«You Shook Me» () — блюзова композиція написана Віллі Діксоном та Дж. Б. Ленором. Першим її в інструментальній версії записав Ерл Гукер, а у 1962 році на цей запис було накладено доріжку з вокалом Мадді Вотерса.
Версія Мадді Вотерса Оригінальна версія пісні була записана у наступному складі музикантів: Мадді Вотерс — вокал Віллі Діксон — контрабас Ерл Гукер — гітара Дж. Т. Браун та Ернест Коттон — тенор-саксофон Джонні «Біг Мус» Вокер — електроорган Кейсі Джонс — ударні
Версія Led Zeppelin
Пісню записувало багато музикантів, зокрема Джефф Бек для альбому Truth (1968) та, найвідоміша версія, англійський рок-гурт Led Zeppelin для свого дебютного альбому Led Zeppelin 1969 року.
Версія Led Zeppelin була записана у 1969 році, а це на декілька місяців пізніше, ніж у Бека і тому він звинуватив їх у крадіжці своєї ідеї. Це висказування, а також, взагалі-то, дуже схоже звучання пісні на Led Zeppelin та Truth, призвело до суперечки між Беком та гітаристом Led Zeppelin Джиммі Пейджем. Бек та Пейдж до того часу були добрими друзями, обидва грали у The Yardbirds. Цікавим є той факт, що басист і клавішник Led Zeppelin Джон Пол Джонс зіграв на органі у версії Бека, оскільци це була його робота коли він був студійним музикантом.
В інтерв'ю 1977 року Джиммі Пейдж розповідав:
В іншому інтерв'ю, яке Пейдж також дав у 1977 році, він пояснив детальніше:
Зі свого боку, Бек розповів що він вперше почув версію Пейджа, коли той сам зіграв її йому:
Для запису версії Led Zeppelin Джон Пол Джонс зробив три доріжки клавішних: дві з органом та одну з піаніно. Пейдж використав техніку «луни, що випереджає» () ближче до кінця пісні, де Роберт Плант використовує скримінг. Ця техніка полягає у тому, що луна звучить перед звуком, що її породжує, а досягається це тим, що стрічку для запису перегортають, на вільну доріжку записують луну, потім стрічку повертають у попередня положення. Пейдж розробив цю методику записуючи сингл «Ten Little Indians» з The Yardbirds у 1967 році.
«You Shook Me» одна з перших пісень Led Zeppelin, де використовується блюзовий ефект call and response (коли вокаліст копіює звучання інструментів, в основному гітари), який надалі можна почути на кожному альбомі та виступі гурту. Пейдж використовує слайд у цій пісні, а сама вона розпочинається з блюзової мелодії, яка нагадує стиль Елмора Джеймса. Пісня дуже часто була у списку композицій, які гурт виконував на своїх перших концертах, можливо тому, що вона прекрасно відображає можливості кожного з учасників. У 1973 року її було замінено на матеріал з нових альбомів (але інколи вона входила до попурі «Whole Lotta Love»).
У 1999 році Джиммі Пейдж грав цю пісню разом з The Black Crowes, і її можна почути на альбомі Live at the Greek.
Інші версії 1968: Джефф Бек (Truth) 1970: Віллі Діксон (I Am the Blues) 1993: Бі Бі Кінг (Blues Summit) 1995: Мік Тейлор (Live at 14 Below: Coastin' Home [запис з концерту 1 лютого 1995]) 1996: The Blues Band (Homage [запис з концерту 1993 року]) 1997: Кіллер Валес (Shredzilla) 2000: Джиммі Пейдж та The Black Crowes (Live at the Greek) 2002: Ліза Ферґюсон (Livin' Lovin' Played: A Led Zeppelin Tribute) 2004: Етта Джеймс (Blues to the Bone) 2004: Джордж Лінч (Furious George) 2008: Артімус Пайл (Led Box: The Ultimate Led Zeppelin Tribute)
Джерела