Книгоноші () у Литві — люди, які під час обмежень литовського друку в Росії (1864—1904), нелегально привозили і поширювали позазаконні латинкові книги литовською мовою; феномен литовської історії XIX століття.
Рух книгонош був важливою частиною боротьби за збереження власної самобутності і складовою частиною литовського національно-визвольного руху другої половини XIX — початку XX століття.
Початки руху
Ініціатором і початковим організатором нелегального литовського латинського друку і книгоноства було литовське католицьке духовенство. Використання латиниці сприймалося як символічна лояльність католицькому костелу, який традиційно використовував цей шрифт, в той час як православна церква користувалася кирилицею.
Як тільки в Малій Литві почала виходити друкована продукція, призначена для російської Литви, з'явилися і книгоноші — більш-менш досвідчені люди, які доставляли друковані видання з-за кордону і також поширювали їх усередині підросійської Литви.
Єпископ Мотеюс Валанчус створив першу відому організацію книгонош. Він через Юргіса Бялініса переслав до Тільзіту ксьондзеві Йонасу Забярману () гроші на відкриття друкарні й тексти перших 9 брошур.
У цих книгах він виступав проти насильно введеної переваги православ'я, закликав боротися проти русифікації — вчити дітей литовської молитви, а також читання і писання рідною мовою. Організація діяла в 1868—1870 роках і була викрита. До в'язниці потрапило 17 осіб, проте єпископ уникнув арештуLossowski, P. Po tej i tamtej stronie Niemna. Stosunki polsko-litewskie 1883—1939. Warszawa: Instytut Wydawnichy Pax, 1985. S. 9 — 10..
Організації книгонош Дорога нелегальних видань до читачів була дуже важкою. У певній мірі поширення книг було полегшене системою, створеною Валанчусом. В кінці шістдесятих років почали з'являтися таємні товариства й організації, метою яких була допомога у виданні та розповсюдженні литовських книг. Найбільше таких організацій з'явилося в 90-х роках XIX століття. Видавець Мартінас Янкус розмістив друкарню і великий склад друку у своїй садибі в Біцянах, біля підніжжя гори Рамбінас, садибу часто називали «Меккою книгонош». Таким чином, упродовж довгих років сформувалася низка зайнятих у національну справу діячів, утворилися незліченні контакти, зв'язки, справжні основи національного руху.
Список організацій книгонош (1867—1904)Merkys V. Knygnešys // Visuotinė lietuvių enciklopedija. T. X. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 2006. P. 307.
Номер Литовська назва Український переклад Територія діяльності Роки діяльності Кількість членів1 Valančiaus lietuviškų knygų ledimo ir platinimo Організація єпископа Валанчуса Ковенська губернія 1867-1870 ?2 M. Sederavičiaus організація Марцінаса Седаравічуса містечко Сударгас Владіславаўського повіту Сувалкської губернії 1873 — початок XX століття ?3 Garsvių Гаршвейська селянська організація Гаршвей, Поневізький повіт (діяла у Поневізькому й Вількомирському повітах Ковенської губернії) 1885-1895 5-74 Atgaja Паростки Шавельський повіт Ковенської губернії 1889-1895 3-115 Šviesos skaitykla-knygynas Кольварийський повіт Сувалкської губернії 1880 ?6 Kaimiška artojų draugija Шавельський повіт Ковенської губернії 1891 ?7 Bevardė безіменна Поневізький повіт Ковенської губернії 1892 98 Bevardė jaunimo drugija Безіменна молодіжна організація Маріямпольський повіт Сувалкської губернії 1892 ?9 Nemunėlio ir Apaščios susivienijimas Поневізький повіт Ковенської губернії 1893-? 7-?10 Teisybė Правда ? 