Я́ків Григо́рович Бу́сел (псевда: «Дніпровий», «Галина», «Заславський», «Київський», «Шахтар») (, Митава (біля Риги), Ліфляндська губернія (за іншими даними — Кальварія (тепер — мікрорайон Вільнюса), Віленська губернія) — , с. Бишки, Козівський район, Тернопільська область) — український політичний діяч, публіцист, член Проводу ОУН (від серпня 1943), заступник командира УПА-Південь (1-ша половина 1944), начальник політвідділу Головного військового штабу(ГВШ) УПА (1944—1945).
Лицар Золотого Хреста Заслуги (посмертно).
Брат — Олександр Бусел.
Життєпис У 1932—1933 роках — студент юридичного факультету Львівського університету, на канікулах вів організаційну роботу в Клевані на Рівненщині.
Роки боротьби
У 1933 — повітовий командант ОУН Рівненщини. Заарештований польською поліцією 10 вересня 1933, засуджений Рівненським окружним судом 1 червня 1934 за приналежність до ОУН на 4 роки. Вийшов на волю 3 січня 1936 за амністією.
Організаційний референт крайового проводу ОУН ПЗУЗ (1936—1937). Удруге заарештований у червні 1937 (7.08.1937). Засуджений на Рівненському процесі (22—26 травня 1939) до 12 років. Вийшов на волю у вересні 1939. Співробітник політико-пропагандистського осередку при Проводі ОУН у Кракові (1940—1941).
Один з організаторів та учасник Другого великого збору ОУН(б) (квітень 1941). Протягом 1941—44 очолював крайовий політично-пропагандистський осередок, редагував всі підпільні видання на Північно-західних українських землях (ПЗУЗ, 1935—1937). Редактор підпільних видань ОУН і Української повстанської армії на ПЗУЗ: «Інформатор» (1942—1943), «Вісті з фронту УПА» (1943), «До зброї» (1943—1944) та ін.
На Третьому надзвичайному великому зборі ОУН(б) (серпень 1943) обраний членом Проводу.
Ініціатор скликання Першої конференції поневолених народів Сходу Європи і Азії (листопад 1943).
У лютому-серпні 1944, як заступник провідника ОУН і заступник командира УПА-Північ керував усім повстанським рухом краю, оскільки в цей час Дмитро Клячківський перебував на німецькій частині за лінією фронту. Улітку 1944 брав участь у творенні Національно-визвольної революційної організації.
Керівник політвишколу при Проводі ОУН, начальник політвиховного відділу Головного військового штабу (ГВШ) УПА (1944—1945).
Друкувався в підпільних виданнях, видав брошуру «Совєтський патріотизм». Восени 1945 — керівник суспільно-політичної референтури крайового проводу на Волині.
За оцінкою Василя Кука, Бусел був справжнім ідеологічним наставником УПА, а Петро Полтава, Осип Дяків-Горновий — його учнями і помічниками.
Загинув 15 вересня 1945 у бою з підрозділом внутрішніх військ НКВС у с. Бишки Козівського району Тернопільської області.
Публіцистика Совєтський патріотизм. Вступ (надрукована посмертно 1946)
Нагороди
Згідно з Наказом Головного військового штабу УПА ч. 3/52 від 12.10.1952 р. полковник-політвиховник УПА Яків Бусел — «Київський» нагороджений Золотим хрестом заслуги УПА.
Вшанування пам'яті У багатьох містах України є Вулиця Героїв УПА, до яких належить і Яків Бусел. 13.10.2017 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам'яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у м. Рівне Золотий хрест заслуги УПА (№ 004) переданий Віктору Буселу, племіннику Якова Бусела — «Київського». Див. також
Командири УПА Лицарі ОУН та УПА
Література Бачина-Бачинський Євген. Є. Коновалець зблизька. — «Літопис Червоної Калини» 3, 1996. Іщук Олександр, Марчук Ігор. Брати Бусли. Життя за Україну — Львів; Торонто : Літопис УПА, 2011. — 128 с. : фотогр. — (Літопис Української Повстанської Армії. Серія Події і люди; кн. 16). — ISBN 978-966-2105-30-8. Мірчук Петро. Нарис історії ОУН 1920—1939 роки. — К. : Українська Видавнича Спілка, 2007. — 1006 с. — ISBN 966-410-001-3. Содоль Петро. Українська Повстанча Армія, 1943—1949: Довідник. — Нью-Йорк, 1994. Стасюк О. Й. Бусел Яків // Українська журналістика в іменах. Бібл. ім. Стефаника НАН. Ред. М. Романюк. — Львів, 1997. — Вип. 4. Шумук Данило. Пережите і передумане. — К. : В-во ім. О. Теліги, 1998.
Посилання Квазіенциклопедія ОУН-УПА Бусел Яків
Див. також
Командири УПА Лицарі ОУН та УПА