Проблема «мова чи діалект» — проблема, пов'язана з визначенням статусу певного різновиду мови як окремої мови або як діалекту якоїсь мови.

Сутність проблеми Питання, чи є деякий різновид мови (ідіом) мовою або діалектом, належить до складних проблем лінгвістики, причому наслідки такого рішення можуть виходити і далеко за її межі.

Коли бажано уникнути чіткого вибору в означенні конкретного різновиду мови, лінгвісти зазвичай застосовують термін ідіом (або «проміжне» позначення «мова-діалект»).

Немає загальноприйнятого єдиного розуміння проблеми «мова або діалект» й, відповідно, єдиних критеріїв її вирішення. Тому, перш ніж ствердити, що якийсь ідіом є саме мовою або саме діалектом, треба обумовити, на підставі яких критеріїв зроблено цей висновок. Це означає, що на питання «чим вважати два (близько споріднені) ідіоми: діалектами чи різними мовами?», як правило, не можна відповісти просто «так» чи «ні», не обумовивши, що мається на увазі.

Серед критеріїв, якими керуються у вирішенні проблеми, можна виділити дві основні групи — соціолінгвістичні і структурні.

Співвідношення мови і діалекту Можливі такі варіанти формулювань: мова/ідіом A є діалектом мови B (молдавська як діалект румунської, урду як діалект гінді, балкано-гагаузька як діалект гагаузької, галісійська як діалект португальської); мова/ідіом B є діалектом мови A (індонезійська як діалект малайської); мови/ідіоми A і B, не співвідносячись як діалекти/варіанти один одного, є діалектами/варіантами єдиної мови C (молдавська і румунська, малайська і індонезійська, урду і гінді, балкано-гагаузька та гагаузька, галісійська і португальська, таджицька, фарсі і дарі).

Соціолінгвістичні критерії Соціолінгвістичні критерії нерідко визнаються найважливішими для вирішення проблеми «мова або діалект»; спільним для них є звернення до зовнішніх факторів.

Функціональна повноцінність Згідно з цим критерієм, ідіом можна вважати окремою мовою, якщо він: Функціонально повноцінний; Має свій письмовий стандарт, незалежний від інших мов; Функціонує в різних сферах письмового та усного спілкування; часто також — * Має певний офіційний статус, закріплений законодавчо на місцевому або вищому рівні (пор. німецький за походженням термін Ausbausprache — «розвинена мова»).

Як правило, ідіоми, що не мають перелічених переваг (наприклад, ними послуговуються лише на рівні побутового спілкування), вважаються діалектами інших мов. Загальна письмова традиція (пор. німецький термін Dachsprache — «мова-дах») часто об'єднує ідіоми, що розійшлися досить далеко (наприклад, «діалекти» італійської, німецької, арабської, даргинської або китайської мов) або навіть слабко споріднені (латину в середньовіччі). У різних частин одного ідіома можуть бути різні «дахи» (для нижньосаксонських діалектів на північному сході Нідерландів «дахом» є нідерландська, а на півночі Німеччини — німецька). Цей принцип не вдається застосувати до мов, які не обслуговуються ніякою письмовою традицією.

Політичний фактор У деяких випадках ідіоми, що перебувають у такому функціональному розподілі, можуть вважатися як діалектами однієї мови, так і різними мовами, залежно від політичної ситуації. Наприклад, англійська та сербохорватська мають по кілька стандартних (регіональних) варіантів (етнолектів) плюс безліч традиційних діалектів. Проте варіанти англійської мови (британський, американський, австралійський та інші) загальновизнано вважаються однією мовою, не в останню чергу тому, що їх вживають у дружніх державах (див. Співдружність націй). Стандартні ж варіанти сербохорватської (тобто сербський, чорногорський, хорватський, боснійський) зазвичай, особливо у відповідних країнах, вважаються окремими мовами, причому саме через політичні причини (прагнення підкреслити незалежність) — хоча поки їх носії перебували в одній державі, ці варіанти вважалися одною мовою. Більше того, ця ситуація розвивається: чим далі віддаляється Чорногорія від Сербії, тим більше голосів лунає за проголошення окремої чорногорської мови.

