Олекса́ндр Льво́вич Бертьє́-Делага́рд ( 1842, Севастополь, Російська імперія — 14 лютого 1920, Ялта) — російський історик Криму, археолог, нумізмат і громадський діяч, інженер-будівельник, краєзнавець, генерал-майор. Член Таврійської вченої архівної комісії, член-кореспондент Імператорської Археологічної комісії. Дослідник Херсонеса, Феодосії та «печерних міст» Криму. Автор творів з археології та нумізматики Північного Причорномор'я. Сучасники називали його найбільшим знавцем Криму, патріархом кримознавства. Життєпис Народився 7 листопада (26 жовтня) 1842 року в Севастополі в родині військовика. У місті дотепер є вулиця, названа на честь дослідника, і Делагардова балка — за назвою маєтку, що належав родині Бертьє́-Делага́рд. Його дід був французьким дворянином з Провансу, який втік з рідної країни під час Французької революції.

Після закінчення Брест-Литовського сухопутного кадетського корпусу та військового училища Олександр Львович продовжив освіту у Військово-інженерній академії в Петербурзі, після чого був призначений на південь Росії. Йому було 22 роки, коли сталася трагедія, яка змінила його життя. «За випадковою необережності товариша, при академічних роботах позбувся ока»,  — так він сам писав про цей епізод. Зір все-таки збереглося, тож він міг працювати.

У Херсоні молодий інженер познайомився з членами Товариства історії і старожитностей, «своїми руками розібрав, почистив і виправив в 1873 році безвісно кинуту могилу Потьомкіна, переклавши його кістки». Це, як вказував А.Л. Бертьє-Делагард, «було початковою точкою захоплення мого питаннями історії та археології».

Військовий інженер Довгий час А.Л. Бертьє-Делагард успішно працював військовим інженером у багатьох місцях Причорномор'я, будуючи мости, фортеці, портові споруди. Ним споруджені, зокрема, порти Одеси, Феодосії, Ялти, Ростова-на-Дону, алуштинський і ялтинський водогони, залізниця до Феодосії, лікарня у Херсоні тощо.

У 1877-78 роках брав участь в роботах по зміцненню Севастополя, зокрема, створенню його фортифікаційних укріплень і берегових батарей. Для оборони військового порту з моря згідно з проектом військових інженерів генералів Е.І. Тотлебена і О.Л. Бертьє-Делагарда передбачалося побудувати або озброїти дев'ять берегових батарей, в тому числі старі земляні 4-ю і 10-ю батареї, а також Константинівську батареї. На батареях встановлювалися новітні 9- і 11-дюймові гармати обр. 1867 року. Матеріальна частина і особовий склад прибували з різних фортець Російської імперії: Кронштадта, Виборга, Свеаборга, Дінабург, Новогеоргієвська і Бобруйська. До початку чергової російсько-турецької війни 1877-78 рр. на дев'яти берегових батареях Севастополя знаходилося 62 важкі гармати, які поряд з мінними загородженнями стали основою берегової оборони.

Вже після початку війни під керівництвом Е.І. Тотлебена і А.Л. Бертьє-Делагарда були проведені роботи по відновленню і деякому посиленню земляних укріплень, що збереглися з часів Кримської кампанії 1854-55 р.р. В районі Камишової бухти була відремонтована лінія укріплень (рів з валом і редути) колишньої французької операційної бази Камьеш, а на Північній стороні - лінія так званих «горішніх редутів», побудованих російськими інженерами в 1855 р після залишення Південної сторони Севастополя. Роботи на цих укріпленнях полягали в розчищенні та розширенні ровів і пристрої дерево-земляних бліндажів і укриттів. Довелося також повністю переробляти в'їзди і входи в зміцнення, розгортаючи їх фронт: французи будували свої редути фронтом в сторону Севастополя, а російські «нагірні редути» будувалися проти можливої ​​переправи ворога через Севастопольську бухту, тобто фронтом на південь.

