Жан-Франсуа Ліота́р (, 10 серпня1924, Версаль — 21 квітня1998, Париж) — французький філософ, естетик-постфрейдист, одним з перших поставив проблему кореляції культури постмодернізму і постнекласичної науки. У своїй книзі "Постмодерністська ситуація. Доповідь про знання "(1979) він висунув гіпотезу про зміну статусу пізнання в контексті постмодерністської культури і постіндустріального суспільства.
Біографія Жан-Франсуа Ліотар народився у Версалі (Франція). Вивчав філософію в Сорбонні. Зазнав впливу Луї Марена. З 1950 року викладав філософію в східному Алжирі, в м. Костянтина, окупованому в той час французами. У 1954 році Ліотар став членом французької політичної організації «Соціалізм або варварство», що утворилася в 1948 році як реакція на невідповідність троцькістської доктрини тієї тоталітарної форми правління, яка прийняла виразні форми в Радянському Союзі. «Соціалізм або варварство» набувала все більш антимарксистську спрямованість, і його листи в цей період висловлюють стурбованість вкрай лівої політикою, що склалася навколо алжирської ситуації. Ці свої думки він відкрито висловлював у процесі викладання філософії в Костянтина. З початку 1970-х і до 1987 року Ліотар викладав в Університеті Париж VIII, під кінець кар'єри отримавши звання Заслуженого Професора. Протягом наступних двох десятиліть він читав лекції за межами Франції: в Каліфорнійському університеті, в Ірвіні, а як запрошений професор — в університетах, в усьому світі, Університет Берклі, Єльський університет, Сан-Дієго в США, Монреальський університет в Канаді, і Університет в Сан-Пауло в Бразилії. Він став також засновником і дорадчим членом Міжнародної Колегії Філософії в Парижі. Незадовго до смерті він ділив свій час між Парижем і Атлантою, де викладав в Університеті Еморі як Woodruff Професор Філософії та французької мови. Ліотар любив повертатися до поняття Постмодернізму у своїх численних есе. У 1998 році, якраз при підготовці конференції з Постмодернізм і Теорії ЗМІ, він несподівано помер від швидко прогресувала лейкемії. Ліотар похований на кладовищі «Пер-Лашез» у Парижі.
Погляди Науковий, філософ., Естетичний., Мистецький, постмодернізм він пов'язує з невірою в метарозповідь, кризою метафізики і універсалізму. Теми ентропії, розбіжності, плюралізму, прагматизму мовної гри витіснили «великі розповіді» про діалектику, освіту, антропологію, герменевтику, структуралізм, істину, свободу, справедливість і т. д., засновані на духовній єдності мовців. Прогрес сучасної науки перетворив мету, функції, героїв класичної та модерністської філософії історії в мовні елементи, прагматичні цінності антиієрархічної постмодерністської культури з її витонченою чутливістю до диференціації, несумірності, гетерогенності об'єктівЛИОТАР (Lyotard) Жан-Франсуа // КУЛЬТУРОЛОГИЯ. XX ВЕК. ЭНЦИКЛОПЕДИЯ. — С.406.
Вибрані праці La Phénoménologie, Presses universitaires de France, (coll. Que sais-je ?), 1954. Discours, Figure, Klincksieck, 1971. (Thèse de Doctorat d'État, sous la direction de Mikel Dufrenne.) Dérive à partir de Marx et de Freud, 10/18, 1973, nouvelle éd. Galilée, 1994. Des dispositifs pulsionnels, 10/18, 1973, nouvelle éd. Galilée, 1994. Économie Libidinale, Minuit, 1974. Rudiments païens, Christian Bourgeois, 1977. Les Transformateurs Duchamp, Galilée, 1977. La Condition postmoderne: rapport sur le savoir, Minuit, 1979. Au juste (avec Jean-Loup Thébaud), Christian Bourgeois, 1979. La pittura del segreto nell'epoca post-moderna: Baruchello, Milan, Feltrinelli, 1982. Le Différend, Minuit, Paris, 1983. Tombeau de l'intellectuel et autres papiers, 1984. Que peindre ? Adami, Arakawa, Buren (1987), rééd. préfacée et postfacée, Hermann, 2008. Le Postmoderne expliqué aux enfants: Correspondance 1982—1985, Galilée, 1988. L'inhumain, Galilée, 1988. Heidegger et les Juifs, Galilée, 1988. La Faculté de Juger (avec J. Derrida, V. Descombes, G. Kortian…), Minuit, 1989. Leçons sur l'Analytique du Sublime, Galilée, 1991. Signé Malraux, Grasset, 1996. La Confession d'Augustin, Galilée, 1998. Misère de la philosophie, Galilée, 2000. Pourquoi philosopher ?, PUF, 2012
Примітки
Література К. Богуславська. Ліотар Жан Франсуа // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.407 ISBN 978-966-611-818-2 Ліотар, Жан-Франсуа //
Посилання
Ліотар: Що є істина (укр.) Ліотар: Ситуація постмодерну (укр.)