«Церква Останнього Заповіту» (рос. Церковь Последнего Завета) — новітній релігійний рух (НРР), що за багатьма ознаками класифікується як тоталітарна секта синкретичного спрямування. Організація була заснована у 1991 році в Росії Сергієм Торопом (відомим серед послідовників як Віссаріон).

Рух характеризується жорсткою ієрархічною структурою, ізоляціонізмом та впровадженням тотального контролю над соціальним, фінансовим і побутовим життям своїх членів.

Історія Основою для появи руху стала особиста трансформація Сергія Анатолійовича Торопа (нар. 14 січня 1961 року в Краснодарі). До заснування секти Тороп мав біографію звичайної радянської людини. Служив у будівельних військах. Працював слюсарем, електриком та викладачем фізичної культури. З 1984 по 1989 рік служив сержантом у патрульно-постовій службі ДАІ міста Мінусінськ (Красноярський край).

У травні 1990 року, за словами самого Торопа, на нього зійшло «осяяння», після якого він оголосив себе втіленням Христа, що повернувся на Землю під ім'ям Віссаріон («той, що дає життя»). Цей період збігся з глибокою соціально-політичною кризою в СРСР, що створило сприятливий ґрунт для появи численних месіанських рухів.

14 травня 1991 року Віссаріон виступив із першою відкритою проповіддю на місцевому телебаченні Мінусінська. Ця дата згодом стала головним святом громади — «Святом Світла».

Протягом 1991–1992 років Тороп разом із першими послідовниками (зокрема колишнім музикантом Вадимом Редькіним) активно гастролював містами Росії, України та республік колишнього СРСР. Його виступи збирали повні зали в будинках культури та кінотеатрах.

У цей час почалося написання «Останнього Заповіту» — книги, яка мала доповнити Біблію та стати «фінальним словом Бога до людства».

У 1994 році Віссаріон закликав своїх послідовників кидати майно в містах і переїжджати до Сибіру для будівництва нового суспільства. Було обрано Курагінський район Красноярського краю, поблизу озера Тіберкуль.

У 1995 році на горі Суха було закладено фундамент екологічного поселення, відомого як Місто Сонця або «Обитель Світання». 24 червня 1995 року організація була офіційно зареєстрована Міністерством юстиції РФ як «Церква Останнього Заповіту».

У середині 90-х років тисячі людей (переважно представники інтелігенції: інженери, художники, вчителі та військові) почали масово продавати свої квартири в Москві, Санкт-Петербурзі та Ризі. Отримані кошти часто передавалися в касу громади або витрачалися на будівництво будинків у тайзі. Початковий успіх руху пояснювався не лише релігійним фанатизмом, а й екологічною риторикою Віссаріона. Він проповідував гармонію з природою та відмову від «технократичної цивілізації», що була привабливою ідеєю для людей, втомлених від хаосу пострадянського періоду.

До кінця 1990-х років рух перетворився на закриту теократичну систему з власним календарем (літочислення велося від року народження Віссаріона — 1961-го) та суворим внутрішнім статутом. Подальша історія громади позначена поступовим посиленням контролю над адептами та численними конфліктами з родичами тих, хто пішов у секту, що врешті призвело до розгрому організації силовим шляхом у вересні 2020 року.

У вересні 2020 року відбувся масштабний штурм поселення в Красноярському краї (РФ). Спецпризначенці затримали самого Віссаріона (Сергія Торопа) та його найближчих помічників — Вадима Редькіна та Володимира Ведерникова. Їм інкримінували створення некомерційної організації, що зазіхає на особистість і права громадян, а також заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю адептів. У 2022 році суд офіційно ліквідував «Церкву Останнього Заповіту» як юридичну особу та заборонив її діяльність.

Попри арешт лідерів та офіційну заборону, поселення в Курагінському та Каратузькому районах Красноярського краю продовжують існувати. Більшість послідовників (кілька тисяч осіб) залишилися жити в екологічних поселеннях, намагаючись підтримувати звичний устрій. Багато адептів вважають арешт Віссаріона «випробуванням віри» або політичним переслідуванням, тому продовжують таємно практикувати своє вчення та вшановувати Торопа як «Вчителя».

Віровчення Віровчення «Церкви Останнього Заповіту» — це синкретична релігійна система, яку Сергій Тороп (Віссаріон) сформував на початку 1990-х років. Вона поєднує в собі елементи християнства, східних релігій, езотерики та радикального екологізму.

Сергій Тороп проголосив себе «Словом Божим», що знову прийшло на Землю. Згідно з його вченням, Бог-Батько послав «Дух Христа» в тіло Сергія Торопа, щоб дати людству останній шанс на порятунок перед глобальною катастрофою. Віссаріон розділяє Всесвіт на «Всевишнього» (Творця Всесвіту) та «Небесного Батька» (Творця людської душі). Це типово гностичний підхід, де матеріальний світ вважається недосконалим.

Вчення заперечує християнське розуміння раю та пекла, натомість стверджує, що душі перероджуються багато разів, поки не досягнуть духовної досконалості.

