Антський союз — політичне і військово-племінне слов'янське об'єднаннястор. 94, Т.1 (А-В), «Енциклопедія історії України»: в 10 т. — Київ: Наукова думка, 2005 р. — ISBN 966-00-0415-X , що існувало від IV — до початку VII ст. (602 р.).

. До складу Антського союзу племен входило шість племінних груп. Вони відомі з давньоруських літописів та з творів Костянтина Багрянородного, та пізніше виділялись дослідниками як особлива південно-західна група «племен»: уличі, тиверці, поляни, древляни та сіверяниМ. Брайчевський // «Хозарія і Русь» (Вибране), м. Київ, видавництво «О. Теліги», 2009 р., ISBN 978-966-355-029-9, Т. ІІ, С. 345—347..

Розпався антський союз внаслідок навали аварів. Основна маса антського населення розселилась на північ Чорного моря, Київщину, Чернігівщину, і Полісся. Племінний поділ як основа антського державного утворення вплинула на племінний поділ слов'янського населення VIII—IX ст., які стали основою для формування українського народу, також анти вплинули на формування болгар та румунів«The Making of the Slavs». History and Archaeology of the Lower Danube Region, C. 500—700. Cambridge: Cambridge University Press. 2001. ISBN 0-521-80202-4. .

Згадки в наукових джерелах

За Йорданом, анти жили між Дністром і Дніпром. За Прокопієм, їх оселі сягали на сході Азовського моря, а на заході — долини Дунаю. Це, можливо, свідчить про те, що різні очевидці по різному вказували на кордони Антського союзу (Френсіс Дворнік). На період існування антського союзу припадає початок розбудови і активного використання для оборони «Змієвих валів». У VII ст., коли припинив існувати антський союз, змієві вали перестали розбудовуватись.

У X ст. арабський історик Абдул Хасан Масуді двічі повторює, що анти мали свою державу, «з прадавніх часів»: від кінця IV ст. до початку VII ст. н. е.стор. 48, том. 1, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк, Львів: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1993 р. ISBN 5-7707-4049-3стор. 34, том 11 , «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк, Львів: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 2003 р. ISBN 5-7707-4048-5. В. Ключевський вважає, що існував великий військовий союз чи федерація антських князів під проводом короля дулібів. Цю думку поділяв інший російський історик — Б. Греков. Чеський історик Френсіс Дворнік вважає, що держава антів сягала аж до СілезіїF. Dvornik. «The Making of Central and Eastern Europe». London: Polish Research Centre, 1949. Second edition Gulf Breeze, Fla.: Academic International Press, 1974. . Професор П. Третьяков писав, що анти й «роси» — це дві назви одного народу, який утворив Київську РусьТретьяков П. Н. // «Восточнославянские племена», г. Москва, 1953 г. .

Археологічним еквівалентом антів вважається людність, яка створила Пеньківську археологічну культурустор. 95, Т.1 (А-В), «Енциклопедія історії України»: в 10 т. — Київ: Наукова думка, 2005 р. — ISBN 966-00-0415-X . Відомі археологічні знахідки антів, серед яких знайдені золоті та срібні скарби (Перешепине, Підгороддя, б. Крилоса; городища «роменського типу» в с. Ромен на Чернігівщині та ін.). Переважно серед антських пам'яток в Україні — це прикраси до одягу й кінської збруї із срібла, бронзи й білого металевого стопу; найбільше серед бронзових прикрас знайдено фібули з виїмчастим емалем, центр виробництва яких був в місті Києві (Вернер Й., 1950 р.).

Лідери антів Бож (?—375) — антський правитель, вбитий готами; Ідарізій (2-а пол. VI ст.) — вождь антів, згадується у зв'язку з боротьбою проти аварів. Келагаст (?—бл. 550) — син Ідарзія, разом з братом, Мезамиром був послом до аварів. Межемир (?—бл. 550) — син Ідарзія, «дипломат» антів, убитий аварами, Мусокій (2-а пол. VI ст.) — невдало воював проти Візантії разом з Ардагастом. Ардагаст (2-а пол. VI ст. — поч. VII ст.) — антський вождь, невдало воював з Візантією. Пирогост (?—бл. 597) — вождь і воєначальник антів.

Цікаві факти Цікаво що «Баварський географ» 9 століття, називає плем'я тиверців «aturezani» і «attorozi», він відзначав феноменальне вільнолюбство «розгнузданість» тиверців, саме це відмічали автори що описували антівDescriptio civitatum ad septentrionalem plagam Danubii ].

Див. також Куявія Славія Венеди Склавіни Артанія Етногенез слов'ян Етногенез українців Пеньківська культура

Примітки

Джерела та література

М. Брайчевський // «Хозарія і Русь» (Вибране), м. Київ, видавництво «О. Теліги», 2009 р., ISBN 978-966-355-029-9, Т. ІІ, С. 345—347 «Державність антів» // С. Грабовський, С. Ставрояні, Л. Шкляр. «Нариси з історії українського державотворення» — м. Київ; вид. «Генеза». — 608 с., 1995 р. Задорожний О. В., «Антський союз як праукраїнське надплемінне утворення: детермінанти міжнародно-правової взаємодії» (Серія «Юридичні науки»), Науковий вісник Херсонського державного університету, Вип. 2, Т. 4, 2014 р. — С.191-194  — УДК 341.172 В. Мацяк // «Львів-Головське — центр нашої Антської великодержави» F. Dvornik // «The Making of Central and Eastern Europe». London: Polish Research Centre, 1949. Second edition Gulf Breeze, Fla.: Academic International Press, 1974. Paul Robert Magocsi, «A History of Ukraine». Toronto: University of Toronto Press, 1996, pp. 42 Третьяков П. Н. // «Восточнославянские племена», г. Москва, 1953 г.

Посилання Антська держава // Історія державності та правові пам'ятки України: довідник / Т. А. Михайлів, Т. В. Михайлів. — Х. : Основа, 2013. — 93 с. — (Бібліотека журналу «Історія та правознавство» ; вип. 12 (120). — С. 9. Ю. Я. Касяненко, М. М. Страхов. Антська держава //