Т-40 — радянський легкий (малий за класифікацією свого часу) плаваючий танк періоду Другої світової війни.
Розроблений в першій половині 1939 року на московському заводі № 37 під керівництвом М. О. Астрова, провідного розробника всієї вітчизняної лінійки малих і легких танків того періоду. У грудні того ж року Т-40 був прийнятий на озброєння Червоної армії і серійно випускався на заводі № 37.
Виробництво Т-40, включаючи його сухопутні варіанти, тривало до грудня 1941 року, коли він був замінений на складальних лініях більш потужним легким танком Т-60. Всього було випущено 722 машиниточне число випущених Т-40 не вказується в жодному з джерел, цифра в 722 танки отримана підсумовуванням кількості випущених Т-40 до і під час війни за вирахуванням відданих під БМ-8-24 шасі за матеріалами статей Є. І. Прочко та І. Г. Желтова з співавторами, які взяли активну участь в боях Німецько-радянської війни в 1941—1942 роках. На базі Т-40 в 1941 році була побудована перша самохідна установка БМ-8-24 класу реактивних систем залпового вогню на танковому шасі.
Невелике число уцілілих у боях Т-40 використовувалося в ролі навчальних машин аж до кінця війни.
Незабаром після закінчення війни Т-40 був знятий з озброєння Червоної армії. До теперішнього часу збереглося два подібних танка в бронетанковому музеї в підмосковній Кубинці.
Історія створення Поряд з важкими, середніми та легкими танками система автобронетанкового озброєння РККА виділяла особливий клас танків — так звані «малі» танки, які були підвидом легких танків в класифікації бойових машин по масі. Основним призначенням малих танків була розвідка, зв'язок, бойова охорона частин на марші, боротьба з ворожими диверсантами і партизанами; крім того, від них вимагалося подолання водних перешкод без будь-якої попередньої підготовки. Наприкінці 1930-х років на озброєнні РККА складалися два типи малих танків — Т-37А і Т-38. Обидва вони представляли собою подальший розвиток плаваючого прототипу легкого танка, розробленого британською фірмою «Карден-Ллойд». Доопрацювання та адаптація під умови радянської промисловості були виконані конструкторським колективом московського заводу № 37 під керівництвом Н. А. Астрова. Незважаючи на великі очікування, малий плаваючий танк Т-38 багато в чому їх не виправдав, відбулися дві його модернізації, які тільки частково усунули недоліки вихідної конструкції. До основних з них відносилися: Слабке озброєння — один 7,62-мм кулемет ДТ; Слабке бронювання, нездатне захистити машину від вогню протитанкових рушниць, осколків снарядів і ручних гранат; Роздільне розміщення механіка-водія і командира машини, що при загибелі або поранення першого виводило весь танк з ладу; Недостатня плавучість, не дозволяє взяти на борт значний вантаж у вигляді бійців-десантників або потрібного армійського майна при форсуванні водної перешкоди. Не раз на навчаннях і експериментах танки типу Т-38 тонули через погану герметизацію корпусу або невелику хвилю
Тому вже на початку 1939 року конструкторське бюро заводу № 37 на чолі з М. А. Астровим почало розробку нового малого плаваючого танка, на якому можна було б усунути більшість цих недоліків. Основними напрямками вдосконалення конструкції стала розробка корпусу зручної форми для пересування на плаву, відмова від обмежень на габарити машини, застосування передових технічних ідей в ходовій частині і вже налагоджених вузлів і агрегатів від автомобільної промисловості країни. Хоча чимале число рішень було запозичене від Т-38, проєкт нового танка, який отримав індекс 010, був повністю самостійною розробкою Н. А. Астрова і його співробітників, а не подальшим розвитком англійського попередника Т-37А і Т-38.
