Базельський собор або Кафедральний собор () — головний храм реформатської церкви у Базелі, Швейцарія. Одна з головних визначних пам'яток та орієнтир міста Базель. Зі своїми фасадами з червоного пісковика та різнокольоровою черепицею, двома стрункими шпилями та пересікаючими головними дахами, собор домінує над міським пейзажем. Колишня єпископська церква, нині протестантська реформатська, була побудована між 1019 і 1500 роками в романському та готичному стилях.

На площі Münsterplatz перед Базельським собором, названій на його честь, мешкає багато колишніх каноніків. ­На німецькому діалекті Базеля вона називається просто Мінштер.

Будівництво Спочатку на місці теперішнього собору розташовувалися дерев'яні церкви. Перші з них з'явилися у VII столітті. У IX столітті за наказом єпископа базельського зводиться кам'яний собор, який складався з великої зали, кількох суміжних кімнат й двох круглих веж у західній частині будівлі. Проте у 917 році його було зруйновано під час навали угорців.

Наступний період пов'язаний з діяльність єпископа Адальберта II, який при підтримці імператора Генріха II почав зводити новий кафедральний собор. Перші роботи розпочалися у 1019 році. До кінця XI століття більшість робот було завершено. Втім постійні військові конфлікти та повстання завдали значної шкоди соборові. Натепер збереглося від нього лише частина Північної вежі.

Значні відновлювальні роботи розпочалися у 1180 році. Собор було значно розширено, зведено три нефи з трансептом. Проте у 1356 році землетрус завдав значної шкоди собору, значно зруйнувавши його. Відновлювальні роботи було доручено Іоганесу Гмюнду. Ним було до 1363 року зведено основну частину собору. У 1421—1429 роках Ульріхом фон Енсінгеном відновлено Північну башту. Загалом усі роботи з будівництва та відновлення постраждалого кафедрального собору було завершено у 1500 році .

У подальшому реставраційні роботи відбувалися у 1852—1857 роках, згодом у 1975 році, коли відновлено було крипту. З 1985 року розпочалися нові реставраційні роботи зовнішньої сторони.

Історія Значний проміжок часу собор був головним католицьким храмом Базеля та усього єпископства. У 1431—1449 роках під головуванням папи римського Мартина V тут відбувався Базельський собор Римо-католицької церкви.

Втім у 1529 році перемогу у Базелі здобули прихильники Реформації. При цьому значна кількість скульптур була пошкоджена іконоборцями.

Історія архітектури

Складна історія будівництва собору налічує понад 500 років.

Попередні будівлі Пагорб Мюнстер був заселений вже в пізні кельтські часи (I століття до нашої ери). Територія була забудована ще в I столітті нашої ери. Археологічні розкопки виявили доримський вал (Murus Gallicus). Окрім ворітних конструкцій, вдалось частково реконструювати колишнє розташування дороги. На місці сучасного собору дорога розгалужувалася та обходила будівлю, яка, ймовірно, була дорожнім храмом. Пізніше римляни збудували форт, військове поселення на соборному пагорбі.

Юстиніан (343—346), єпископ IV століття вважається першим єпископом міста Базеля, хоча його резиденція знаходилася в місті Августа-Раурика. Після нього достовірні відомості існують лише про Рагнахарія, який був єпископом Августа та Базеля на початку VII століття. Ймовірно, він переніс єпископську кафедру до Базеля, який у той час набував значення, тоді як Августа-Раурика було значною мірою зруйноване після відступу римлян. Нічого не відомо про єпископів у проміжний період або про будівництво собору єпископами Базеля у VII та VIII століттях.