Під його керівництвом були розібрані руїни будинків, вулиць, бастіонів, що залишились після Кримської війни (1853-1856 рр.). На місці найбільшої батареї — Миколаївської — Бертьє-Делагард спроектував та побудував Приморський бульвар. Ним же відновлено Лазаревське суднобудівне адміралтейство, прокладено водопровід, зведено багато інших споруд. Потім завідував ґрунтовими дорогами і мостами через Дунай в тилу російської армії.

Завдяки Олександру Львовичу Ялта стала, після Одеси та Варшави, третім містом Російської імперії з сучасними каналізацією та водопроводом. За це інженер отримав особисту подяку від Олександра III, а проект був удостоєний золотої медалі Всеросійської гігієнічної виставки. А.Л. Бертьє-Делагард консультував проекти благоустрою міста — від телефонізації до пристрою електричного трамвая. Зокрема у Ялті з його ім'ям пов'язано також створення молу — оригінальної споруди, що витримала випробування часом.

Генерал-науковець У 1887 році виходить у відставку в чині генерал-майора і, оселившись у Ялті. Наприкінці 90-х років він будує за проектом архітектора Н. П. Краснова на вулиці Аутській вельми оригінальний будинок, який отримав остаточний вигляд у 1912 році (нині — центр науково-технічної творчості по вул. Кірова, 15). Стараннями господаря той стає музеєм і одночасно науковою станцією по вивченню історії, археології та етнографії Кримського півострова. В садибі будинку А.Л. Бертьє-Делагард влаштовує мініатюрний ботанічний сад з багатющим видовим складом. В одному з томів «Вістей Таврійської вченої архівної комісії» був опублікований каталог рослин саду — близько 200 видів і різновидів екзотичних рослин зі всіх континентів.

Дослідник цілком віддається науковій роботі в області стародавньої та середньовічної історії, археології та нумізматики Причорномор'я. Він займався складанням путівників по Криму, вивчав відомості про перебування на півострові А.С. Пушкіна. Також брав безпосередню участь в археологічних розкопках і обстеженнях, керуючи ними (дослідження некрополя у Феодосії, античного святилища поблизу Ялти та інше) або фінансуючи їх з власних коштів. Але про себе писав так: «Людина я зовсім маленька, всього менш почитав себе вченим і дуже добре усвідомлював, що годжуся в маленькі помічники між прислугою до вчених».

У 1894 році він на свої кошти заснував премію за краще рукописний і оригінальний твір з історії та археології Новоросійського краю і переважно Криму. Невтомно проводячи польові дослідження, він прагнув дістатися до найвіддаленіших куточків півострова.

З 1899 року — віце-президент Одеського товариства історії та старожитностей і його фактичний керівник. Брав діяльну участь в роботі Московського археологічного товариства, Таврійської ученої архівної комісії та інших наукових товариств. Так саме приділяв увагу громадському житті міста та краю. Він жертвує книги для Ялтинської міської публічної бібліотеки, стає Головою товариства ялтинських техніків. Помітну роль відіграв у становленні Ялтинського відділення Кримсько-Кавказького гірського клубу, що дав поштовх розвитку туризму і екскурсійної справи на півострові.

Останні роки життя Залишок життя Олександра Львовича збіглися зі страшним і смутним часом — революцією та Громадянською війною. Коли більшість людей боялися за власне життя, його приводило у відчай, що пограбують колекцію і бібліотеку. Генерал-майор інженерії, археолог і краєзнавець жив в очікуванні того, що його «викинуть на вулицю, на голодну смерть». «Будь-яка їжа майже зникла; масла немає зовсім, круп теж, борошна майже не дістанеш, курка від 9-11 рублів і то з трудом. Кухарки немає. Вважав би істинної милістю неба, якби міг забути, що існує їжа на світі» — так він описує серпень 1917 року в Ялті. Навряд чи тоді 75-річний вчений міг просити, вимагати, принижуватися, добувати. Він голодував, часом продукти вдавалося вимінювати на предмети з колекції.

Влітку 1919 року у Олександра Львовича стався інсульт, він надиктував заповіт, розпорядившись майном, яке «нині легко знищується». Втім він пролежав у ліжку ще кілька місяців, не вірячи в те, що коли-небудь стане.

