Музéй істóрії запорóзького козáцтва Національного заповідника «Хортиця» — розташований у північній частині острова Хортиця міста Запоріжжя.
Історія
Політична «відлига» та ідея створеня музею Музей історії запорозького козацтва почав створюватися у 1960-х роках XX століття, під час так званої, «відлиги». В цей час серед широких мас української громади поширювався рух з відродження національних традицій. Проявом цього стали зріст зацікавлення історією козацтва та ідея увічнення його пам'яті. Аби якимось чином керувати цим процесом органи комуністичної партії змушені були підтримати виступи громадськості. У 1965 році місцеві обком КПУ та облвиконком, після низки звернень громадськості та науковців, вирішили звернутися до першого секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста з пропозицією створити на острові Хортиця Державного заповідника історії запорізького козацтва..., «враховуючи велику прогресивну роль, яку відіграло запорозьке козацтво у боротьбі проти іноземних поневолювачів, у розгортанні Визвольної війни 1648—1654 років». Заповідник пропонувалося створити у вигляді садово-декоративного парку, в центрі якого спорудити музей-панораму, а алеї прикрасити скульптурами видатних прогресивних діячів — Богдана Хмельницького, Івана Сірка, Івана Сулими тощо.
Після низки узгоджень уряд УРСР прийняв Постанову від 18 вересня 1965 року № 911 «Про увічнення пам’ятних місць, пов'язаних з історією запорозького козацтва», яка передбачала «оголосити територію острова Велика Хортиця в місті Запоріжжі Державним історико-культурним заповідником, закласти і впорядкувати на території заповідника тематичний садово-декоративний парк історії запорізького козацтва...».
Широкі кола громадськості з радістю сприйняли Постанову, і одразу долучилися до обговорення різноманітних проєктів створення музею історії запорозького козацтва. Над його тематичною структурою працювали видатні митці та науковці, серед них, наприклад, дослідниця історії запорозького козацтва О. Апанович. За редакцією 1966 року тематичні пропозиції висвітлювали теми: пам'ятки археології та історії Хортиці раннього періоду; виникнення та формування запорозького козацтва; Запорозька Січ — центр боротьби українського народу за своє соціальне визволення; Визвольна війна українського народу 1648—1654 років та роль запорозького козацтва у війні; Запорозька Січ після возз'єднання України з Росією; запорозьке козацтво у народній творчості, літературі, живописі та музиці; наступність патріотизму, бойової героїки запорожців під Першої та Другої світових воєн. Отже, незважаючи на заідеологізованість тематичної структури, вона охоплювала всю історію запорозького козацтва від його формування до ліквідації, висвітлювала вплив козаччини на подальшу долю українського народу.
Було оголошено конкурс на проєкт заповідника. Макети всіх проєктів були розташовані у виставковій залі. В цілому відвідувачі (як громадяни України, так і іноземці) схвально ухвадили проєкти та висували свої пропозиції щодо музею та заповідника. Проте цей і наступний конкурси не задовольнили владні та партійні органи. Надалі проєкти створювалися і обговорювалися у «закритому режимі», без широких кіл громадськості.
станом на серпень 1970 року Міністерство культури, Академія наук, Запорізький облвиконком ухвалили пропозиції до тематико-експозиційного плану. Державний історико-культурний заповідник мав складатися з Музею історії запорозького козацтва з п'ятьма діорамами, етнографічного розділу, тематичного парку. У Музеї передбачалось створити 6 розділів: Виникнення українського козацтва; Запорозька Січ до середини XVII століття. Запорозьке козацтво у визвольній боротьбі українського народу наприкінці XV — першої половини XVIII століття; Запорозьке козацтво після возз'єднання України з Росією; Запорозька Січ в останні часи свого існування; Запорозьке козацтво в історичній науці, народній творчості, літературі та мистецтві.