Віровчення Віссаріона — це не лише теорія, а суворий практичний статут, який регламентує кожен аспект життя адепта. Заборонено вживати м'ясо, рибу, цукор, сіль, молочні продукти (хоча правила щодо останніх періодично змінювалися). Також заборонено алкоголь і тютюн.

У радикальні періоди секти адептам рекомендували відмовлятися від ліків та вакцинації, покладаючись на «духовне очищення». Це неодноразово призводило до смертей серед членів громади. Віряни переконані, що сучасна цивілізація гине. Єдиний шлях до спасіння — життя в ізольованих громадах на природі, фізична праця та повна відмова від «технократичного» світу.

У «Церкві Останнього Заповіту» система покарань не була схожа на тюремну чи фізичне катування в класичному розумінні. Вона базувалася на тотальному психологічному тиску, маніпуляції почуттям провини та соціальній ізоляції. Найстрашнішим покаранням для адепта була втрата прихильності «Вчителя». На зборах громади («колах») провину людини розбирали привселюдно. Це супроводжувалося соромом та тиском з боку сусідів. З «грішником» могли припинити спілкуватися навіть члени родини, якщо ті вважалися більш «духовними». Людина опинялася в повному соціальному вакуумі посеред тайги.

Неслухняним могли призначити ще суворішу дієту (наприклад, лише на воді або крупах без олії), стверджуючи, що їхні «брудні думки» походять від «неправильної енергії їжі». Людей направляли на найважчі фізичні роботи на користь громади або особисто «сім'ї» Віссаріона, називаючи це «працетерапією» для приборкання гордині.

Віссаріон майстерно використовував техніку газлайтингу. Будь-яка хвороба чи нещастя, що ставалися з людиною, трактувалися як прямий наслідок її «непокори» або «поганих помислів» щодо Вчителя. Людину змушували вірити, що без Віссаріона вона духовно загине або збожеволіє. Це створювало стан постійної тривоги та бажання «заслужити» прощення.

Вигнання з громади було найвищою мірою покарання. Оскільки більшість адептів перед вступом продавали свої квартири в містах і віддавали гроші в «спільну касу», вигнання означало залишитися на вулиці без копійки грошей, житла та соціальних зв'язків. У громаді існувала ієрархія (ті, хто живе ближче до Віссаріона на горі, і ті, хто в селах). За непослух людину могли «спустити вниз», що вважалося духовною деградацією.

Згідно з даними правоохоронних органів, які стали підставою для арешту в 2020 році до адептів застосовувалося психологічне насильство, що призводило до серйозних розладів психіки. Були зафіксовані випадки заборони на звернення до лікарів навіть у критичних станах, що трактувалося як «іспит волі».

Поширення Головний центр секти розташований у Курагінському районі Красноярського краю (Росія). Це так зване «Місто Сонця» або «Обитель Світанку», побудоване в тайзі. Саме тут зосереджена найбільша кількість послідовників (кілька тисяч осіб), які живуть у закритій громаді з суворим статутом, веганською дієтою та відмовою від багатьох благ цивілізації.

Незважаючи на те, що фізичний центр знаходиться в Сибіру, ідеологія вісаріонітів поширилася за межі Росії завдяки активній проповідницькій діяльності у 1990-х та 2000-х роках. Найбільша кількість адептів у Москві, Санкт-Петербурзі та великих містах Уралу і Сибіру.

Білорусь та Молдова має невеликі групи послідовників, що підтримують зв'язок з центром через інтернет та періодичні поїздки до «Обителі». Завдяки відсутності мовного бар'єру в пострадянський період, секта знайшла певну підтримку серед російськомовного населення держав Балтії.

Окремі громади та прихильники існують у Європі, переважно серед емігрантів, хоча ідеї екологічного виживання приваблювали й місцевих жителів. Відомі також поодинокі факти, коли окремі громадяни Куби відвідували "Місто Сонця" в Сибіру як гості, але організованого руху на самому острові не існує.

Галерея

Див. також

Секта Сергій Тороп Джерела Кислюк К. В. Релігієзнавство: [підручник для студентів вузів] / К. В. Кислюк, О. М. Кучер. — [5-те вид., виправ. і доп.]. — К. : Народ. укр. академія, 2007. — С. 425—464. Лубський В. І. Релігієзнавство: [підручник] / В. І. Лубський, В. І. Теремко, М. В. Лубська. — К. : Академвидав, 2002. — С. 367—381. Черній А. М. Релігієзнавство: [посібник] / А. М. Черній. — К. : Академвидав, 2003. — С. 212—235. Релігієзнавство: [навчально-методичний посібник] / автор-укладач: В. В. Білецький. — Донецьк: Східний видавничий дім, Донецьке відділення НТШ, 2012. — 220 с. Докаш В. І. Загальне релігієзнавство: [навч. посібник] / В. І. Докаш, В. Ю. Лешан. — Чернівці: Книги — ХХІ, 2005. Посилання Вісаріон ; Церква Останнього Завіту // Українська Релігієзнавча Енциклопедія