Аматорський радіозв'язок — вільний вихід в ефір на виділених частотних смугах, що проводиться з метою взаємного спілкування, самонавчання, технічних досліджень, дозвілля, радіоспорту, змагань та аварійного зв'язку, виключно з особистої зацікавленості та без отримання матеріального зиску, і здійснюється радіоаматорами, тобто особами, котрі мають відповідну технічну кваліфікацію, обладнання та дозвіл національної адміністрації зв'язку.

Службу радіоаматорського зв'язку (аматорська служба та аматорська супутникова служба) було засновано Міжнародним союзом електрозв'язку через Регламенту радіозв'язку, прийнятого 6 грудня 1979 року на Всесвітній конференції з радіозв'язку в м. Женева, Швейцарія. Національні уряди регулюють технічні та експлуатаційні характеристики передачі радіо, і видають ліцензії окремим станціям з ідентифікаційними позивними. Потенційні оператори-аматори проходять перевірку на розуміння ключових концепцій електроніки та правил радіозв'язку.

Радіоаматори використовують різні режими передачі голосу, тексту, зображень і даних, та мають доступ до розподілу частот у всьому спектрі радіочастот. Це дає змогу спілкуватися у межах міст, регіонів, країн, континентів, світу чи навіть у космосі. У багатьох країнах радіооператори-любителі також можуть надсилати, приймати або ретранслювати радіозв'язок між комп'ютерами або приймачами, підключеними для захисту віртуальних приватних мереж в Інтернеті.

Аматорський радіозв'язок офіційно представлений та координується Міжнародним радіоаматорським союзом, який організований у трьох регіонах і входить до складу національних радіоаматорських товариств, які існують у більшості країн світу.

Аспекти Аматорський радіозв'язок як вид діяльності може мати різноманітні напрямки, в тому числі: Конструювання і спорудження аматорської приймально-передавальної апаратури та антен; Участь в різних національних і міжнародних змаганнях з радіозв'язку (радіоспорт); Колекціонування карток-квитанцій, що висилаються на підтвердження проведених радіозв'язків і/або дипломів, які видаються за проведення тих чи інших зв'язків, або певної їх кількості; Пошук кореспондентів і проведення радіозв'язків з аматорськими радіостаціями, що працюють з віддалених регіонів або з місць, звідки рідко працюють радіоаматори (DXing); Робота різними видами випромінювання (телеграфія, телефонія з односмуговою або частотною модуляцією, телебачення з повільною розгорткою (SSTV), цифрові види зв'язку); Зв'язок на УКХ з використанням відбиття радіохвиль від Місяця (EME), від зон полярного сяйва («Аврора»), від метеорних потоків, з ретрансляцією через радіоаматорські ШСЗ; Робота малою потужністю випромінювання (QRP), на найпростішій апаратурі; Робота на ретро-апаратурі, реставрація та відновлення історичних зразків апаратури радіозв'язку; Участь в радіоекспедиціях — вихід в ефір з віддалених і важкодоступних зон, країн, місцевостей, де відсутні активні радіоаматори; Участь в радіоаматорських аварійно-рятувальних службах (РАС або ARES — ) допомога в ліквідації всіляких катастроф та природних катаклізмів.

Організація і правові основи Радіоаматор має право виходити в ефір на підставі отриманого ним дозволу (ліцензії) з використанням присвоєного йому кличного знаку. Існують також гуртові (клубні) радіостації, де на певних умовах можуть виходити в ефір оператори, котрі не мають особистих дозволів. Діяльність радіоаматорів при роботі в ефірі та проведенні радіозв'язків регламентується національним законодавством. Основою такого законодавства є міжнародний Регламент аматорського радіозв'язку (Radio Regulations), що видається Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU).

Радіоаматор, який не має власного передавача, а тільки приймач, може отримати офіційний статус наслухача (SWL, ). Наслухачу присвоюється спеціальний кличний знак, він може здійснювати обмін QSL-картками з власниками передавачів, сигнали яких він чув в ефірі, отримувати дипломи, інші відзнаки та брати участь у різних змаганнях. У СРСР статус наслухача був обов'язковою умовою для роботи як оператора гуртової радіостації, а наявність певного операторського та технічного досвіду було умовою отримання дозволу на передавач.

