. Буває двох видів — рівномірне та нерівномірне. При рівномірному обидві гілки є рівнозначними, при нерівномірному одна з гілок займає верхівкове положення, а інша бічне.
Моноподіальне — це таке галуження, при якому верхівковим може бути лише один пагін. Воно характерне для ялини, сосни, модрини. При втраті або загибелі верхівкового пагона ріст вгору фактично припиняється.
Симподіальне — це галуження при якому роль головного пагона може взяти бічний при умові загибелі або втраті верхівкового. Виникає з дихотомічного або моноподіального. Прикладом першого може бути селагінела, в якої одна з гілок розвивається швидше, зсуває вбік другу гілку і набуває положення головної осі(нерівномірна дихотомія). Через якийсь час повторюється те саме. В результаті такого росту головна вісь складається з окремих частин. Симподіальне галуження, що виникає з моноподіального, характерне для дерев — берези, верби, в'яза, липи та ін. У цьому випадку з верхівкової бруньки головна вісь розвивається за короткий час. Потім головна брунька відстає в рості або зовсім відмирає, і ріст головної осі продовжує бічна брунька. Через певний час і ця брунька відмирає, поступаючись місцем іншій бічній бруньці. В результаті такого росту головна вісь складається з кількох частин.
Класифікація стебел
За розташуванням щодо рівня ґрунту надземні підземні
За ступенем здерев'яніння трав'янисті напівздерев'янілі дерев'янисті
За напрямком і характером росту Прямостоячі (соняшник) Лежачі (сланкі) — стебла лежать на поверхні ґрунту, не вкорінюючись (вербозілля сланке) Висхідні — нижня частина стебла лежить на поверхні ґрунту, а верхня піднімається вертикально (вовче тіло болотяне) Повзучі — стебла стеляться по землі і вкорінюються завдяки появі у вузлах придаткових коренів (розхідник звичайний) Чіпкі (повзучі) — прикріплюються до опори за допомогою вусиків (горох) Кучеряве — тонкі стебла, що обвивають опору (ломиніс)
За формою поперечного перерізу округлі сплюснуті три-, чотири-, багатогранні (гранчасті) ребристі борознисті (жолобчасті) крилаті — стебла, у яких по гострих гранях тягнуться плоскі трав'янисті вирости (горошок лісовий) або злиті зі стеблом основи листків (живокіст лікарський), також можуть бути вирости кори (бруслина крилата)
Форма стебла
Найпоширеніша форма — циліндрична. У поперечному розрізі стебло буває округле (у берези, дуба, сосни, ялини); тригранне (в осок, смикавця); чотиригранне (у губоцвітих — глухої кропиви, м'яти, зеленчука), багатогранне (у кактусів); сплюснуте (у плоскухи). Безлисту частину стебла, на якій розвивається квітка або суцвіття, називають стрілкою (у цибулі, кульбаби). Нижня частина стебла в таких рослин укорочена, листки зібрані в прикореневу розетку.
За будовою стебла всі рослини поділяються на дерева, кущі і трави. У трав стебло часто соковите, м'яке, зелене. Звичайно воно росте протягом одного періоду вегетації. В однорічних рослин стебло часто засихає до закінчення вегетаційного періоду, у багаторічних з похолоданням надземні частини гинуть, а підземні кореневища, цибулини, бульби) перезимовують. На поверхні ґрунту часто зберігаються укорочені стебла і прикореневі розетки дворічних і багаторічних рослин (синяк, кульбаба). У більшості злакових стебло складається з порожнистих меживузлів, скріплених вузлами, і називається соломиною.
У дерев і кущів стебла здерев'янілі, тверді. У дерев добре розвинутий стовбур, верхня частина його розгалужується в більш-менш розвинуту крону. У кущів стебла також міцні, здерев'янілі, галузяться від основи, утворюючи 3—15 однакових стебел (ліщина, шелюга, калина). У напівкущів (чебрець, шавлія лікарська) дерев'яніє тільки нижня частина стебел, а верхня (трав'яниста) — щороку підмерзає.
Стебла бувають прямостоячі, повзучі, чіпкі і виткі. У переважної більшості рослин стебло прямостояче. У таких рослин, як суниці, барвінок, вербозілля, лучний чай, стебло стелиться по землі. З вузлів утворюються додаткові корені, якими ці рослини закріплюються на поверхні, укорінюються. Такі стебла називають повзучими. Квіткові пагони цих рослин розміщуються здебільшого вертикально.
У винограду, плюща на стеблі є пристосування (причіпки, вусики), якими вони прикріплюються до стовбурів дерев, кам'яних стін, гранітних скель. Такі стебла називаються чіпкими.
У берізки польової (Convolvus arvensis), що засмічує польові культури, плетухи звичайної (Calystegia sepium), яка росте по берегах річок, і хмелю стебла в'ються навколо рослин з міцними стеблами. Такі стебла називаються виткими.
Рослини з чіпкими і виткими стеблами називають ліанами. У флорі помірного клімату ліани зустрічаються рідко. Більше їх у тропічних вологих лісах. Особливо цікава тропічна ліана — ротангова пальма, що має стебло завдовжки до 300 м і завтовшки — 2-4 см.
Розміри стебел Стебла бувають різних розмірів. Так, у вольфії безкореневої (Wolffia arrhiza), що росте в стоячих водоймах України, довжина стебла не більша за 2 мм. Значних розмірів досягають стовбури основних лісових порід. Так, у дуба звичайного він досягає 40 м, у ясена звичайного — 35 м, сосни звичайної — 50 м і в смереки білої — 70 м. Найвищі дерева світу — австралійські евкаліпти — 155 м з діаметром стовбура біля основи 10 м. Товщина стовбура африканського баобаба досягає 25 м.
