Елео́нора Деренко́вська, псевдонім Ма́йя Де́рен (, Запис про народження в метричній книзі Київського рабинату за 1917 рік // ЦДІАК України. Ф. 1164. Оп. 1. Спр. 161 (517 — за старою нумерацією). Арк. 73зв–74.Низкою джерел вказується помилкова дата народження — 29 квітня 1917., Київ — 13 жовтня 1961, Нью-Йорк) — українсько-американська режисерка та акторка незалежного кіно, хореографка, етнографка, поетеса, фотографка, танцюристка, теоретикиня авангарду.
Життєпис Народилася року в Києві у сім'ї психіатра Соломона-Давида Деренковського та акторки Гітель-Малки (Марії), до шлюбу Фідлер; названа на честь італійської акторки Елеонори Дузе.
1922 року разом з батьками переїхала з України до США. Мешкала та навчалася в Сірак'юсі, штат Нью-Йорк. Належала до кола троцькістської молоді (її батько симпатизував Троцькому). Згодом навчалася в Нью-Йоркському університеті, де здобула ступінь бакалавра політології. 1935 року одружилася з Ґреґорі Бардеком, з яким розлучилася 1939 року.
На початку 1940-х співпрацювала з видатною американською балериною та хореографкою, родоначальницею «чорного танцю» Кетрін Данем, була її особистою секретаркою; під її впливом звернулася до вивчення африканських та гаїтянських ритуалів.
1943 року одружилася з чеським авангардним фотохудожником і кінорежисером Александром Гакеншмідом, в якого навчилася основ кіно. Разом вони почали знімати фільми на 16-міліметрову плівку (Александр був оператором, Елеонора — сценаристкою та акторкою). Того ж року взяла псевдонім Майя Дерен (ім'я — від народу майя, прізвище — скорочення власного). В ці роки вона спілкувалася з Андре Бретоном, Марселем Дюшаном, Джоном Кейджем, Анаїс Нін, Ґреґорі Бейтсоном, Ентоні Тюдором.
Невдовзі розлучилася. 1947 року стала першою лауреаткою премії Ґуґґенгайма за творчу працю в кіно, стипендію від якої вклала в кіно, завершивши «Медитацію насильства», і вирушила на острів Гаїті, аби безпосередньо відчути вудуїстські ритуали. Досить швидко Майя Дерен стала однією з посвячених, її допустили до участі в церемоніях. Тричі в 1947—1954 роках вона відвідувала Гаїті. За цей час зняла два фільми та величезну кількість додаткового кіноматеріалу й написала одну з найдокладніших книг про цю культуру — «Божественні Вершники: Живі Боги Гаїті».
В кінці 1950-х рр. заснувала Фундацію творчого кіно з метою підтримки незалежних режисерів.
Померла від крововиливу в мозок, що пов'язують із вживанням амфетамінів з початку 1940-х. Прах Майї Дерен розвіяно над рікою Фудзі.
Творчість Найбільш відома короткометражна стрічка Дерен «Колиска відьом» (1943; саундтрек було додано пізніше), 1947 року її було удостоєно Міжнародним призом за експериментальний фільм у Каннах.
Кінематограф Майї Дерен критика визначає як «поетичну психодраму», «кіно трансу». Сюжету в її короткометражках немає; завдання зображення — завдяки грі світла, тіні, дзеркал і анфілад, зміни гострих оптичних ракурсів, вивіреного церемоніального ритму вивести глядача за межі реального простору та часу, занурити в стан гіпнотичної завороженості. Зазвичай знімалася у власних фільмах сама, знімала друзів та близьких (Гакеншміда, Дюшана, Кейджа, Анаїс Нін).
Від самого початку критикувала Голлівуд за його монополію на американське кіно, за залежність від глядача та від грошей. Дерен вважала, що кіно має бути вільним і дешевим, що необов'язково ліпити неймовірні декорації, коли можна вести діалог із глядачем досить стриманими засобами.
Творчий почерк Майї Дерен, пов'язаний із зображувальними та кінематографічними експериментами Жана Кокто, передбачив кіно американського андеґраунду (Стен Брекідж, Йонас Мекас, Кеннет Енґер, Дж. Сміт), вплинув у майбутньому на фільми Девіда Лінча.
1986 року Американський кіноінститут заснував премію імені Майї Дерен.
Фільмографія Полуденні сіті (, 1943) Колиска відьом (, 1943) На землі (, 1944) Вправа з хореографії на камеру (, 1945) Ритуал у трасфігурованому часі (, 1945—1946) Гаїтянська зйомка (, 1947—1954) Медитації на насильство (, 1948) Медуза (, 1949) Ансамбль для сомнабулістів (, 1951) Саме око ночі (, 1952—1955) Зйомка хайку (, 1959—1960) Божественний вершник — Примари Гаїті (, 1978, змонтовано після її смерті)
Примітки
Посилання Кісіна Юлія. Невідома киянка Майя Дерен. — ArtUkraine Абліцов В. Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті. — Київ : «КИТ», 2007. — С. 287—288. Майя Дерен — піонерка експериментального незалежного кінематографу