1893-1896 5-1511 Aušrinė ранкова зірка Ковенська губернія 1893-1894 712 Lietuvišku Prievartos draugija Ковенська губернія 1894 ?13 Darželis Цвітник село Крикліняй Поневізького повіту Ковенської губернії 1894-1895 1614 Atžala Паросток Ковенський повіт Ковенської губернії 1894 6-1015 Sietynas Сузір'я Маріямпольський повіт Сувалкської губернії 1894-1897 7016 Žiburėlis Огменчик Поневізький повіт Ковенської губернії 1897 5-1517 Bevardė Безименна Маріямпольський повіт Сувалської губернії 1898 1518 Bevardė Безименна Ковенська губернія 1899 2719 Žvaigždė Зірка Новоолександрівський повіт Сувалкської губернії 1900-1902 2020 Lietuviškos jaunuomenės draugija Товариство литовської молоді Росієнський повіт Ковенської губернії 1900-1901 1521 Spindulis Промінь Маріямпольський повіт Сувалкської губернії 1900 ?22 Artojų draugija Товориство орачів Маріямполе (діяла у Маріямпольському і Владіславському повітах Сувалкської губернії) 1900 ?23 Aušrelė Досвіток Новоолександрівський повіт Сувалкської губернії 1900-1903 5-1524 Susivienijimas Lietuvos ūkininkų Об'єднання литовських селян Авкштота 1901 13-2025 Bevardė Безименна Ковенська губернія 1902 ?26 Mužikėlis Шавельський повіт Ковенської губернії 1903 ?27 Vienybė Єдність Шавельський повіт Ковенської губернії 1903-1905 5-7
Книгоноші та читачі
Для видання забороненої литовської літератури вибиралися друкарні, що перебували в географічно близьких місцевостях. Вимагалося, аби вони розташовувалися поряд із російсько-прусським (німецьким) кордоном і були легко доступними для литовців з Великої Литви, які організовували доставку і переправу книг через кордон.
Знаходилися люди, які нелегально провозили ці книги на територію Росії для поширення у Великій Литві. Жителі прикордоння у Великій і Малій Литві, які добре знали місцевість і прогалини в охороні кордону, ставали найкращими помічниками книгонош: допомагали їм перейти кордон і пронести книги з прикордонної зони. Треба відзначити, що прусські друкарі добре знали, як треба підготувати книги і газети для переправлення через кордон. Щільно упаковані тюки — по два пуди (32 кг) кожен проносили в який-небудь прикордонний шинок або інше місце, звідки їх могли забрати книгоноші. Ті, щоб пронести якомога більше друкованої продукції, наймали на кордоні сильних досвідчених чоловіків. Пронесені через кордон книги ховали в потрібному місці, найчастіше за першою прикордонною смугою. Звідси їх вивозив уже сам книгоноша, заховавши серед дров, у сіні або навіть у труні вигаданого покійного, у візку з подвійним дном.
Потім книги роздавалися іншим книгоношам-розповсюджувачам. Останні обов'язково займалися яким-небудь ще видом діяльності або ремеслом, бо не могли прожити, займаючись тільки книготоргівлею. Крім того, потрібно було мати якесь прикриття, щоб виправдати відносини з різноманітними невідомими і маловідомими людьми. Найбільше для цих цілей підходив роздрібна торгівля у костелах неділями і на свята. Одночасно під виглядом «рекламного матеріалу» поширювалися видання невеликого об'єму і газети, що висилалися з США і Німеччини для литовців-інтелігентів, що жили в російській глибинці. Поштові службовці та цензура там не були так уважні, як у Литві.
Треба відзначити, що для книгонош це заняття, хоча й надто ризикове й малоприбуткове, було певним способом заробити на хліб. Окрім цього, у контрабанді переважали майже виключно релігійні видання. З часом, ситуація почала змінюватись. З'явилися, а потім почали домінувати, видання, в яких були вміщені національні постулати. Так само, вже й сама контрабанда захоплювала, ставала не стільки заробітком, скільки ідейною роботою на національній ниві.
Контрабандна литовськомовна література з Пруссії поширювалася на території всієї нинішньої Литви, а також на Сувальщині, у Ризі та Мітаві. Однак різні повіти Литви забезпечувалися контрабандною літературою нерівномірно.