Діяльність радіоаматорів України визначається і здійснюється у відповідності до Регламенту аматорського радіозв'язку Україниhttp://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0205-11 Регламент аматорського радіозв'язку України

Розподіл частот

За міжнародним Регламентом радіозв'язкуРегламент радіозв'язку, ITU, 2012 http://www.itu.int/pub/R-REG-RR/ru аматорській службі розподілено для роботи такі діапазони частот: Діапазон частот, МГц Розподілено на основі 0,1357—0,1378 вторинній, обмеження потужності до 1 Вт 0,472—0,479 вторинній, обмеження потужності до 1 Вт 1,81—1,85 первинній 1,715—1,80 та 1,85—2,0 вторинній, у деяких країнах може бути виділено діапазон загалом до 200 кГц, обмеження потужності до 10 Вт 3,5—3,8 первинній сумісно з іншими службами 7,0—7,2 первинній, у деяких країнах сумісно з іншими службами 7,2—7,3 первинній, лише у деяких країнах 10,1—10,15 вторинній 14,0—14,25 первинній 14,25—14,35 первинній, у деяких країнах сумісно з іншими службами 18,068—18,168 первинній 21,0—21,45 первинній 24,89—24,99 первинній 28,0—29,7 первинній 50—54 первинній, лише в деяких країнах 70,0—70,5 не розподілено 144—146 первинній 430—440 первинній, у деяких країнах сумісно з іншими службами 902—928 вторинній, лише в деяких країнах Діапазон частот, ГГц Розподілено на основі 1,240—1,300 вторинній 2,3—2,45 вторинній 3,3—3,5 вторинній, лише в деяких країнах 5,65—5,85 вторинній 5,85—5,925 лише в деяких країнах 10,0—10,5 вторинній 24,0—24,05 первинній 24,05—24,25 вторинній 47,0—47,2 первинній 76,0—77,5 вторинній 77,5—78,0 первинній 78,0—81,0 вторинній 119,98—120,02 не розподілено 122,25—123,0 вторинній 134—136 первинній 136—141 вторинній 142—149 не розподілено 241—248 вторинній 248—250 первинній понад 275 не розподілено Примітки: Станції вторинної служби не повинні створювати завад станціям первинних служб і не мають права вимагати захисту від завад, створених роботою первинних служб. Деякі діапазони, наведені в таблиці, не розподілено для аматорського радіозв'язку на міжнародному рівні, але радіоаматори сподіваються отримати ці або еквівалентні розподілиВимоги до спектра і плани діапазонів у першому регіоні Міжнародного союзу аматорського радіозв'язку http://iaru-r1.org/index.php/spectrum-and-band-plans .

Етимологія Термін "гем-оператор" широко застосовувався в 19-му столітті операторами дротового телеграфу до телеграфістів з поганими навичками "ham fisted""Ham Fisted", QST, August 1972, p83.-"незграбний"

Перша письмова згадка гем-радіо зустрічається у доповіді Роберта Мортона, який наводить цитату з почутого радіообміну між аматорами:"Скажи-но, ти знаєш приятеля, який будує нову станцію у твоєму напрямку? Я думаю він гем" . Однак, термін не мав широкого поширення у США аж до 1920-х, після чого став поступово розповсюджуватися у інших англомовних країнах.

Серед перших аматорів радіо, яке тоді називали бездротовим телеграфом було багато відставних телеграфістів, отже слівце "гем" було узяте на озброєння професійними телеграфістами як образливе позначення некваліфікованих аматорів-ентузіастів.

Генбі Карвер у статті "Повені та радіо" у серпневому числі журналу за 1915 рік "Технічний світ" писав: "Тоді хтось домудрувавсь-таки до "гемів". Це непоштиве прізвисько дали комерційні радисти радіоаматорам"

Це непоштиве, навіть лайливе прізвисько було у вжитку аж до 1940-го. Про це свідчить бюлетень Асоціації безпеки публічного зв'язку (APCO Bulletin), січневе число за 1940 рік : "чутки про припис Федеральної комісії у зв'язку з порушеннями - створенням надмірного трафіку деякими нашими телеграфними станціями, призвели до різкого спаду гем-активності на поліцейських частотах"

Цей термін мав непоштиве забарвлення навіть тоді, коли його використовували аматори на адресу серйозних радіоекспериментаторів, про що стало відомо з грудневого числа журналу QST за 1916-й рік. Аматор, що працює на довгу дистанцію, вказує що єдиним способом уникнення радіоперешкод, було надсилання листів. "...у четвер, коли діти та індукційні котушки були у ліжках" (індукційні котушки це простенькі іскрові передавачі, які робилися власноруч з котушок запалювання автомобілів. Ці пристрої створювали дуже багато електромагнітних завад)"Reports from the Trunk Line Managers", QST, December 1916, p18.

