Авгу́сто Хосе́ Рамо́н Піноче́т Уга́рте (; ; 25 листопада 1915, Вальпараїсо — 10 грудня 2006, Сантьяго) — чилійський генерал, політик і диктатор, який правив Чилі з 1973 по 1990 роки, спочатку як голова Військової хунти Чилі (1973—1981), а в 1974 році хунтою був призначений Президентом РеспублікиPinochet arrives in Chile , BBC, 3 March 2000Thousands march against Pinochet , BBC, 4 March 2000Peter Kornbluh (11 September 2013). The Pinochet File: A Declassified Dossier on Atrocity and Accountability. The New Press. p. ix Monte Reel and J.Y. Smith (11 December 2006). A Chilean Dictator's Dark Legacy . The Washington Post. Retrieved 20 March 2015.. Його правління має багато прихильників серед правих, насамперед через створення в Чилі під час військового режиму вільної ринкової економіки, інтегрованої до світової економіки, і сильну присутність приватного сектора. Ця зміна в економічній моделі призвела до швидкого макроекономічного зростання, яка перетворила Чилі на одну з країн із найбільшим економічним бумом і найвищим рівнем людського розвитку у Латинській Америці.
За підтримки Сполучених Штатів Піночет дійшов до влади в Чилі внаслідок військового перевороту 11 вересня 1973 року, який повалив демократично обраний соціалістичний уряд Народної єдності президента Сальвадора Альєнде, фінансованого КДБ СРСР й поклав край цивільному правлінню. Для перевороту та консолідації влади після нього підтримка США мала вирішальне значенняPeter Kornbluh (11 September 2013). The Pinochet File: A Declassified Dossier on Atrocity and Accountability. The New Press. Lubna Z. Qureshi. Nixon, Kissinger, and Allende: U.S. Involvement in the 1973 Coup in Chile. Lexington Books, 2009. . Альєнде призначив Піночета головнокомандувачем чилійською армією 23 серпня 1973 року, а до цього з 1972 року очолював Генеральний штаб. У грудні 1974 року правляча військова хунта спільним декретом призначила Піночета Верховним Главою нації, однак не отримавши підтримки одного з ініціаторів перевороту генерала ВПС Густаво ЛіCavallo, Ascanio et al. La Historia Oculta del Régimen Militar, Grijalbo, Santiago, 1997.. Після свого приходу до влади Піночет переслідував лівих, соціалістів і критиків режиму, призвівши до страти від 1200 до 3200 осіб, інтернування понад 80 000 осіб і катувань десятків тисяч English translation of the Rettig Report2004 Commission on Torture (dead link). За даними чилійського уряду кількість страчених і зниклих безвісти склала 3095 осібFormer Chilean army chief charged over 1973 killing of activists . The Guardian. 8 July 2016.. За вказівкою режиму Піночета в кінці листопада 1975 року, напередодні 60-річчя з дня народження, розпочалася операція «Кондор».
Під впливом «чиказьких хлопців», орієнтованих на вільний ринок, військовий уряд Піночета здійснив економічну лібералізацію, включаючи стабілізацію валюти, скасував захисні тарифи для місцевої промисловості, заборонив профспілки й приватизував соціальне забезпечення і сотні державних підприємств. Деякі державні об'єкти для політично пов'язаних осіб були продані за ціну нижчу за ринкову, зокрема для зятя Піночета. Режим здійснював цензуру індустрії розваг як спосіб нагородити своїх прихильників і покарати противників. Така політика призвела до економічного зростання, однак критики стверджують про різке зростання економічної нерівності й пояснюють цю політику руйнівними наслідками валютної кризи чилійської економіки 1982 року . Впродовж більшої частини 1990-х рр. Чилі мала найефективнішу економіку Латинської Америки, хоча спадок реформ Піночета досі залишається предметом суперечокThomas M. Leonard. Encyclopedia Of The Developing World. Routledge. p. 322. За роки його правління його статок значно зріс завдяки десяткам банківських рахунків, що були таємно відкриті за кордоном, та скупці нерухомості. Згодом його притягали до відповідальності за розтрату коштів, податкове шахрайство і можливі комісійні, стягнуті за укладення угод на продаж зброї .