Інші приклади: за радянських часів молдавська і румунська вважалися різними мовами (так і досі вважають у Придністров'ї, де молдовська мова з кириличною писемністю є однією з державних, у Молдові ж державною є румунська, яка на думку лінгвістів, є ідентичною до молдовської; малайська мова в Індонезії офіційно іменується індонезійською, а в Малайзії на позначення офіційної мови вживають також термін «малайська мова»; путунхуа і стандартний кантонський, попри те, що обидва функціонально досить розвинені, і далі вважаються діалектами єдиної китайської мови; русинська мова в Україні вважається діалектом української, хоча в деяких країнах (наприклад, у Румунії) вважається окремою мовою; з 1997 року лімбурзька мова дістала статус регіональної мови в Нідерландах, однак в Бельгії її трактують як діалект нідерландської мови.

Як ілюстрацію політичного підходу у вирішенні питання про статус ідіома часто цитують вислів відомого лінгвіста Макса Вайнрайха: «Мова — це діалект, у якого є армія та флот» (в оригиналі мовою їдиш: אַ שפּראַך איז אַ דיאַלעקט מיט אַן אַרמיי און פֿלאָט, в латинській транскрипції: A shprakh iz a dialekt mit an armey un flot).

Самоідентифікація носіїв ідіома

Багато дослідників цілком покладається на думку носіїв про те, якою мовою ті говорять. Проте думки різних носіїв можуть не збігатися, оскільки ці думки легко змінюються під впливом зовнішніх факторів і пропаганди. Твердження одних людей, що вони говорять мовою X, може суперечити думці інших носіїв цієї ж мови, які стверджують, що перші послуговуються іншою мовою (приклад 1), і, нарешті, у багатьох культурах взагалі не було і немає чіткого уявлення про свою мову (приклад 2).

Приклади: Лури (Іран) стверджують, що вони говорять перською, перси ж заперечують це і кажуть, що не розуміють мови лурівVoegelin, Voegelin. 1977. С. 4.. На литовсько-білорусько-польському пограниччі і взагалі в західній Білорусі багато місцевих жителів здавна вільно говорять на декількох мовах і вважають себе хто литовцем, хто поляком, хто білорусом; але багатьом важко ідентифікувати себе з певною національністю. На запитання «То хто ж ви?» відповідають: «Ми тутейші». На запитання «А якою мовою між собою говорите?» знизують плечима і не цілком впевнено відповідають: «Ми попро́сту говоримо». На Землі таких місць, де люди вважають себе всього-на-всього «місцевими», а свою мову — «звичайною», досить багато. Іншими словами, чітке уявлення про власне етнічне походження і рідну мову не універсальне.Беликов, Крысин. 2001. С. 73.

Етнічне походження Часто при вирішенні питання, чи є два ідіоми однією або різними мовами, вдаються до етнічної умови: якщо носії обох ідіом належать до одного етносу, то це одна мова, якщо до різних, то різні. Проте слід розуміти, що визначення народу є ще складніше: радше одним із параметрів для класифікації народів є мовний, а не навпаки. Крім того, нерідко спостерігається невідповідність народів і мов: так, американці та англійці говорять англійською, ірландці говорять англійською й ірландською, мордва говорить мокшанською, ерзянською (і російською); носії аварської, андійської, цезької та арчинської мов вважаються аварцями, а мови італійців належать до трьох різних підгруп романських мов. Таким чином, повна відповідність мови і народу не належить до поширених речей.

До генетично неоднорідних належать також діалекти: німецькі, узбецькі (карлуцькі, кипчацькі та огузькі), кримськотатарські (ногайські, половецькі і огузькі), південнокиргизькі (ногайські, киргизько-кипчацькі й карлуцькі), чулимський з шорським (північноалтайські й хакаські). Кримський діалект кримськотатарської в нинішньому стані є різновидом середньої кримськотатарської, латгальська мова лінгвістично є діалектом литовської, а не латиської.

Структурні критерії Іншим підходом, що принципово відрізняється від соціолінгвістичного, є структурно-лінгвістичний, в рамках якого враховуються лінгвістичні відмінності між ідіомами. Проте вироблення суто лінгвістичних критеріїв для розмежування самостійної мови і діалекту є непростим завданням. По-перше, слід визначити ознаки порівняння, а по-друге, встановити певний «пороговий» рівень.

