Коронація короля Франції — церемонія коронації і християнський обряд помазання французького монарха на трон Французького королівства. Першим королем, який пройшов церемонію коронації на території сучасної Франції став мажордом, а згодом й король франків Піпін Короткий; вперше його коронував майнцький архієпископ Боніфатій в березні 752 року на раді єпископів Франкської держави в Суассоні; вдруге Піпіна коронував і помазав на престол папа римський Стефан II 28 липня 754 року в абатстві Сен-Дені. Першим французьким монархом, коронування і помазання якого відбулось у Реймському соборі, де коронувалися наступні 33 королі, став Людовик I Благочестивий (5 жовтня 816 року). Останньою церемонією коронації було коронування Карла X від 29 травня 1825 року в Реймському соборі.
Якщо монарх до часу коронації вже був одруженийТакі випадки були нечастими, оскільки у більшості французькі королі коронувалися в юному віці., королеву коронували в Реймсі за спрощеним протоколом після церемонії чоловіка. У випадку, коли було потрібно коронувати королеву після одруження з вже коронованим монархом, не було необхідності влаштовувати церемонію в Реймсі, оскільки помазання королеви здійснювалось звичайним миро без домішування до нього єлею зі Святої ампули. Таке коронування часто відбувалось в каплиці Сент-Шапель чи в абатстві Сен-Дені.
Протокол коронаційних церемоній в країнах Європи до XII—XIII століть мав багато спільного з ритуалом римської коронації і тільки в XIV столітті церемонія коронації короля Франції набула відмінних французьких рис. При цьому від римських текстів і обрядів не відмовилися повністю, а об'єднали їх з ранніми французькими текстами і обрядами. В результаті, четверта і остання редакція церемонії коронації була майже удвічі довшою за попередню редакцію.Порівняння засноване на розрахунках, наведених в роботі Reginald D. Maxwell Woolley Coronation Rites, B.D. Cambridge, 1915, а також в роботі Sir Francis Oppenheimer The Legend of the Ste. Ampoule (розділ «Pertinent Extracts from the Ceremony of the Sacre»), що була опублікована в Лондоні видавництвом Faber & Faber Limited, 24 Russell Square.
Ґрунтуючись на текстах королівських чинів Ordines ad consecrandum et coronandum regem, рукописних записах, складених в Реймсі в останні роки правління Людовика IX, існує можливість отримати точне уявлення про літургійну службу церемонії коронації.
Дійові особи церемонії коронації
Церемонію коронування проводив Архієпископ Реймса, якому прислуговували чотири єпископа підпорядкованих Реймсу дієцезій, єпископ Лангра, а також каноніки капітула Реймського кафедрального собору.
Протокольний порядок шести єпископів був наступним: архієпископ Реймський коронує і виконує обряд помазання короля. єпископ Ланський несе Святу ампулу зі святим єлеєм. єпископ Лангрський несе скіпетр. єпископ Бовеський демонструє і підносить табар або королівську мантію. єпископ Шалонський несе королівський престень. єпископ Нуайонський несе королівський ремінь.
Після них за протоколом до церемонії приєднувалися настоятель абатства Святого Ремігія, хранитель Святої ампули, і настоятель абатства Сен-Дені, хранитель інших регалій королівської влади.
Присутність на церемонії перів була вперше документально зафіксована в 1203 році (перше запрошення для участі) і далі в 1226 році. Однак, їх систематична участь в церемоніях коронації вперше була відображена в протоколі коронації Філіпа V Довгого, яка пройшла 9 січня 1317 року. У протоколі йшлося про шість церковних перів (вищезгадані єпископи) і про шість світських перів (тієї доби — шість найбільших прямих васалів корони Франції, а в новий час — принци крові або знатні вельможі).
Протокольний порядок шести світських перів був наступний: Герцог Бургундії підносить королівську корону і підперізує короля шпагою. Герцог Нормандії підносить перший геральдичний стяг. Герцог Аквітанії (чи Гієни, згідно з текстами королівських чинів) підносить другий геральдичний стяг. Граф Тулузи підносить шпори. Граф Фландрії підносить королівський меч Жуайоз (легендарний меч Карла Великого). Граф Шампані підносить бойовий штандарт.