Історія аматорського радіозв'язку

Одними з перших радіоаматорів, що експериментували в галузі зв'язку на коротких хвилях до 1905 року, були ірландець JMC Dennis (кличний знак DNX), британський принц Філіп (HRH), англієць A. Megson, бразилець Landell de Moura, американці Irving Vermilya, W. Pickard, Reginald A. Fessenden, француз Pierre Louis.

Експерименти з радіо проводив також фінський винахідник Ерік Тігерстед, який за допомогою самостійно збудованого іскрового передавача виходив в ефір, заважаючи роботі радіостанцій військово-морського флоту, він був заарештований за підозрою в шпигунстві. Звинувачення з нього зняли завдяки заступництву О. Попова.

Першим українським аматором радіозв'язку, а також першим аматором радіозв'язку колишньої Російської імперії був Сергій Жидковський з міста Жмеринки на Вінниччині, який проводив експерименти з проведення радіозв'язку починаючи з весни 1912 року. Він побудував дві радіостанції потужністю біля 50 ват та здійснював двосторонній радіозв'язок QSO зі своїм товаришем на відстані 2 вест. Радіоприймач дозволяв приймати радіостанції Києва, Одеси, Жмеринки, Бобруйська, Берліна, Гамбурга, Парижа. В 1914 р. з початком першої світової війни він був запідозрений у шпигунстві, заарештований за незаконний вихід в ефір але суд зняв з нього обвинувачення у шпигунстві та звільнив його з-під варти.

Одне з перших в світі QSO (двосторонніх зв'язків) провели в 1916 американці 2IB і 8AEZ.

У зв'язку з Першою світовою війною Конгрес США заборонив роботу всіх аматорських електронних радіостанцій. Обладнання повинно було бути демонтовано. Після закінчення війни ці обмеження були зняті. 1 жовтня 1919 радіоаматорський зв'язок в США був відновлений.

Перше міжконтинентальне QSO відбулося 25 листопада 1923 року між французом Leon Deloy (8AB) з Ніцци і американцями Fred H. Schnell (1MO) з Коннектикуту і John L. Reinartz (1QP/1XAL) в діапазоні з довжиною радіохвиль близько 100 м.

З кінця 1924 року почалося впорядковування аматорських кличних знаків — перша літера вибиралася в залежності від назви країни перебування. До цього оператори призначали собі кличні знаки на власний розсуд.

15 січня 1925 вийшов в ефір аматорський передавач, побудований Ф. А. Лбовим (R1FL — «Росія, перша, Федір Лбов») з Нижнього Новгорода. Він вважається першим радіоаматором-короткохвильовиком СРСР (на ключі працював його друг В. М. Петров). Його першу передачу прийняли в Месопотамії (Ірак), на відстані близько 2500 км. На той час у Лбова і Петрова не було приймача і про те, що їх передачу почули, вони дізнавалися з телеграм та іноземних журналів.

18 квітня 1925 був заснований Міжнародний радіоаматорський союз (IARU).

У 1926 р. американською радіоаматорською лігою (ARRL) був заснований перший в світі радіоаматорській диплом WAC («Працював з усіма континентами»). Диплом № 1 був виданий 13 квітня того ж року американцю Брендону Вентворту (U6OI).

У квітні 1927 року при Товаристві друзів радіо СРСР була створена Центральна секція коротких хвиль, що об'єднувала аматорів — власників передавачів і спостерігачів (SWL). Також почав виходити друкований орган секції — перший в СРСР спеціалізований журнал для короткохвильовиків «RA-QSO-RK» (додаток до журналу «Радіо всім»).

У вересні-жовтні 1927 р. був проведений перший Всесоюзний «Contest» (змагання) з радіозв'язку на коротких хвилях, в якому взяли участь радіоаматори Ленінграда, Москви, Нижнього Новгорода, Омська і Томська.