Радянський партизанський рух у Білорусі — радянський партизанський рух часів Німецько-радянської війни проти німців та їхніх союзників на території БРСР у 1941—1944 роках. Основними організаторами партизанського руху були комуністи й безпартійні активісти, колишні вояки та командири Червоної Армії.

Радянський партизанський рух на території Білорусі мав, згідно з радянськими джерелами, загальнонародний характер. До кінця 1941 року в лавах партизан бились 12 000 чоловік у 230 загонах. Чисельність білоруських партизанів до завершення війни перевищувала 374 тис. чоловік. Вони були об'єднані у 1255 загонів, з яких 997 входили до складу 213 бригад і полків, а 258 загонів діяли самостійно.

Розширенню та зміцненню партизанського руху в Білорусі сприяла величезна кількість лісів, річок, озер і боліт. Ці географічні фактори ускладнювали ефективне проведення німцями каральних закладів проти партизан.

Однією з першочергових задач білоруських партизан було встановлення перешкод для підвезення німецьких підкріплень до фронту. Територією Білорусі проходили такі залізничні магістралі: Білосток-Вільнюс-Псков, Седлець-Волковиськ-Невель, Брест-Мінськ-Смоленськ, Брест-Пінськ-Гомель, Брест-Ковель, Невель-Орша-Гомель та Вільнюс-Мінськ-Гомель, загальною довжиною 5700 кілометрів. За роки війни білоруськими партизанами було підірвано понад 300 тисяч рейок та скинуто 11 128 німецьких ешелонів з живою силою та бойовою технікою.

У розвитку білоруського партизанського руху можна умовно виділити кілька етапів: Перший етап (червень 1941 — листопад 1942) — початковий період організації та розвитку партизанського руху Другий етап (листопад 1942 — грудень 1943) — період масового розвитку партизанського руху Третій етап (грудень 1943 — липень 1944) — заключний період партизанського руху

Передумови На захопленій нацистами території БРСР під окупацією опинились близько 8 мільйонів чоловік, а також 900 тисяч радянських військовополонених. Німецькою адміністрацією проводилась політика геноциду, грабежів та насильства. Все це відбувалось за німецьким планом «Ост».

Першим кроком німців стало запровадження обмежень громадянських свобод місцевого населення. Було оголошено надзвичайний стан. Все населення, яке проживало на окупованій території, підлягало обов'язковому обліку й реєстрації в місцевих адміністраціях. Заборонялась діяльність всіх організацій, а також проведення мітингів та зборів. Запроваджувався перепускний режим та діяла комендантська година. З перших днів війни німці проводили масові чистки проти представників колишньої радянської влади: убивали комуністів, комсомольців, активістів радянської влади, представників інтелігенції. З особливою жорстокістю знищувалась «расово шкідлива» частина населення: євреї, цигани, фізично та психічно хворі.

Масове знищення населення здійснювали особливі оперативні групи — айнзацгрупи, які поділялись на спеціальні та оперативні.

На території Білорусі німцями було створено 260 концентраційних табори смерті, їхніх філій та відділень. Найбільшим був Тростенецький табір смерті, у якому за роки війни було знищено 206,5 тисяч чоловік.

У містах організовувались спеціальні зони проживання євреїв — гетто. Разом у Білорусі було створено, за різними даними, від 111 до понад 200, а за даними доктора історичних наук Еммануїла Іоффе — 299 гетто у 277 населених пунктах на довоєнній території БРСР, з яких на сучасній території Білорусі — 238 гетто у 216 населених пунктах. Найбільші гетто були в Мінську, Гродно, Бобруйську, Барановичах, Бресті, Пінську, Слонімі, Гомелі. Євреї підпадали під систематичне цілеспрямоване знищення в межах політики «остаточного вирішення єврейського питання».

З метою боротьби з антинімецьким спротивом нацистами широко застосовувались каральні експедиції. Знищувались цілі райони, що перетворювались на «зони пустель». За час німецької окупації БРСР було проведено понад 140 каральних експедицій. Перша з них — «Прип'ятські болота» — відбулась у липні — серпні 1941 на території Брестської, Мінської, Пінської та Поліської областей. За час операції гітлерівцями було розстріляно 13 788 чоловік. За весь час німецької окупації було знищено 628 населених пунктів разом із жителями, 5295 населених пунктів знищено з частиною жителів.

Найбільшими каральними операціями були «Орел», «Трикутник», «Чарівна флейта», «Котбус», «Герман». У звіті про результати експедиції «Герман» (липень — серпень 1943), проведеної на території Воложинського, Івенецького, Любчанського, Новогрудського та Юратишківського районів, фон Готберг повідомляв у Берлін, що вбито 4280 чоловік, узято в полон 20 944 чоловік, в тому числі 4180 дітей. Німецькими солдатами було реквізовано 3145 курей, 6776 корів, 499 телят, 9571 овець, 1517 свиней та понад 100 сільськогосподарських машин.

Німці часто використовували дітей як донорів крові. Місцеве населення залучалось до розчистки замінованих ділянок, було живим щитом у бойових операціях проти радянських партизан та військ Червоної Армії. Німецькою адміністрацією застосовувалась депортація населення на примусові роботи до Німеччини, Австрії, Франції, Чехії. Таких «добровільних» працівників називали остарбайтерами. З Білорусі було вивезено близько 400 тисяч чоловік. 186 тисяч білорусів загинуло на роботах.

Всі економічні та природні ресурси захоплених районів були оголошені німецькою власністю. Запроваджувалась обов'язкова трудова повинність. Про сутність економічної політики у Східній Європі (включаючи Білорусь) можна судити за вимогами рейхсмаршала Германа Герінга до рейхскомісарів у серпні 1942 року.