Взаємна зрозумілість ідіом

Переважно підставою для вирішення питання про мову/діалект є ступінь взаєморозуміння відповідних ідіом: якщо носії різних ідіом досить добре розуміють один одного (кожен послуговується своїм ідіомом), то це значить, що вони говорять діалектами однієї мови, а якщо ні — то різними мовами. Однак на практиці взаєморозуміння ускладнюється багатьма іншими чинниками, серед яких: попереднє ознайомлення з мовою співбесідника, тема спілкування, саме бажання або небажання розуміти співрозмовника та інше. Крім того, нерідка ситуація так званої «напівкомунікації». Це особливий вид багатомовності між близько спорідненими мовами, коли кожен зі співрозмовників послуговується рідною мовою, але при цьому добре розуміє мову співрозмовника. Таке можливо з німецькою й нідерландською, скандинавськими, слов'янськими і багатьма іншими мовами.

Лексикостатистичний критерій Найзручніший засіб зіставлення рівнів мовних систем — це лексика. Порівнюють зазвичай списки слів, причому розмір і склад цих списків дуже відрізняються в різних авторів. Щоб універсалізувати такий підхід, підраховують відсоток збігів у базовій лексиці. Цей метод широко застосовують у лексикостатистиці й глотохронології, як правило, для вищих рівнів мовної систематики. Він досить зручний тим, що універсальний, не залежить від зовнішніх факторів і настрою інформанта.

Чотирирівнева шкала мовної систематики Одним із прикладів використання лексикостатистичного критерію є спроба побудувати мовну систематику. Для цього на емпіричній основі розроблено своєрідну «шкалу близькості ідіом» з чотирма рівнями близькості: мова — наріччя — діалект — говірка.Коряков Ю. Б. Систематика языков. — 2006

Відповідно до цієї шкали, якщо у двох ідіомів відсоток збігів у 100-слівному базовому списку менш ніж 89 (що відповідає часу розпаду за формулою Сводеша-Старостіна понад 1100 років тому), то ідіоми є різними мовами. Якщо відсоток збігів більш ніж 97 (час розпаду менш як 560 років), то ідіоми є діалектами однієї мови. А для інтервалу 89-97 % запропоновано проміжний рівень дуже близьких мов/далеких діалектів; для його назви вживають термін «наріччя» в тих випадках, коли відповідний ідіом традиційно розглядається як компонент іншої мови. Коли ж такий ідіом прийнято вважати окремою мовою, за ним зберігається таксон «мова», а об'єднання, куди він входить і яке відповідає за ступенем близькості єдиній мові, називається «кластером». Наочно вживання таксонів нижніх рівнів проілюстровано у таблиці. Причому часто буває так, що один або кілька ідіомів у одному кластері прийнято вважати мовами, а інші — ні, хоча вони перебувають на однаковому рівні взаєморозуміння/структурної близькості. Як приклад можна навести вайнахський кластер, у який входять чеченська та інгуська мови й аккінсько-орстхойське наріччя.

+Вживання таксонів нижніх рівнів (для «мов і діалектів») Рівні Приклади   a) б) 1-й рівень (89—95 % збігів) зазвичай відповідає або а) самостійній мові (мало взаємозрозумілій з іншими мовами), або б) групі (кластеру) близько споріднених мов. англійська, французька іберороманський кластер 2-й рівень (95—99 %) відповідає а) наріччям (групам діалектів) або б) окремим близько спорідненим мовам (частково взаємозрозумілим). пікардійське і валлонське наріччя, літературна Французька мова галісійська, португальська, іспанська мови 3-й рівень (99—100 %) відповідає окремим діалектам (з гарним взаєморозумінням).   псковська, тверська, московська групи говорів 4-й рівень відповідає окремим говіркам (з дуже невеликими структурними відмінностями).   московська міська говірка

Примітка: Підкреслені ідіоми розкриваються в наступних рядках таблиці.

Зазначені рівні в той же час співвідносяться зі ступенем взаємозрозумілості, що особливо корисно, коли відсоток збігів між мовами невідомий: