Перше головне управління КДБ СРСР (ПГУ) — структурний підрозділ Комітету державної безпеки Радянського Союзу, відповідальне за зовнішню розвідку.

Історія зовнішньої розвідки 20 грудня 1920 року — організовано Іноземний відділ (ІНВ) ВНК при НКВС РРФСР. Його очолив Давидов (Давтян) Яків Христофорович 6 лютого 1922 року — ІНВ ВНК перейменовано на ІНВ ДПУ НКВС РРФСР 2 листопада 1923 року — створено Іноземний відділ Об'єднаного державного політичного управління (ОДПУ) при Раді народних комісарів (РНК) 10 липня 1934 року — зовнішню розвідку передано у підпорядкування 7 відділу Головного управління державної безпеки (ГУДБ) НКВС СРСР липень 1939 року — у зв'язку з черговою реорганізацією НКВС розвідку зосереджено у 5 відділі ГУДБ НКВС СРСР лютий 1941 року — створено I Управління НКДБ СРСР, на яке покладено ведення зовнішньої розвідки квітень 1943 року — розвідку зосереджено у I Управлінні НКДБ СРСР березень 1946 року — створено I Управління МДБ СРСР, що займалось зовнішньою розвідкою 1947 рік — прийнято рішення щодо створення Комітету інформації (КІ) при Раді Міністрів СРСР, який об'єднує зовнішню політичну та військову розвідки лютий 1949 року — КІ при РМ СРСР реорганізовано в КІ при Міністерстві закордонних справ січень 1952 року — створено Перше Головне управління (ПГУ) МДБ СРСР березень 1953 року — ПГУ МДБ реорганізовано на 2 Головне Управління МВС СРСР березень 1954 року — зовнішню розвідку покладено на Перше головне управління (ПГУ) Комітету державної безпеки при РМ СРСР липень 1978 року — ПГУ КДБ при РМ СРСР перейменовано на ПГУ КДБ СРСР листопад 1991 року — ПГУ КДБ СРСР було перетворено на Центральну службу розвідки СРСР, формально незалежну від КДБ після розпаду СРСР у грудні 1991 року — ЦСР СРСР була реорганізована у Службу зовнішньої розвідки РРФСР.

В ПГУ КДБ СРСР проходили службу багато російських політиків, серед яких Сергій Іванов та Володимир Путін.Володимир Путін // Коммерсантъ, 11 січня 2010

Структура Управління Управління Р (оперативне планування й аналіз) Управління К (контррозвідка) Управління С (нелегали) Управління ОТ (оперативно-технічне) Управління І (комп'ютерна служба) Управління Т (науково-технічна розвідка) Управління розвідувальної інформації (аналіз та оцінка) Управління РТ (операції на території СРСР)

Служби Служба А (активні заходи) Служба Р (радіозв'язок) Служба А Восьмого управління КДБ (шифрувальні служби)

Відділи США, Канада Латинська Америка Велика Британія, Австралія, Африка, Нова Зеландія, Скандинавія Східна Німеччина, Західна Німеччина, Австрія Країни Бенілюксу, Франція, Іспанія, Португалія, Швейцарія, Греція, Італія, Югославія, Албанія, Румунія Китай, В'єтнам, Лаос, Камбоджа, Північна Корея Таїланд, Індонезія, Японія, Малайзія, Сінгапур, Філіппіни Неарабські країни Близького Сходу, а також Афганістан, Іран, Ізраїль, Туреччина Англомовні країни Африки Франкомовні країни Африки Контакти із соціалістичними країнами Реєстрація та архіви Електронне перехоплення та операції проти шифрувальних служб західних країн Індія, Шрі-Ланка, Пакистан, Непал, Бангладеш, Бірма Арабські країни Близького Сходу, а також Єгипет Еміграція Контакти з країнами, що розвиваються

Керівники Начальники: Олександр Панюшкін (1954–1956) Олександр Сахаровський (1956–1972) Федір Мортін (1972–1974) Володимир Крючков (1974–1989) Леонід Шебаршин (1989–1991) Євген Примаков (вересень 1991 року)

Перші заступники: Федір Мортін (1958–1971) Володимир Крючков (1971–1974) Борис Іванов (1974–1979) Вадим Кірпіченко (1979–1991)

Див. також Служба зовнішньої розвідки Російської Федерації

Примітки

Джерела

Посилання Служба зовнішньої розвідки Росії Статті з історії розвідки Досьє на Перше Головне управління КДБ СРСР на сайті Razvedinfo.ru