Перша будівля, Гайто-Мюнстер Точне походження Базельського собору незрозуміле. Спочатку каролінгська церква, так званий Гайто-Мінстер, була збудована в першій половині IX століття єпископом Гайто Базельським (805—823), який також був абатом абатства Райхенау на Боденському озері. План собору був частково підтверджений археологічними даними. Він, ймовірно, складався із зали, кількох бічних кімнат вздовж довгої сторони та двох круглих веж із західної сторони. Характерна західна частина призвела до вигнутого планування вулиці, яке зберігається й донині, якщо підходити до собору з Ріттергассе. Зовнішній вигляд східної сторони церкви невідомий. Однак точно відомо, що будівля Гайто мала крипту під вівтарем, а також зовнішню крипту, контури якої позначені на землі в Пфальці. Нічого з меблів не збереглося, але в письмових джерелах задокументовані ширма вівтаря (cancellus) та вівтарний ківорій.

У той час Гайтонський собор був незвичайною будівлею, оскільки тринефні церкви починали ставати все більш поширеними. Як однонефна зальна церква, вона дотримувалася старомодного архітектурного стилю, а її фасад з двома вежами був одним із найдавніших у своєму роді.

У 917 році Гайтонський собор був пошкоджений під час угорських вторгнень. Масштаби пошкоджень церкви не зовсім зрозумілі.

Друга будівля, Гайнріхсмюнстер У 1006 році Базель у Верхній Бургундії перейшов у володіння німецького короля (з 1014 року імператора) Генріха II, єпископ став представником імператора в Базелі. Єпископ Адальберо II наказав звести нову будівлю в оттонському — ранньороманському стилі на фундаменті попередньої споруди. Тринефний собор відомий як Генріхсмюнстер (іноді також званий Адальберським собором) на честь його покровителя, імператора Генріха II. Він та його дружина Кунігунда Люксембурзька вважалися святими покровителями міста та користувалися особливою шаною в Середньовіччі. Однак у церковній практиці собор був церквою, присвяченою Марії.

Цю будівлю було урочисто відкрито 11 жовтня 1019 року у присутності імператора Генріха. Присвячена Генріху II та імператриці Кунігунді, церква, згідно з офіційним описом Археологічної служби Базель-Штадта, являла собою великий криптний комплекс, що складався з двох нижніх церков. Сліди червоної стяжки, також знайдені в нефі та біля входу до гвинтових сходів у хорі, можна віднести до цієї споруди. Залишки напівкруглої східної стіни були виявлені в інтер'єрі східної крипти, де був похований покровитель. Її внутрішня сторона лежала в межах внутрішніх країв сучасних пізньороманських колон, які виступають далеко за зовнішню поверхню ранньороманської стіни. У криптному амбулаторії не було знайдено жодних ранньороманських слідів. Тому теорія Ганса Рудольфа Зеннхаузера про те, що будівля Генріха вже була побудована з криптним амбулаторієм, не має жодних археологічних підстав. Найближчі криптні амбулаторії існували на початку XI століття в Іврейському соборі та, освячені в 1015 році, в церкві Святого Михайла в Гільдесгаймі. Лозаннський собор не має крипти, але за часів Каролінгів він був, з центральним проходом та двома бічними кімнатами під прямокутним хором. Тим не менш, новіші джерела не повністю дистанціюються від попередніх ідей. Archäologische Bodenforschung Basel-Stadt..

Ближче до кінця XI століття на заході було збудовано вежу зі світлого вапняку та моласового пісковика. Її нижня частина збереглася донині та утворює основу сучасної північної вежі (Вежі Георга). Генріхсмюнстер не мав вежі на півдні.

Третя будівля, пізньороманський стиль та перші готичні перебудови

Сучасна будівля по суті датується пізньороманською реконструкцією останньої третини XII століття (1180—1220/1230). Період будівництва з невеликим перекриттям слідує за періодом Вормського собору (1130—1181) і збігається з ранньоготичною реконструкцією Лімбурзького собору.