Варто відзначити, що доля проєкту 010 на ранній стадії була під істотною загрозою — замовник в особі Головного автобронетанкового управління (ГАБТУ) РККА бажав бачити замість Т-38 як плаваючого розвідника колісно-гусеничний танк масою 5-6 тонн з дизельним двигуном потужністю 150—180 к.с. Проєкт такої машини отримав індекс Т-39. Призначеного тимчасово виконуючим обов'язки директора заводу № 37 М. А. Астрову (замість заарештованого М. Козирєва) довелося чимало часу і сил витратити на обґрунтування неможливості одержати таку машину в рамках обговорених замовником масогабаритних і вартісних обмежень. До того ж дизеля для Т-39 взагалі не було. Ці заперечення конструктора привели тільки до появи завдання на розробку до осені 1937 року такого дизеля і дещо пізніше до візиту на завод № 37 інспекції з ГАБТУ, результатом чого був досить незадовільний для заводчан звіт інспектуючих. Однак навесні 1938 року тактико-технічні вимоги ГАБТУ сильно змінилися (бензиновий двигун 90 к.с., тільки гусеничний рушій), що давало «зелене світло» проєкту 010. Тоді ж йому був привласнений індекс Т-40.
Проєкт «010» розроблявся нечисленним тоді конструкторським бюро заводу № 37. Крім головного конструктора, що брав активну участь в проєктуванні, в створенні нового танка брали участь Р. А. Аншелевіч і А. В. Богачов. Вперше у вітчизняному танкобудуванні була застосована індивідуальна торсіонна підвіска, велику увагу конструктори приділили ергономіці машини. На відміну від Т-38, механік-водій і командир танка розміщувалися спільно в одному відділенні, робоче місце першого розташовувалося в площині симетрії машини з достатнім оглядом. Оглядовий люк розташовувався таким чином, щоб його не захльостував набіг хвилі, передбачалося місце для досить громіздкою нової дуплексної радіостанції 71-ТК-3. На відміну від відкритої установки гребного гвинта на Т-38, в новій машині він розташовувався в спеціальній гідродинамічної ніші і добре захищався від пошкоджень.
Навесні 1939 року проєктні роботи були в основному завершені, і вже в липні почалися випробування перших чотирьох дослідних машин, як з індивідуальною торсіонною, так і з блокованою візковою підвіскою на напівеліптичних ресорах. Широка програма випробувань включала в себе перевірку ходових і маневрених якостей танка на суші і на плаву, подолання штучних та природних перешкод, відстріл зброї та оцінку ергономічної зручності як збройової установки, так і всього танка в цілому. Оскільки Горьковський автомобільний завод (ГАЗ) ще не освоїв виробництво нових двигунів ГАЗ-11 потужністю 85 к.с., На дослідних танках поставили імпортні прототипи майбутніх горьківських моторів. Випробування виявили велику кількість необхідних доробок окремих деталей, але завод № 37 оперативно усував виявлені недоліки. Зокрема, був подовжений на 120 мм і розширений на 50 мм корпус, а його висоту знизили на 20 мм для підвищення стійкості на ходу і на плаву. Також конструктори посилили торсіонні вали підвіски, збільшили діаметр і ширину опорних котків, замінили трилопатевий гвинт на більш ефективний чотирилопатевий. За результатами випробувань індивідуальна торсіонна підвіска виявилася вигідніша візкової і отримала «путівку в майбутнє». У виправленому вигляді танк проєкту «010» отримав схвалення від військових фахівців і куруючих танкобудування державних діячів.
19 грудня 1939 Комітет оборони СРСР прийняв на озброєння РККА разом з іншими машинами легкий танк проєкту «010» під тим же армійським позначенням Т-40 в постанові № 443сс. У цьому документі обмовлялося завдання заводу № 37 випустити до 1 березня 1940 три дослідних зразки Т-40, до 1 серпня — установчу серію з 15 танків і 1 жовтня почати їх серійне виробництво.
До літа 1940 року завод № 37 збудував ще два дослідні зразки Т-40 з усіма зауваженнями за результатами випробувань. До цього моменту приспіли і вітчизняні двигуни ГАЗ-11; це було тим більш до речі через зношування і розрегулювання імпортних силових агрегатів на дослідних машинах.