17-річне правління отримало правове оформлення через суперечливий плебісцит 1980 року, який затвердив нову конституцію, розроблену призначеною урядом комісією. На плебісциті 1988 року 56 % населення проголосувало проти продовження повноважень Піночета на посаді президента, що призвело до демократичних виборів президента та Конгресу. Після відставки в 1990 році Піночет залишився головнокомандувачем чилійською армією до 10 березня 1998 року, після чого став пожиттєвим сенатором відповідно до його Конституції 1980 року. Проте під час візиту до Лондона 10 жовтня 1998 року він був заарештований за міжнародним ордером на арешт через звинувачення про численні порушення прав людини та свобод. В ході судового розгляду він був звільнений за станом здоров'я і 3 березня 2000 року повернувся до Чилі. 2004 року суддя Хуан Гузман Тапіа постановив, що Піночет за медичними показниками готовий брати участь у суді й помістив його під домашній арешт. До своєї смерті 10 грудня 2006 року в Чилі проти нього були висунуті 300 обвинувачень у численних порушеннях прав людини під час 17-річного правління, ухиленні від сплати податків і розтраті коштів під час і після правління. Його також обвинувачували в корупції і привласненні не менше ніж 28 мільйонів доларів СШАLarry Rohter, Colonel's Death Gives Clues to Pinochet Arms Deals , The New York Times, 19 June 2006 .
Ранні роки та освіта Піночет народився 25 листопада 1915 року в одному з найбільших портових міст Чилі Вальпараїсо, будучи першим із шести дітей у шлюбі Августо Піночета Вера, нащадка французького бретонського емігранта з Ламбаля, й Авеліни Угарте Мартінес, жінки баскського походження з Сантьяго . Його батько почав працювати у віці 14-ти років на комерційну фірму Вільямсона Балфура, а потім служив пожежником і чиновником митниці. Авеліна навчалася протягом дев'яти років у монастирській школі, і переїхала до Вальпараїсо після того, як її овдовіла мати знову одружилася. У чотири роки Августо був збитий транспортним засобом, що проїхав по його лівому стегну. Він був доставлений у лікарню Святого Августина (згодом знесену внаслідок землетрусу 1985 року), де йому був поставлений діагноз білої пухлини в коліні, і лікарі сказали, що йому слід ампутувати ногу. Однак прихід до лікарні відомого фахівця з Буенос-Айреса дозволив змінити діагноз на гідроартоз, так що ампутація перестала бути необхідною. До шести років він жив у будинку навпроти Площі О'Хіггінса, Вальпараїсо, який пізніше буде знесений, аби звести будівлю, де зараз знаходиться Національний конгрес.
Він отримав початкову освіту в своєму рідному місті, в Семінарії Святого Рафаеля. Потім він навчався в Інституті Рафаеля Арістіа (Братів-марістів) у Квілоті і Коледж Священного Серця французьких отців у Вальпараїсо, щоб, нарешті, вступити до Військової академії імені О'Хіггінса в Сантьяго 11 березня 1933 року, в сімнадцять років. Вступ до цього закладу не був легким, оскільки його відхилили двічі: перший раз через його замолодий вік, а вдруге за те, що не відповідав мінімальним вимогам для медичних оглядів (худорлявість). 1935 року, після чотирьох років вивчання військової географії, він закінчив академію у званні альфереса (другого лейтенанта) піхоти.