28 та 30 грудня 1970 року Міністерство культури та Держбуд УРСР затвердили технічний проєкт музею Державного історико-культурного заповідника запорозького козацтва на острові Хортиця та запропонували створення трьох діорам («Взяття запорожцями м. Кафи», «Битва під Жовтими Водами», «Козацька Рада»). Проте остаточного рішення на початок 1971 року так і не було прийнято, але створена координаційна група з цього питання, до складу якої входили: заступник голови облвиконкому Киценко М. П., начальник обласного управління культури Кириченко С. М., директор Державного історико-культурного заповідника Сокульський А. Л. та інші. Відповідно з планом заходів, розробленому координаційною групою, передбачалось впродовж 1971—1972 років виготовити технічну документацію та виконати підготовчі заходи щодо будівництва, організувати збір музейних матеріалів, удосконалити експозиційний план та надіслати його на розгляд Міністерства культури УРСР.
Початок будівництва та ідеологічний тиск Експонати почали надходити з Державного історичного музею СРСР, Державного історичного музею ім. Д. І. Яворницького, Ворошиловградського художнього музею, Харківського художнього музею, Львівського музею образотворчого мистецтва, Львівської картинної галереї, але передача експонатів тривала з порушеннями встановлених термінів та узгоджених обсягів.
Введення в експлуатацію будівлі музею, блок обслуговування та причал для катерів мало бути відбутися до 1973 року, але, станом на 25 січня 1972 року лише було підготовлено робочі креслення. Загалом у 1972 році склалася унікальна ситуація — незважаючи на те, що було затверджено тематико-експозиційний план, розроблено технічну документацію на будівництво, справа створення музею не просувалась. Більш того, серед партійних органів поширювалися настрої негативного сприйняття увічнення пам'яті запорозького козацтва. Керівництво Запорізької області підготувало проєкт перепрофілювання музею історії запорозького козацтва в музей історії Запоріжжя. Проєкт було надано на розгляд заступнику голови Запорізького облвиконкому М. П. Киценко, який і був ініціатором та координатором створення заповідника запорозького козацтва і відмовився погоджувати перепрофілювання. Тодішні партійні органи оголосили догану М. П. Киценку за перевидання його книжки «Хортиця в героїці та легендах» та змусили звільнитись з посади заступника голови Запорізького облвиконкому. Державний історичний музей СРСР написав «розгромну» рецензію на проєкт тематичної структури музею історії запорозького козацтва. Головним «гріхом» оголошувалося те, що в проєкті «».
Водночас компартійне керівництво Запорізької області та УРСР чітко розуміло, що припинення створення заповідника та музею викличе невдоволення серед населення. У 1973 році постанова ЦК КП УРСР наголошувала «на недоліках, які привели до невиправданого розширення завдань, збільшення масштабу і зміни характеру робіт по створенню заповідника...». Водночас документом оголошувалося продовження спорудження на оострові Хортиця історико-культурного комплексу як філіалу Запорізького краєзнавчого музею. Ідейно-тематичне спрямування цього комплексу «мало відбивати основні події історії Запоріжжя, включаючи історію Запорозької Січі, Української РСР, дружбу народів СРСР». Таким чином, за 1972—1973 роки було повністю переглянуто ідею створення музею історії запорозького козацтва та заповідника на території Хортиці, як такої, що не відповідає національній політиці радянського уряду та комуністичної партії. Ініціатори створення заповідника запорозького козацтва були звинуваченні в націоналізмі та шовінізмі та були звільнені зі своїх посад. А українське суспільство втратило змогу долучитися до власної історії та відродити почуття власної гідності та самоповаги. Але навіть і у такому вигляді будівництво музею всіляко гальмувалося. У грудні 1978 року директор заповідника А. Сокульський писав: «Будівництво музею в першому півріччі 1978 року не здійснювалось у зв’язку закриттям фінансування. Після вжиття облвиконкомом належних заходів ... було отримано погодження від Держцивільбуду СРСР на продовження будівництва... Протягом жовтня на будівництві працював 1 робітник, у листопаді – 2...»