На початку Німецько-радянської війни завод № 37 отримав наказ про завершення серійного випуску малого плаваючого танка Т-40 і підготовці виробничих потужностей до випуску легкого танка Т-50. Однак РККА було потрібно якомога більше танків, а технологічний процес випуску Т-50 був просто непосильний для заводу № 37. М. А. Астров в такій обстановці почав роботу над новим легким танком з широким використанням вузлів і агрегатів Т-40, а рішення про випуск на заводі № 37 танків Т-50 було невдовзі скасовано на користь збільшення випуску «сухопутного» варіанту Т-40С. Ця модифікація була створена в липні 1941 року з ініціативи начальника Науково-технічного комітету ГАБТУ РККА полковника С. А. Афоніна. Оскільки плавучість Т-40 в боях першого місяця війни залишилася незадіяною, то з'явилася можливість спростити конструкцію танка за рахунок відмови від вузлів і агрегатів водоходного рушія. З танка знімалися гребний гвинт з карданним валом, коробка відбору потужності, водоходні рули, відкачуючий насос, теплообмінник, хвилевідбивний щиток і компас. Згодом була демонтована і радіостанція. За рахунок зекономленої маси вдалося незначно підсилити бронювання до 13-15 мм в найбільш важливих місцях танка, однак гідродинамічна ніша для гребного гвинта поки ще зберігалася.
Непотрібну гідродинамічну нішу прибрали на наступній й останній модифікації «сороковки», яка зараз іменується як Т-30 за її проєктним позначенням «030» (відомий історик М. Н. Свірін на підставі своїх досліджень архівних документів Наркомату танкової промисловості стверджує, що саме ця машина спочатку позначалася як Т-60 і саме її мав на увазі М. А. Астров у своєму листі Й. В. Сталіну). Цей варіант, як і раніше позначався в військовий і виробничій звітності як Т-40, був переробленій М. А. Астровим версією Т-40С з метою подальшого посилення бронювання до 15-20 мм в найбільш відповідальних частинах бронекорпуса машини. Також трохи перекомпонував внутрішній устрій танка з метою використання вивільненого місця від гідродинамічної ніші і вузлів водоходного рушія. З вересня 1941 року на Т-30 почали встановлювати 20-мм гармату ШВАК-Т. Зберігши компоновку і розміщення вузлів і агрегатів Т-30, конструктор А. В. Богачов розробив «знижений» корпус для нового танка проєкту «060», який перетворився на прототип серійних Т-60. На цьому історія створення та розвитку Т-40 була закінчена.
Виробництво Легкий танк Т-40 у всіх його варіантах випускався тільки заводом № 37 у 1940—1941 роках. Після реконструкції та розширення виробничих потужностей і процесів в жовтні 1940 року почався серійний випуск «сороковки». Планом до кінця 1940 року передбачався випуск 100 танків, але освоєння серійного виробництва йшло через силу, замовнику був зданий 41 серійний Т-40 і побудовано ще 6 дослідних машин. 1941 був відзначений успіхами колективу заводу № 37 — у війська до 22 червня було поставлено 179 Т-40, разом з добудованими машинами закладки 1940. Виробництво плаваючого варіанту Т-40 закінчилося в липні 1941 року, коли завод № 37 здав останні 16 машин цієї модифікації; в серійний випуск пішов «сухопутний» варіант Т-40С. За липень — серпень 1941 року було побудовано 136 танків Т-40С, після чого його у виробництві замінив варіант з посиленим бронюванням Т-30. Ця модифікація перебувала в виробництві аж до жовтня 1941 включно, паралельно з новим легким танком Т-60. У листопаді 1941 року почалася евакуація заводу № 37 в Свердловськ. На новому місці, використовуючи раніше випущені бронекорпуси, завод № 37 побудував останні 20 «сороковок» в грудні 1941 року, після чого виробництво всіх варіантів Т-40 було остаточно завершено. Т-30 останніх серій оснащувалися 20-мм гарматою ШВАК-Т замість кулемета ДШК. Цією ж гарматою оснащувалися прибулі з фронту для ремонту Т-40 ранніх серій. Бронекорпуси і башти Т-40 для заводу № 37 в Москві виробляли Коломенський машинобудівний імені Куйбишева і Подільський заводи. Випуск Т-40 показаний в наступній таблиці: