Віктор Вікторович Соболєв (; — ) — радянський астрофізик, академік АН СРСР (1981).
Наукова біографія Родився в Петрограді. У 1938 році закінчив Ленінградський університет, там же в 1941-му — аспірантуру. З 1941 року працює в Ленінградському університеті (з 1948-го — професор, завідувач кафедри астрофізики, в 1961—1962 роках був директором обсерваторії університету).
Наукові роботи відносяться до теоретичної астрофізики. Перші роботи присвячені фізиці газових туманностей. У них запропонований метод визначення температур туманностей, заснований на розгляді енергетичного балансу електронного газу, з'ясовано роль світлового тиску в динаміці туманностей. Інший цикл робіт присвячений вивченню нестаціонарних зір. Розробив теорію світіння рухомих середовищ і застосував її до з'ясування фізичних умов в оболонках зір Вольфа — Рає, Be, нових і інших. Вказав, що через наявність градієнта швидкості фотони спектральних ліній отримують можливість виходити з глибоких шарів атмосфери безпосередньо, минаючи звичайний процес дифузії; цим радикально спрощується дослідження променевої рівноваги рухомих атмосфер. Висловив ідею, що червоні гіганти і надгіганти мають гарячі ядра, оточені потужними атмосферами. Основні результати цього циклу досліджень підсумовані в його монографії «Рухомі оболонки зірок» (1947, англ. пер. 1960). У 1970-ті роки теорія рухомих оболонок зір Соболєва отримала широке застосування при розробці послідовної теорії зоряного вітру.
У 1941 році ввів у теорію утворення спектральних ліній наближення повного перерозподілу за частотами, що є основою сучасної теорії лінійчатих спектрів зір, і в 1949 році вперше отримав строгі рішення задачі про утворення ліній поглинання в спектрах зір у цьому наближенні. Великий ряд робіт присвячений теорії перенесення випромінювання та її астрофізичним застосуванням. Сформулював і вирішив в 1943 році рівняння перенесення випромінювання з урахуванням поляризації (для випадку релеївського розсіювання). Вказав на можливість виявлення поляризації у затемнено-подвійних, один із компонентів яких — зоря раннього типу (ефект Соболєва — Чандрасекара). Досліджував нестаціонарні поля випромінювання і дав застосування розвиненої ним теорії до пояснення ряду явищ при спалахах нових. Запропонував імовірнісне тлумачення проблеми перенесення випромінювання. Перераховані результати викладені в його монографії «Перенесення променистої енергії в атмосферах зір і планет» (1956, англ. пер. 1963).
Детально досліджував асимптотичні властивості полів випромінювання при анізотропному розсіянні (глибокі шари атмосфери; випромінювання, що виходить з оптично товстого шару). Істотно просунувшись вперед в розпочатому ще в 1940-ті роки в роботах В. А. Амбарцумяна і С. Чандрасекара побудові загальної теорії анізотропного розсіювання світла, Соболєв у 1960-ті роки фактично завершив її створення. Дав низку застосувань розвиненої ним теорії анізотропного розсіювання до визначення оптичних властивостей планетних атмосфер. Результати всього цього циклу досліджень підсумував у книзі «Розсіювання світла в атмосферах планет» (1972, англ. пер. 1975).
Вів велику педагогічну роботу. Автор стандартного підручника «Курс теоретичної астрофізики» (3-тє вид., 1985). Творець ленінградської школи теорії перенесення випромінювання.
Голова Комісії з фізики зір і туманностей Астрономічної ради АН СРСР (1958—1972). З 1973 року очолює Раду з підготовки астрономічних кадрів.
Герой Соціалістичної Праці (1985).
Його ім'ям названий Астрономічний інститут ім. В. В. Соболєва в Петербурзі, а також астероїд головного поясу 2836 Соболєв, відкритий 22 грудня 1978 року.
Примітки
Посилання
В. В. Иванов. Памяти В. В. Соболева