Видозміни стебла Крім основної функції стебла виконують ще додаткові, пов'язані з їх видозмінами.
Тонкі стебла паразитної рослини повитиці втрачають хлорофіл. У певних місцях її стебла утворюються присоски, які своїми виростами проникають до провідних пучків рослини-хазяїна. Присосками вони беруть з рослини-хазяїна готові поживні речовини, У кактусів і кактусоподібних молочаїв тропічних країнах потовщені м'ясисті стебла зелені й виконують функцію листків. У тканинах стебла утворюються значні запаси води. Листки кактусів перетворилися в колючки.
У винограду, гарбуза, кавуна, огірків вирости стебла утворюють вусики, якими рослини прикріплюються до різних предметів або рослин з міцним стеблом.
У значної кількості багаторічних рослин (особливо злаків, осок) утворюються підземні стебла — кореневища, на яких є невеликі лускаті листки буруватого кольору. Ростова частина їх закінчується верхівковою брунькою. Зовні кореневища подібні до коренів; кореневого чохлика в них немає.
У осок і злаків кореневища тонкі, шнуроподібні, у купини, конвалії — короткі, товсті й вузлуваті.
У м'ясистих укорочених підземних стеблах (бульби картоплі, земляної груші) утворюється крохмаль. Бульби вкриті редукованими листками, у пазухах яких утворюються бруньки (вічка). Навесні висаджені в ґрунт бульби при відповідній температурі і вологості проростають. З вічок утворюються надземні стебла. Бульби пов'язані із стеблом видовженими кореневищами — еталонами. У деяких рослин (кольрабі, тропічних епіфітних орхідей) утворюються зелені надземні бульби У городньої цибулі на першому році життя в ґрунті утворюється цибулина. Вона складається з укороченого стебла — денця і видозмінених м'ясистих листків, що тісно прилягають один до одного. Як і бульба, цибулина є органом вегетативного розмноження.
Вуса — тонкі з видовженими міжвузлями повзучі пагони (суниці) — вкорінюються у вузлах і дають початок новим рослинам.
Морфологічна будова стебла За формою стебла бувають: округлі (циліндричні) в рослин родин айстрових, злакових, жовтецевих, пасльонових та ін.; тригранні в осокових; чотиригранні в губоцвітих; багатогранні в шавлії, кропу, ехінокактуса; сплюснуті в багатьох пустельних рослин, тонконога, півника болотного; крилаті в чини; борозенчасті в татарника; порожнисті в злаків; діжко-подібні в баобаба.
Зовні стебла можуть бути гладенькими (у багатьох злакових, бальзамінових), опушеними (у шорстколистих) або шипуватими (у троянди).
Молоді стебла зелені, здатні фотосинтезувати, старі багаторічні вкриваються корком або кіркою. Якщо всередині стебла не формується паренхіма або вона руйнується (крім тієї, що у вузлах), тоді вони стають пустотілими — у губоцвітих, деяких бобових та ін.
Пустотілі стебла у злакових називають соломиною. Однак у цій родині є стебла виповнені паренхімою — у кукурудзи, сорго та ін.
За характером росту стебла бувають прямостоячі (дерева, трав'янисті злакові, айстрові, кукурудза); сланкі (лежачі), які стелячись до землі, не вкорінюються (спориш, якірці, остудник, журавлина); повзучі, які, стелячись поверхнею землі, у місцях дотику з ґрунтом (у вузлах) утворюють корені й розетки листків (перстач, суниця, барвінок, вербозілля, розхідник, конюшина біла); висхідні (чебрець, у якого від горизонтальної осі відходять вертикально вгору бічні розгалуження). Особливу групу рослин становлять ліани —представники трав'янистих і дерев'янистих рослин з виткими пагонами. Стебла цих рослин, у зв'язку зі швидким ростом, тонкі, з великими міжвузлями. За допомогою причіпок, вусиків, волосків вони чіпляються до предметів і підносяться вгору до світла (виноград, плющ). У багатьох ліан стебла обвиваються навколо опори (березка, квасоля, хміль). У тропічних лісах росте пальма ротанг з виткими стеблами завдовжки понад 200 м, а завтовшки всього 2-4 см. Безлисте, що несе квітку або суцвіття, стебло (точніше, одне дуже видовжене меживузля), називають стрілкою (цибуля, первоцвіти, нарцис, тюльпан, кульбаба).
Розміри стебел різноманітні: від кількох міліметрів до сотень метрів. Наприклад, у вольфії та австралійської орхідеї бульбофілум стебла майже мікроскопічні (1-1 мм), а в секвоядендрона гігантського та евкаліпта досягають 142—155 м. У помірній зоні середня висота дерев становить: у сосни — 50 м, дуба — 40 м, клена — 25 м і т. д. Щодо товщини стебел, то рекордні розміри має стовбур африканського баобаба (10-12 м в діаметрі).
Тривалість життя у рослин також неоднакова. Окремі рослини розвиваються протягом 2-3 тижнів, рідше довше, інші живуть кілька сотень або тисяч років: бук (350—600), каштан — 2000, тис ягідний — 3 000-5 000 років, сосна — 500, дуб — до 2 000. Вважають, що найдавнішим представником рослинного світу на нашій планеті є баобаб. У Танганьїці (Африка) виявлено «патріарха» рослинного світу, якому близько 5 000 років, його висота становить 22 м, а окружність — 47 м.