Кільме́зь () — село (в минулому селище міського типу) у складі Сюмсинського району Удмуртії, Росія.

Населення Населення — 2585 осіб (2010Всероссийская перепись населения 2010 года: Удмуртская Республика — сводная таблица районов и городских округов  — краєзнавчий портал «Родная Вятка» ; 3141 в 2002).

Національний склад (2002): росіяни — 68 %

Історія Село виникло у зв'язку з будівництвом залізниці з Уви та відкриттям на Жарінській пристані лісоперевалочної біржі. 16 березня 1942 року начальником будівництва біржі назначається Йолкін В. П., колишній керівник Кільмезького лісопромислового комплексу. Житло та виробничі будівлі переводяться сюди з Балминського лісопункту. Одночасно проводиться розчистка території та перевезення обладнання. У кінці квітня сюди з Уви прибув загін 509-го особливого будівельного батальйону, сформованого із 105 знятих з фронту військових і більшість з них були німці. Рудольф Белон згадував пізніше:

Селище від самого заснування називалось Площадка № 4, але пізніше перейменовано на честь річки Кільмезь, на якій стояло. 1943 року були збудовані перші будинки, тоді ж сюди прибув і перший вантажний поїзд. Пасажирське сполучення було відкрите лише 1948 року, після закриття колонії. Тоді у селищі нараховувалось 300 будинків. 1947 року було збудовано школу, 1951 року вона переїхала до нової будівлі. У травні 1949 року відкрили клуб, 1958 року сюди перевезли більший клуб із Сюрека. 1958 року Кільмезь отримав статус селища міського типу. 1953 року сюди із Сюрека був переведений Сюрецький ліспромгосп, а назва збереглась. На початку 1950-их років будуються перші механізовані потоки нижнього складу. У жовтні 1965 року закінчилось об'єднання Кільмезької та Пумсинської вузькоколійних залізниць, а на кінець року до останньої приєднали ще й Віняшур-Біїнську. Того ж року почались роботи з будівництва мосту через річку Кільмезь, збудували дорогу до Сибірського тракту. Названа вона була Ліхачовським трактом, за прізвищем директора ліспромгоспу Ліхачова О. О. У жовтні 1966 року Сюмсинський ліспромгосп був об'єднаний із Сюрецьким, і він стає найбільшим в Удмуртії. Однак вирубка лісу призвела до значного зменшення площі лісів. Северьянов І. Ф., ветеран праці, так згадує ті часи:

Тому підприємство займалось не лише вирубкою, а й почало відновлювати ліс. До нього деревина сплавом доставлявся із Ігринського, Новозятцинського, Селтинського та Сюмсинського ліспромгоспів. Однак після розрахунків щодо економії від сплаву відмовились і перейшли до вивезення лісу залізницями. На Сюрецькому ліспромгоспі була також розроблена нова технологія лісосічних робіт, яка отримала назву удмуртського методу вузьких стрічок. Вона значно підвищувала культуру лісосічних робіт, продуктивність праці та зменшувала засміченість лісу. За це ліспромгосп був нагороджений Дипломом ІІ ступеня, а 8 працівників срібними та бронзовими медалями ВДНГ СРСР. У 1970-1980-ті роки селище розбудовується, вулиці асфальтуються, будуються нові виробничі та соціально-культурні об'єктиРябов И. М. Сюмси. Век за веком, за годом год — Ижевск: Удмуртия, 1999.- 248 с.:ил.. 1975 року був збудований 109-метровий залізничний міст, завдяки якому Кільмезька вузькоколійна залізниця була зв'язана безпосередньо із селищем. З розпадом СРСР почався стрімкий занепад ліспромгоспу. 1998 року була закрита Кільмезька вузькоколійна залізниця, 2001 року селища втратило статус міського поселення і стало селом.

УрбанонімиРеспублика Удмуртская, Завьяловский район - Почтовые индексы России вулиці — 60 років Жовтня, Біржова, Гагаріна, Герцена, Жовтнева, Зарічна, Кільмезька, Ключова, Леніна, Лісова, Ломоносова, Лучна, Маяковського, Набережна, Одеська, Партизанська, Перемоги, Пушкінська, Радянська, річкова, Селищна, Станційна, Стахановська, Транспортна

Примітки

Посилання На Вікімапії