Німе́цький імпера́тор () — у 1871 — 1918 роках титул монархів Німецької імперії. Використовувався представниками німецької династії Гогенцоллернів, починаючи зі сходження на трон Вільгельма I 18 січня 1871 року, і закінчуючи зреченням Вільгельма II 9 листопада 1918 року в останні дні Першої світової війни. Імператором міг стати тільки прусський король. Спрощена назва — кайзер.

Статус імператора У конституції Німецької імперії імператору присвячувався окремий розділ та численні згадки у решті тексту. Згідно зі статтею 11 президентство (головування) в союзі німецьких держав, яке відтепер називалося Німецькою імперією, належало прусському королю, який отримував титул німецького імператора. Імператор отримував право (ст. 11):

представляти імперію згідно з міжнародним правом від імені імперії оголошувати війну та укладати мир (при цьому за винятком випадків нападу на імперію для оголошення війни йому було небхідно отримати згоду бундесрату) входити в союзи та інші договори з іноземними державами акредитувати та приймати послів скликати, відкривати, відстрочувати і закривати бундесрат (союзну раду) та рейхстаг (ст. 12) призначати рейхсканцлера (ст. 15) призначати посадових осіб імперії, приводити їх до присяги та звільняти у необхідних випадках (ст. 18) у разі настання тяжкого стану встановлювати спеціальний низький тариф на залізничні перевезення (ст. 46) у разі загрози громадській безпеці оголошувати військовий стан у будь-якій частині союзної території (ст. 68).

Законопроекти, підготовлені бундесратом, вносилися на розгляд рейхстагу від імені імператора (ст. 16). До ведення імператора належали публікація імперських законів і нагляд за їх виконанням (ст. 17), при цьому постанови та розпорядження самого імператора потребували контрасигнатури рейхсканцлера. Якщо будь-яка з об'єднаних у Німецьку імперію держав порушувало свої зобов'язання в рамках союзу, то рішення про примус його до виконання, прийняте бундесратом, виконувалося імператором (ст. 19). Бундесрат після ухвалення рішення про розпуск рейхстагу повинен був отримати згоду імператора (ст. 24). Імператор стежив за попередженням порушень закону під час збору мит та податків на споживання (ст. 36), здійснював на території союзу вище керівництво поштою і телеграфом (ст. 50), наглядав над роботою консульських установ і призначав консулів (ст. 56). Військово-морські та сухопутні сили імперії у мирний та воєнний час були під командуванням імператора (ст. 53 і 63), підпорядкування наказам якого було частиною військової присяги (ст. 64).

Імператори

Титули Вільгельм І

Великий титул (від 1873)Ми, Вільгельм І, з ласки Божої, Німецький імператор і король Пруссії; маркграф Бранденбургу, бургграф Нюрнберга, граф Гогенцоллерн; суверен і верховний герцог Сілезії та графства Глац; великий герцог Нижнього Рейну і Познані; герцог Саксонії, Вестфалії, Ангрії, Померанії, Люнебурга, Гольштейна і Шлезвіга, Магдебурга, Бремена, Гельдерна, Клеве, Юліха і Берга, герцог вендів і кашубів, Кроссена, Лауенбурга і Мекленбурга; ландграф Гессена і Тюрингії; маркграф Верхньої і Нижньої Лужиці; принц Оранський; князь Рюгена, Східної Фризії, Падерборна і Пірмонта, Гальберштадту, Мюнстера, Міндена, Оснабрюка, Гільдесгайма, Вердена, Камміна, Фульди, Нассау і Мерса; рейхсграф Геннеберга; граф Марки, Равенсберга, Гогенштайна, Текленбурга і Лінгена, Мансфельда, Зігмарінгена і Ферінгена; господар ФранкфуртаRudolf Graf v. Stillfried: Die Titel und Wappen des preußischen Königshauses. Berlin 1875..Wir Wilhelm von Gottes Gnaden König von Preußen, Markgraf zu Brandenburg, Burggraf zu Nürnberg, Graf zu Hohenzollern, Souveräner und oberster Herzog von Schlesien wie auch der Grafschaft Glatz, Großherzog vom Niederrhein und Posen, Herzog zu Sachsen, Westfalen und Engern, zu Pommern, Lüneburg, Holstein und Schleswig, zu Magdeburg, Bremen, Geldern, Cleve, Jülich und Berg, sowie auch der Wenden und Kaschuben, zu Krossen, Lauenburg, Mecklenburg, Landgraf zu Hessen und Thüringen, Markgraf der Ober- und Niederlausitz, Prinz von Oranien, Fürst zu Rügen, zu Ostfriesland, zu Paderborn und Pyrmont, zu Halberstadt, Münster, Minden, Osnabrück, Hildesheim, zu Verden, Kammin, Fulda, Nassau und Mörs, gefürsteter Graf zu Henneberg, Graf der Mark und zu Ravensberg, zu Hohenstein, Tecklenburg und Lingen, zu Mansfeld, Sigmaringen und Veringen, Herr von Frankfurt.

Фрідріх III

Вільгельм II Його Імператорська і Королівська Величність Вільгельм II, з ласки Божої, німецький імператор і прусський король, маркграф Бранденбургу, бургграф Нюрнбергу, граф Гогенцоллерн, князь Сілезії і граф Глац, Великий князь Нижнього Рейну і Познані, князь Саксонії, Ангрії, Вестфалії, Померанії та Луненбурга, князь Шлезвіга, Гольштейну і Кроссену, князь Магдебурзький, Бременський, Гельдернський і Юліхський, Клівський і Бергзький, князь Вендів і Кашубів, Лауенбурга і Мекленбурга, ландграф Гессена і Тюрингії, маркграф Верхньої та Нижньої Лужиці, принц Оранський, князь Ругена, Східної Фризії, Падерборна і Пірмонта, принц Гальберштадту, Мюнстеру, Міндену, Оснабрюку, Гільдесгайму, Верденк, Камміна, Фульди, Нассау і Мерсу, князівський граф Геннеберга, граф Марки, Равенсберга, Гогенштейна, Текленбурга і Лінгена, граф Мансфельду, Зігмарінгену і Ферінгену, господар Франкфурта.

Герб

Примітки

Джерела Huber, Ernst Rudolf. Deutsche Verfassungsgeschichte seit 1789. Band III: Bismarck und das Reich. 3. Auflage. Stuttgart: W. Kohlhammer, 1988. Hull, Isabel V. The Entourage of Kaiser Wilhelm II, 1888–1918. 2004. Horne, Charles F. Source Records of the Great War, Kessinger Publishing, 2009. ISBN 1104855534

Посилання Дім Гогенцоллернів