+Співвідношення між різними регіонами, які брали участь у боротьбі за литовське слово (на підставі кількості порушень)Merkys V. Knygnešių laikai: 1864—1904 Vilnius: Valstybinis leidybos centras,1994. P. 202 Повіти Книгоноші Розповсюджувачі Хранителі Всього Прикордонні Владиславський584452154 Воукависький1142062196 Росієнський435129223787 Тельшавський152118301571 Усього7593116381708 Активні внутрішні повіти Маріямпольський75467128 Панявеський484176264 Шауляйський1569139223 Вількамирський410497205 Усього30311479820 Пасивні внутрішні повіти Ковенський184844110 Новоолександрівський–5746103 Усього1810590213 Східні та південні повіти Кальварийський2161836 Сейненський37717 Свянцянський–347 Тракайський–182745 Віленський19515 Усього65361120 Інші литовські місцевості43310 Невизначені литовські місцевості–1898116 Поза межами Литви135832103 Усього83085914013090 Крім цього, були нелегальні литовські школи. Учителів у таких школах називали директорами. Важко було знайти в Литві селище або село, де було б неможливо купити литовську друковану продукцію.
Боротьба з книгоношами
Перші справи на книгонош були заведені 1865 року. Влада не припускала, що заборона викличе такий масовий опір литовців, тому спочатку не знала, що робити зі спійманими контрабандистами. З 1870 року, після скасування воєнного стану, людей, затриманих за розповсюдження литовського друку, згідно з наказом генерал-губернатора треба було штрафувати на 25 карбованців. Частина справ передавалася на розгляд повітових судів, з 1876 року — мирових суддів, а з 1883 року — окружних суддів. Штраф збільшився до 250 карбованців, або по 7,5 карбованців за кожне іноземне видання. Оскільки заборона литовського друку не була оформлена законодавчо, книгоношів часто виправдовували, притягуючи до відповідальності за антиурядові видання.
Департамент поліції не довіряв судам, тому 1890 року були обмежені їх функції, а справи, які стосувалися антиурядового друку, передавалися адміністрації. Поліція, митниця та інші установи при виявленні злочину мали повідомити прокуророві Віленської або Варшавської судової палати та керівника жандармського управління відповідної губернії (в Сувалкській губернії — в повітові жандармські управління). У допитах, які проводили жандармські офіцери, брали участь прокурор окружної судової палати або його помічник. Після закінчення суду прокурор окружного суду представляв справу на розгляд прокурору Віленської або Варшавської судової палати. Той прикладав висновок, узгоджений з генерал-губернатором, і відсилав його до міністра юстиції, який спільно з міністром закордонних справ готував обвинувальний акт, пропонував покарання і представляв на затвердження імператорові. Переглянувши пропонований висновок, цар стверджував чи скасовував покарання. Його рішення було остаточним.
У випадках, коли серед конфіскованої у книгонош і зберігачів литовського друку не було так званих антиурядових видань, а у затриманих забирали тільки релігійну літературу, поради по сільському господарству або художні твори, процедура визначення вини була простішою, а покарання — більш помірними. Вилучені речові докази та їх перелік, а також протокол, митниця і поліція надсилали губернаторові. Розглянувши його пропозицію, генерал-губернатор визначав остаточне покарання. Експертам, який визначав категорії друкованого видання як докази, тобто. тим, який визначав, є видання антиурядових чи ні, найчастіше був Віленський окремий цензор по іноземній цензурі або перекладач губернського жандармського управління.
Царська влада виплачувало прикордонникам спеціальні премії: за кожну книгу −10 копійок, за пуд газет або інших видань — 10 карбованцівСилевич Р. Контрабандисты Литвы XIX века // Обзор, 2012, № 12 . Розкриті книгоноші каралися, наприклад Вінцас Юшка (1860—1939), затриманий 30 грудня 1894 року із забороненою літературою, був засуджений на 2 роки тюремного ув'язнення і до 3-річного заслання до Вологодської губерніїамністували 14.5.1896 з приводу проголошення Маніфесту про коронацію Миколи II., але це не зупиняло інших. Одному з найвідоміших книгонош, Юргіс Бялінісу 5 разів удавалося втекти від жандармів.
Проти книгонош боролися не тільки російські офіційні особи, а й німецькі. Так, за сприяння людей, які переслідували книгонош і прусської поліції шестеро переносників було схоплено й передано Росії. 1897 року німецький кайзер Вільгельм II і російський цар Микола II провели переговори в Петербурзі щодо спільних дій проти книгонош і литовського друкуMerkys V. Knygnešys // Visuotinė lietuvių enciklopedija. T. X. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 2006. P. 306.