Вулиця Нечуя́-Леви́цького — вулиця у Франківському районі міста Львова, в місцевості Кастелівка. Прямує від перехрестя вулиць Коперника, Вітовського, Героїв Майдану і Сахарова до вулиці Генерала Чупринки, утворюючи перехрестя з вулицею Котляревського.

Назва Вулиця прокладена наприкінці XIX століття та у 1895 році отрималамала назву Ленартовича, на честь польського поета епохи романтизму, етнографа Теофіла Ленартовича. У жовтні 1945 року була перейменована на Драгоманова, на честь українського публіциста, історика Михайла Драгоманова, але у грудні того ж року повернена передвоєнна назва — Ленартовича. Сучасна назва від 1946 року — вулиця Нечуя-Левицького, на честь українського письменника, етнографа та фольклориста Івана Нечуя-Левицького.

Забудова В архітектурному ансамблі вулиці Нечуя-Левицького переважає класицизм, віденська сецесія та садибна (віллова) забудова. Декілька будинків на вулиці внесені до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення.

З непарного боку вулиці № 3 — триповерховий житловий будинок, споруджений у 1898 році за проєктом архітектора Ігнатія Віняжа у стилі необароко для Абрагама-Юзефа Шварцвальда. Скульптурне оздоблення будинку авторства Едмунда Плішевського, зокрема, два погруддя Теофіла Ленартовича. У 1916 році власником будинку був Гіларій Ліпецький, у 1920 році — доктор Ізяслав Фелль. До вересня 1939 року будинок перебував у власності Сари Таубес. В будинку протягом 1909—1922 років мешкав історик польської літератури, доктор філософії Львівського університету Казимир Колбушевський-Кобзай, який у той час викладав у 4-ій державній гімназії імені Яна Длуґоша (нині тут міститься інститут телекомунікацій, радіоелектроніки та електронної техніки Національного університету «Львівська політехніка»)Księga adresowa Król. Stoł. Miasta Lwowa…1913… — S. 203.Almanach Literacki 1926. — Wilno: nakładem Wil. Oddz. Polsk. Białego Krzyża, 1926. — S. 31. .

№ 11 — триповерховий житловий будинок споруджений у 1911 році за проєктом Йосипа Делькевича. У 1930-х роках будинок належав Ісаку Бергману. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 607-м.

№ 11а — житловий будинок виконаний у стилі сецесія за проєктами Каспера Юліана Драневича та Соломона Рімера (1906, 1907). Фасад завершується високим аттиком. Оздобленням фасаду є пишний, ліпний, рослинний, сецесійний декор, доповнений круглими, кольоровими керамічними плитками та кованими ґратами балконів. У 1930-х роках будинок належав Ефроїму та Салі Еттінгерам. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 608-м.

№ 13 — житловий будинок виконаний у стилі сецесія за проєктами Каспера Юліана Драневича та Соломона Рімера (1906, 1907). Кам'яниця пишно декорована сецесійною ліпниною, що доповнена кованими балюстрадами балконів. Фасад у центральній частині завершується криволінійним, високим аттиком. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1315-м.

№ 15 — житловий будинок зведений у 1907 році за проєктом Альфреда Захаревича для інженера Яна Лопушинського. Ліпний декор фасаду виконаний з модернізованими ампірними мотивами. У 1930-х роках будинок належав Яну та Марії Лопушанським. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1316-м.

№ 17, 19 — житлові будинки зведені у 1907 році Якубом Рисяком для себе та своєї дружини Гелени. Фасад оздоблено ліпним декором з використанням квіткових та рослинних мотивів у тому числі стилізованого буряка. Такі ж мотиви прослідковуються у вітражних вікнах та розписах у під'їзді. У 1930-х роках будинки належали Йоанні Платовській та Єнті Рова. Будинки внесені до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронними № 1641-м та № 1318-м.

№ 23 — триповерховий житловий будинок споруджений у 1897—1898 роках за спільним проєктом Юліана Захаревича та Івана Левинського в стилі історизму кінця XIX століття, наближеному до необароко. У пізніші роки кам'яниця була значно перебудована. У 1930-х роках будинок належав Л. Авігдор (Авідор). Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 612-м.

З парного боку вулиці № 18 — двоповерховий житловий будинок, збудований фірмою Івана Левинського у 1889—1890 роках. У 1930-х роках будинок належав Ользі Каучинській.

№ 20 — вілла «Марія» збудована у 1889—1891 роках фірмою Івана Левинського, ймовірно за проєктом Юліана Захаревича для родини МадейськихPrzemysław Włodek, Adam Kulewski Lwów: przewodnik. — Pruszków: Oficyna Wydawnicza «Rewasz», 2006. — S. 297. . Архітектором використано інтерпретацію форм народної карпатської архітектури. У 1930-х роках будинок належав Стефану Заммерштейну. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 611-м.

Транспорт Від 3 липня 2019 року змінилася організація дорожнього руху на вулицях Богуна та Нечуя-Левицького. Рух на вул. Нечуя-Левицького став одностороннім на ділянці від вул. Чупринки до вул. Котляревського. Рух на ділянці вулиці Нечуя-Левицького до перехрестя з вулицями Коперника, Вітовського, Героїв Майдану і Сахарова залишився двостороннім.

Примітки

Джерела

Księga adresowa Król. Stoł. Miasta Lwowa: rocznik 17, 1913. — Lwów; Stryj: wydawca Franciszek Reicman, 1912. — 695 s.+84 s. (dodatek) Księga adresowa Małopolski: Lwów, Stanisławów, Tarnopol z informatorem m. stoł. Warszawy, województwa krakowskiego, pomorskiego, poznańskiego i śląskiego: rocznik 1935/1936. — Kraków, 1936. — 685 s.

Посилання