Відкриття музею та відновлення первісного змісту Станом на початок 1980-х років будівлю музею все ж таки було завершено, а за спогадами наукових співробітників, вони працювали на будівництві музею, організовували суботники. 14 жовтня 1983 року урочисто відкрито Музей історії Запоріжжя. Експозиційна площа музею становила 1600 м² та була відведена для розкриття таких тем як острів Хортиця у стародавні часи, історія запорозького козацтва, історія Запоріжжя під час розбудови соціалізму тощо. В музеї розмістили чотири діорами: «Битва Святослава у порогах» (автор М. Овєчкін), «Повстання козацької бідноти на Запорозькій Січі у 1768 році» (автор М. Овєчкін), «Будівництво Дніпровської ГЕС» (автор В. Троценко), «Нічний штурм м. Запоріжжя у жовтні 1943 році» (автор М. Овєчкін). Філією музею історії Запоріжжя став музеєфікований Запорозький дуб на Верхній Хортиці.
Наприкінці 1980-х років, на хвилі піднесення національного руху, громадськість піднімає питання про перепрофілювання музею, і як наслідок, Міністерство культури погоджує «зміну спрямованості експозиції існуючого музею на острові Хортиця, поклавши в основу історію запорозького козацтва...». У 1992 році розпочато роботу по реекспозиції музею та створення Музею історії запорозького козацтва. Розділи експозиції присвячені історії розбудови соціалізму розбираються і на їх місці створюються нові виставки.
Авторський колектив наукових працівників заповідника розпочинає роботу над новим тематико-експозиційним планом, головною метою якої — створення об'єктивного образу запорозького козацтва як символу незалежності українського народу, прикладу самобутності процесів розвитку державотворення, економіки, військового мистецтва та духовної культури, виховання через це самосвідомості та національної гідності. Нова тематична структура передбачає висвітлення наступних тем: 1) виникнення та формування запорозького козацтва; 2) політико-адміністративний устрій Запорозьких Вольностей; 3) військове мистецтво запорозьких козаків; 4) особливості господарської діяльності та побут на Запоріжжі; 5) духовність та культура на Запорожжі; 6) причини знищення, ліквідація Січі та доля запорозької спадщини; 7) запорозьке козацтво в пам’яті народній та мистецтві.
У 2004 році науковими співробітниками створено тематико-експозиційний план, який відповідав новій Науковій концепції. ТЕП пройшов рецензування в Запорізькому обласному краєзнавчому музею, в Запорізькому Державному університеті. Розроблено Художню концепцію Музею історії запорозького козацтва. Відповідно з цими документами у 2005—2006 рр. в музеї були створені виставки “Запорозька Січ та Річ Посполита в XVII ст.”, “Запорозька Січ в часи Нової Січі та П. Калнишевського” та інші. Вони висвітлюють історію Запорожжя в XVII – XVIII ст., історію Кам’янської та Нової (Покровської) Січі, участь запорозького козацтва у війні з Османською імперією 1735-1739 рр. за Північне Причорномор'я тощо.
Таким чином, лише через три десятиріччя ідея Державного історико-культурного заповідника запорозького козацтва з музеєм-панорамою історії запорозького козацтва почала реально втілюватися в життя. Викликає повагу героїзм людей, зокрема М. П. Киценка, С. М Кириченка та багатьох інших, які поклали своє здоров’я, кар’єри на вівтар цієї ідеї. Завдяки їм, стало можливим існування Музею історії запорозького козацтва Національного заповідника "Хортиця".
Робота по реекспозиції музею продовжується. Для цього, а також для ремонту в 2016 р. Музей було тимчасово закрито. Після вирішення питання фінансування в 2021 р. тут розпочалися роботи в рамках програми "Велике будівництво". Були відновлені комунікації, під'їздні шляхи, реконструйована будівля музею та впорядкована навколишня територія. Тривало розроблення нової концепції Музею.