І, нарешті, на церемонії були присутніми вищі воєночальники і публіка.
У випадку, коли в церемонії коронації не міг взяти участь будь-хто зі світських перів (наприклад, його перство було ліквідовано через вимирання роду і передачу феодальних володінь назад до королівської корони, або коли королівський феод потрапляв у володіння іноземного правителя, як це сталося з Фландрським графством у XVI столітті), позиція, яка належала відсутньому перу, заміщалася найважливішою за протоколом персоною в королівстві після короля на той момент; таким чином, в ході церемонії коронації ці персони «виконували роль…» () герцога Аквітанії або графа Шампані. До того ж, в примітному творі Ducs et pairs et duchés-pairies laïques à l'époque moderne (1519—1790) Крістоф Леванталь наводить імена різних «лейтенантів» () світських перів; наприклад, умовним «графом Фландрії» в церемонії коронації Людовіка XV 25 жовтня 1722 року був принц крові Луї де Бурбон, граф де Клермон. Іншим прикладом є церемонія коронації Франциска II 21 вересня 1559 року, коли умовним «герцогом Бургундії» був Антуан Бурбонський, король Наварри.
Урочиста літургія на церемонії коронації Церемонія коронації короля Франції зазвичай проходила в Реймсі у неділю або в день великого літургійного свята Християнської церкви. Але формально церемонія починалася в Реймсі на день раніше з вечірньої молитви, під час якої король повинен був підготуватися до свого майбутнього служіння і ще більше усвідомити свій обов'язок правителя держави.
Решту ночі перед коронацією король проводив у Палаці То, який весь інший час слугував резиденцією Реймського архієпископа. На світанку духовенство та офіційні особи, які беруть участь у церемонії коронації, йшли до спальні короля, щоб розбудити його. Згідно з протоколом церемонії два єпископи в буквальному сенсі підіймали короля на ноги. Символізм цієї дії пояснюється тим, що авторитетні правознавці тієї доби розглядали безперервну низку монархів, як людей, втіленням «духовного тіла» Короля, воно «не вмирає ніколи» і «плотське тіло» чергового наступника мало негайно зайняти місце свого попередника, ніби «фігура надгробка, що лежить» стає на ноги. Потім офіційні особи прислуговували у процесі одягання короля до церемонії коронації, а король обирав представників знаті, яким належало виконувати функцію «заручників» Святої ампули; представники духовенства, в свою чергу, приносили клятву повернути Святу ампулу назад до абатства Святого Ремігія по завершенні церемонії коронації.
Король входив до кафедрального Реймського собору після заспівування псалмів Першої молитовної години (приблизно у шостій ранку). Після входу короля до собору читалася молитва і, у XVII—XVIII століттях, виспівували псалом Veni creator Spiritus. Коли король входив на хори собору читалася молитва і співали псалми Третьої молитовної години, оскільки до собору підходила процесія ченців абатства Святого Ремігія з його настоятелем на чолі. Процесія несла скриню зі Святої ампули, прикуту ланцюгом до шиї настоятеля, а чотири ченця, зодягнені в альби, несли шовковий балдахін над головою свого настоятеля. Після прибуття процесії до брами кафедрального собору архієпископ Реймса, а також інші архієпископи і єпископи давали урочисту клятву повернути Святу ампулу після обряду коронації. Потім настоятель із ченцями входили до собору і прямували до вівтаря, а кожен присутній в соборі шанобливо кланявся процесії.
Певні виняткові обставини тієї чи іншої епохи слугували причиною призначення коронації на інший день тижня або в іншому, ніж Реймс, місці. Так, Генріх IV не зміг коронуватися в Реймському соборі, оскільки Реймс тоді перебував в руках членів Католицької ліги, що боролася з гугенотами. Тому церемонія коронування була влаштована в місті Шартр і проведена єпископом Шартра Ніколя де Ту (). Оскільки в цьому випадку в обряді помазання Генріха IV не було можливості використовувати єлей зі Святої ампули відповідно до традиції, закладеної реймським єпископом Ремігієм, Ніколя де Ту скористався єлеєм, що зберігалися в абатстві Мармутьє, і якому приписували чудесне зцілення Святого Мартина Турського.