Про те, як саме помер Бертьє-Делагард достеменно невідомо. За однією з версій його, лежачого 78-річного старого, в лютому 1920 року винесли з особняка разом з ліжком — будинок був реквізований. Як він і передбачав — вигнали з дому на голодну смерть.

Помер патріарх кримознавства 14 лютого 1920 року в ЯлтіМетрическая книга Аутской Успенской церкви г. Ялты.. Олександра Львовича поховали на цвинтарі в Аутці, поблизу Ялти, який дотепер не зберігся, як не вціліла і сама могила.

Спадщина Як пристрасний збирач, створив багаті, а в деяких розділах і унікальні колекції кримських старожитностей, які він поступово передавав до музеїв, найчастіше в Одеський археологічний музей. Серед зібрань були колекції монет грецьких міст Північного Причорномор'я і античних ювелірних виробів, у тому числі старожитностей поліхромного стилю, які вважалися тоді «готськими». Вивчення древніх монет, знайдених в околицях Ялти, привело О. Л. Бертьє-Делагарда до цікавого відкриття про існування тут в перших століттях нашої ери античного святилища.

У великому числі надходили в музеї від О. Л. Бертьє-Делагарда і придбані ним античні теракоти, розписні вази, скляні посудини та інше. Зібрав багату колекцію татарської зброї, мідних виробів, шитих тканин тощо.

Найбільший інтерес О. Л. Бертьє-Делагард виявляв до проблем античної нумізматики Причорномор'я, історичної географії стародавнього і середньовічного Криму, історії християнства та християнських пам'ятників в Криму, старожитностей генуезьких і татарських.

Нумізматика Найбільш значний внесок О. Л. Бертьє-Делагарда складають дослідження у галузі античної нумізматики. Велика частина його наукової спадщини традиційно стосується Херсонеса. Однією з перших його публікацій стала описова стаття "Залишки стародавніх споруд в околицях Севастополя і печерні міста Криму" [Бертьє-Делагард 1886 році, с. 166-279]. Значне місце в наукових дослідженнях краєзнавця займали епіграфічні і нумізматичні розробки.

Одним з перших в Росії О.Л.Бертье-Делагард приступив до дослідження складної монетної метрології античного світу, розробив методику визначення реальної ваги окремих номіналів і простежив зміна вагових норм і монетних систем в древніх містах Північного Причорномор'я. Цікавий матеріал про хід його досліджень в цій області містить листування О.Л.Бертье-Делагарда з хранителем монетного відділу імператорського Ермітажу (завідувачем відділенням середньовіччя і нового часу) Оттоном Фердинандовича Ретовскім (1849-1925) за 1907-1909 рр. (17 листів). Знайомство і наукове співробітництво двох кримознавців почалося, ще коли О.Ф. Ретовскій завідував Феодосійським музеєм старожитностей. О.Л.Бертье-Делагард неодноразово приїжджав в Санкт-Петербург і працював з найбагатшою колекцією Ермітажних фондів. У листі від 29 січня 1908 року він писав колезі в столицю: "Я зібрав усе, що міг, звідусіль (маса виявилася у Терлецького - чудова колекція), але, звичайно, багато втратив, особливо мені прикро за Відень, про який ніде нічого не можу дізнатися".

Підсумком цих пошуків стала серія статей: "Кілька нових або маловідомих монет Херсонеса" (1906 г.), "Про монетах володарів Боспору Кіммерійського, що визначаються монограмами" (1911 г.), "Відносна вартість монетних металів на Боспорі і Борисфені в половині IV в . до Р. X. "(1911 г.). У дослідженні "Про значення монограм <...> на монетах Херсонеса "(1906 г.) він розбив херсонеські монети на основні хронологічні групи: 1) часу незалежності поліса (першої пол . IV ст. до н.е. - першої пол. I ст. до н.е.); 2) часу свободи (першої пол. I ст. До н.е. - кінець II ст. н.е.) і 3) часу вольності (кінець II - перша пол. III ст. н.е.). В основу цієї класифікації він поклав склад металу монет, характер зображення, написання імені міста. Були дані розшифровки монограм, які до цього трактувалися по-різному. Тут же вчений поставив питання про необхідність "зайнятися новим виданням корпусу монет Тавриди".