Населення Білорусі мало сплачувати непосильні платежі: 3-4 центнери зерна з гектара, 350 л молока з кожної корови, 100 кг свинини з одного двору, 35 яєць від кожної курки, 6 кг птиці з двору, 1,5 кг вовни з кожної вівці та в середньому 100 карбованців на людину

Всі ці заходи, що проводились німецькою адміністрацією на території Білорусі, сприяли підйому прорадянського руху. З перших днів війни білоруси почали чинити опір німцям. Після запровадження різних обмежень і податків невдоволення серед мирного населення зростало за геометричною прогресією, що дозволило успішно організувати партизанський рух у Білорусі.

Розвиток партизанського руху

Перший етап Перший етап включає період з червня 1941 до листопада 1942 року. На цьому етапі склалась організаційна структура, набув досвіду командний склад і відбулась централізація керівництва партизанським рухом. Основною проблемою у поширенні партизанського руху територією Білорусі була нестача зброї та боєприпасів. Допомоги, яку надсилали з не окупованої частини СРСР, катастрофічно не вистачало.

Створення загонів та з'єднань З перших днів війни почали утворюватись партизанські загони. 22-23 червня 1941 року з'явились перші донесення про партизанські вилазки й диверсії проти німецьких військ у західних районах Білорусі. До кінця червня на окупованій території діяло 4 партизанських загони, у липні — 35, а у серпні — 61. Перші партизанські загони створювались партійними організаціями на місцях, засилались з-за лінії фронту, формувались із числа військовослужбовців-оточенців. Одним з перших партизанських загонів став загін «Червоний Жовтень» під командуванням Федора Павловського й Тихона Бумажкова. Створювались загони в Пінському (командир Корж), Любанському (командир Хоміцевич), Чашницькому (командир Єрмакович) й у Суразькому (загін «Батьки Міная» командир Мінай Шмирьов) районах.

Первинно загін налічував 25-70 чоловік. Поступово йшло зростання загонів до 100—350 чоловік. Зустрічались і доволі великі — до 800 та більше партизан. Очолювали загони командир, комісар і начальник штабу. До складу загону входили 3-4 роти. Кожна з них складалась із 2-3 взводів по 20-30 чоловік. Для виконання спеціальних задач організовувались спеціалізовані групи: диверсійні, розвідувальні, пропагандистські. У всіх загонах діяли партійні та комсомольські організації.

Білоруські партизани, під час вступу до загону, складали присягу. Нижче наведено текст цієї присяги білоруською мовою.

На базі окремих партизанських загонів з весни 1942 року почали створюватись партизанські бригади. Зазвичай бригада включала 3-7 загонів загальною чисельністю 1000 й більше чоловік. У Могильовській області бригади називались полками. Керівництво бригади зазвичай складалось із командира, комісара, начальника штабу, заступників командира з розвідки та диверсій, помічника командира із забезпечення та медичної служби, помічника комісара з комсомолу.

Для посилення оперативного керівництва й ефективного виконання бойових завдань 1942 року з числа партизанських бригад і загонів створювались партизанські з'єднання. У січні на території Жовтневого району Поліської області була створена перша бригада — «гарнізон Ф. І. Павловського». У Вітебській області у квітні почала діяти 1-ша Білоруська партизанська бригада — чисельністю 7342 чоловіки — та бригада «Олексія» (пізніше — імені Данукалова).

На 1 серпня на території Білорусі діяло 202 загони загальною чисельністю 20 000 партизан. Зменшення чисельності загонів у порівнянні з 1941 роком пов'язано зі збільшенням загонів.

Під час першого етапу на території Білорусі діяло понад 56 тисяч партизан, що перебували у 417 загонах, було 150 тисяч партизанських резервів. На території БРСР діяло 68 радіостанцій, за допомогою яких 329 загонів могли підтримувати зв'язок із Москвою.

Утворення партизанських країв Упродовж 1941 року партизанами були розгромлені німецькі гарнізони в Слуцьку, Красній Слободі, Любані, Богушевську, Суражі й Холопеничах. З кінця 1941 до березня 1942 року партизанами Кличевського й суміжних районів було розгромлено понад 80 гарнізонів і поліцейських ділянок.

17 січня 1942 року білоруськими партизанами було захоплено перший районний центр — Копаткевичі. 20 березня 1942 був звільнений Кличев та прилегла територія. Постановою Кличевського підпільного райкому партії й виконкому районної Ради депутатів трудящих від 3 квітня оголошувалось, що на території Кличевського району відновлено органи Радянської влади, які цілком здійснювали свої функції. Разом із тим район був оголошений на воєнному стані.

В оперативному зведенні ЦШПР від 16 червня 1942 року зазначалось, що партизани Гомельської області відновили Радянську владу у 103 населених пунктах. Органи Радянської влади були відновлені й у 13 населених пунктах Слуцького району.

У директивах та вказівках ЦШПР підкреслювалась недоцільність затяжних боїв зі стримання звільненої території у тих випадках, коли супротивник має значну перевагу в силах й оборона звільненої території загрожує партизанам повним знищенням. Замість жорсткої позиційної оборони рекомендувалось використовувати маневрену оборону, удари по тилах і флангах супротивника.

До кінця 1942 року під контролем партизан опинились 6 зон, районів та країв.

Допомога з радянського запілля За 1941 рік було підготовлено й направлено до Білорусі загони, організаторські та диверсійні групи, що налічували понад 7200 чоловік.