Урочиста клятва короля
Деякі з королів давали урочисту клятву на Реймському Євангелії.
Зміст клятви, яку виголошував король Франції, був доволі розпливчастим; по суті, король обіцяв захищати Церкву та її цінності. Окрім цього, він обіцяв забезпечувати громадський спокій для Церкви і для християн, а починаючи з XII Вселенського собору (1215), король також обіцяв боротися з єретиками. Під громадським спокоєм розумілося зобов'язання короля підтримувати соціальний лад, угодний Богу, а також забезпечувати правосуддя.
Таку клятву королі давали у той час, коли королівська влада у Франції ще була обмежена. Таким чином короля «пов'язували зобов'язанням» поважати правосуддя самому і змушувати поважати його інших (подібно Людовику IX Святому). Пізніше, це зобов'язання розвинеться у примноження сакральності короля: король неодмінно завжди справедливий і, отже, його рішення не може бути упередженими і несправедливими.
У коронаційних церемоніях, що проводилися вже за нової доби, королівська клятва містила такі елементи: Церковна клятва, в якій французькому духовенству обіцялись збереження і захист їх канонічних привілеїв. Світська клятва, яка стосувалась королівства: Берегти і підтримувати мир і громадський спокій. Перешкоджати несправедливості. Наглядати за правосуддям і чинить акти милосердя. Боротися проти (точніше, виганяти) єретиків.
Генріх IV під час своєї коронації в 1594 році, додав третю частину клятви, в якій зобов'язався зберегти і підтримувати лицарські ордени, засновані його попередниками (а саме, Орден святого Михайла і Орден Святого Духа). Людовик XV додав до своєї клятви Орден Святого Людовика, а Людовик XVI поклявся наглядати за виконанням едиктів, що забороняють дуелі.
Після завершення урочистої клятви архієпископ питав присутніх, чи схвалюють вони спадкоємця, який коронується. У цьому формальному питанні явно присутні залишки колишньої франкської традиції виборності короля.
Королівська лицарська збруя Королівська лицарська збруя, у більшому чи меншому ступені, перебували у володінні Церкви. Настоятель абатства Сен-Дені доставляв на церемонію коронації регалії лицарського титулу, які повинні вручатися королю за протоколом церемонії. Після принесення королем урочистої клятви головний скарбник королівства (а згодом — обер-камергер Франції) вручав черевики, герцог Бургундії (а згодом — «лейтенант» з числа найвпливовіших дворян королівства) вручав золоті шпори, а Реймський архієпископ вручав меч, який під час церемонії знаходився у Сенешаля Франції.
З кінця XIII століття на церемонії коронації використовували Жуайоз, легендарний меч Карла Великого.
Помазання єлеєм зі Святої ампули
Свята ампула, що зберігалася в Реймсі, містила чудесний єлей (масло). За легендою він нібито був принесений в дзьобі голубом, що спустився з неба в день хрещення Хлодвіга єпископом Ремігієм у 496 році. Цей єлей дивовижним чином поповнився після його першого використання 9 вересня 869 року, коли в Мецькому соборі архієпископ Гінкмар коронував Карла II Лисого королем Лотарингії.
Саме настоятель абатства Святого Ремігія в Реймсі був зобов'язаний дбати про збереження ампули, оскільки вона вважалася великою реліквією. Помазання миром з додаванням цього чудесного єлею, зроблене в ході церемонії коронації, надавало королю Франції сакральності, передавало йому дари Святого Духа.
Привілей тримати Святу Стекляницю в своїх руках в ході церемонії мав тільки єпископ Лана, який був герцогом і пером французького королівства. В обряді помазання короля використовували миро з підмішаним до нього єлеєм зі Святої ампули.