Тринефна базиліка з галереями запозичила значну частину плану від своєї попередниці. Були додані трансепт та амбулаторій. Над перехрестям було зведено вежу. Виходячи з будівельних швів, припускається, що будівництво велося із заходу на схід, причому просування на західній стороні завжди було приблизно на один поверх далі, ніж на східній. Аркадні стовпи хору значною мірою вимагали нових фундаментів (див. нижче). Прохід крипти простягався під галерею хору, що видно з капітелей, зовні внутрішнього хору відділяли нижні секції аркадних стійок від верхніх. Останні побудовані лише у вигляді кластерних стійок у хорі, що складаються з кількох окремих колон. Головні стійки нефа більше нагадують нижні секції стійок хору. Хоча галереї в бічних нефах були побудовані на склепіннях над бічними нефами, склепіння над самими галереями були побудовані лише у 19 столітті.

Першим готичним доповненням була нова вхідна зона між західними вежами, що датується 1270 роком.

До раннього Нового часу міська печатка Гроссбазеля, незважаючи на тимчасові зміни в будівлі, показувала східний вигляд собору з початку XIII століття, але лише верхні частини: напівкруглий світловий просвіт хору з трьома вікнами під одним між двома вежами флангів хору, над хором, ймовірно, або карликова галерея під напівкруглим дахом, або кругла хрестова вежа з конічним дахом.

Пізніше зображення церкви до землетрусу (дерев'яна різьба за розписом, створеним до 1356 року) показує, окрім західних веж, хрестову вежу з високим ліхтарем, але лише вежу хорового флангу.

Після землетрусу

Базельський землетрус 1356 року разом із подальшою пожежею зруйнували всі вежі, кілька склепінь та частини крипт. За часів будівельника Йоганна Парлера, який також був будівельником Фрайбурзького собору, частково зруйновану церкву було відбудовано, а головний вівтар зміг бути повторно освячений ще в 1363 році. Чотири колони всередині східної крипти були спроектовані в навмисно архаїчному стилі. Склепіння над амбулаторієм крипти не існували до землетрусу. Аркадні склепіння під хоровою галереєю були збережені або точно замінені. Від парапету хорової галереї вгору зараз переважають пізньоготичні форми. У 1414 році Ульріх фон Енсінген, будівельник веж соборів Ульма та Страсбурга, розробив плани розширення північної вежі Святого Георгія; це було завершено в 1428 році. Однак південна вежа Святого Мартина була завершена лише 23 липня 1500 року Гансом фон Нуссдорфом. Цим собор офіційно вважався завершеним.

До Реформації 1529 року собор служив єпископським кафедральним собором. У 19 столітті відбулося дві великі реставрації. Під час цих реставрацій, з 1852 по 1857 рік, лекторій було перенесено та перетворено на органний лофт, а середохрестя було реконструйовано. Крипту знесли та засипали. У 20 столітті головною метою реконструкції було підкреслити пізньороманську структуру, і деякі зміни 1850-х років були скасовані. З цією метою в 1975 році підлогу собору було знижено до початкового рівня, а крипту перехрестя знову відкрили. З 1985 року новостворена будівельна ложа займається вирішенням проблеми дедалі погіршення стану червоного пісковика на екстер'єрі собору.

Інші історичні події

Папська коронація перед Базельським собором У 1424 році Папа Мартин V повідомив уряд Базеля, що їхнє місто було обрано місцем проведення наступного Собору. Між 1431 і 1448 роками Базельський собор зібрався в Базельському міністері з головною метою проведення церковної реформи. Коли тодішній голова собору Юліано Чезаріні покинув Базель у 1438 році за наказом Папи Євгенія IV, а Фелікса V обрали через рік у Haus zur Mücke (Будинку Комара) на Мюнстерплац як антипапу, 24 липня 1440 року його урочисто висвятили та коронували на спеціально зведеному подіумі перед західним фасадом собору. Коли Фелікс не зміг перемогти, німецький імператор Фрідріх III підбурював розпуск Базельського собору. Оскільки це також поклало край існуванню «Папського університету», жителі Базеля прагнули заснувати новий університет. Папа Пій II, який обіймав посаду секретаря під час Собору, згодом видав установчу буллу, і таким чином Базельський університет був відкритий як повноцінний університет 4 квітня 1460 року.

Іконоборство