Військова кар'єра У вересні 1937 року Піночет отримав призначення до полку «Чакабуко», у Консепсьйон. Два роки по тому, в 1939 році, вже в ранзі молодшого лейтенанта, він перейшов до полку «Майпо», заручившись у Вальпараїсо. Він повернувся в піхотну школу в 1940 році. Піночет почав зустрічатися з Марією Лусією Хіріарт Родрігес, дочкою Освальдо Хіріарта Корвалана, юриста й радикального політика, який був у Чилі сенатором і міністром внутрішніх справ. Одружилися вони 30 січня 1943 року, незважаючи на протидію з боку її батьків через військовий рід занять нареченого, який на той час був далекий від верхніх шарів суспільства. Від цього шлюбу народилося п'ятеро дітей: Інес Лусія, Августо, Марія Вероніка, Марко Антоніо і Жаклін..
До кінця 1945 року Піночет був призначений до полку «Карампанг» у місті Ікіке на півночі країни. Три роки потому поступив до Військової академії Чилі, проте йому довелося відкласти навчання, тому що, будучи наймолодшим офіцером, він повинен був виконувати службове завдання у вугільній зоні Лота. Наступного року він повернувся до навчання в академії, а після отримання звання офіцера начальника штаба в 1951 році повернувся до військової школи. У той же час він працював помічником учителя у Військовій академії, викладаючи військову географію та геополітику. Він також був редактором академічного журналу Cien Águilas («Сто орлів»). На початку 1953 року в званні майора його на два роки відправили в полк «Ранкагуа» в Аріку. Під час перебування він був призначений професором чилійської Військової академії і повернувся до Сантьяго, щоб зайняти свою нову посаду.
1956 року Піночет і група молодих офіцерів були обрані для формування воєнної місії з співпраці в організації Військової академії Еквадору в Кіто. Він залишався з місією чотири з половиною років, за цей час вивчав геополітику, військову географію та військову розвідку. Наприкінці 1959 року Піночет повернувся до Чилі й був відправлений до штабу 1-ї армійської дивізії, що розміщувалася в Антофагасті. Наступного року був призначений командиром полку «Есмеральда». За успіхи на посаді в 1963 році Піночет був призначений заступником директора Військової академії. В 1968 році був призначений начальником штабу 2-ї армійської дивізії, що розміщувалася в Сантьяго, а кінці того ж року отримав звання бригадного генерала й посаду командувача 6-ї дивізії, що розташовувалася в Ікіке. Одночасно він був призначений інтендантом провінції Тарапака.
У січні 1971 року Піночета підвищили до генерала дивізії і призначили командувачем військового гарнізону Сантьяго. 8 червня 1971 року після вбивства лівого радикала Едмундо Переса Зуйовича Альєнде призначив Піночета главою провінції Сантьяго, ввівши воєнну комендантську годину, яку згодом скасували. Проте 2 грудня 1971 року після серії мирних акцій протесту проти економічної політики Альєнде була повторна введена комендантська година, всі протести заборонили, а Піночет почав придушувати протести проти Альєнде. На початку 1972 року був призначений начальником Генерального штабу. Після відставки генерала Пратса на фоні зростання заворушень у Чилі 23 серпня 1973 року президент Сальвадор Альєнде призначив Піночета головнокомандувачем армією. Це сталося наступного дня після того, як Палата депутатів Чилі прийняла постанову про те, що уряд не поважає Конституцію. Менш ніж через місяць військові повалили Альєнде.
Військовий переворот
11 вересня 1973 року об'єднані чилійські збройні сили (армія, флот, авіація та карабінерос) внаслідок перевороту повалили уряд Альєнде, в ході якого вони обстріляли президентський палац Ла Монеда, де Альєнде, скоріш за все, вчинив самогубство. І хоч військові заявляли про його самогубство, одразу виникли сперечання щодо смерті Альєнде, причому більшість людей стверджувала, що його вбили (ця теорія була відхилена Верховним судом Чилі в 2014 році).
Новий уряд зібрав тисячі людей і утримував їх на національному стадіоні, де більшість із них була вбита. За цим настали репресії, в ході яких за правління Піночета було вбито 3000 чоловік, понад 1000 зникли безвісти.