— радянська важка самохідно-артилерійська установка (САУ) періоду Німецько-радянської війни. У назві машини абревіатура ІСУ означає «самохідна установка на базі танка ІС» або «ІС-Установка». Індекс 122 означає калібр основного озброєння машини, літера «С» означає модифікацію першого серійного зразка 122-мм самохідної установки ІСУ-122, яка послужила базою для створення ІСУ-122С. На етапі розробки ІСУ-122С також позначалася як ІСУ-122-2 — другий за рахунком дослідний варіант базової машини.
Ця бойова машина була розроблена конструкторським бюро дослідного заводу № 100 у квітні 1944 року і прийнята на озброєння Робітничо-селянської Червоної армії (РСЧА) в серпні 1944 року. У тому ж місяці почалося її серійне виробництво на Челябінському Кіровському заводі (ЧКЗ), що тривало до 1945 року включно. ІСУ-122С застосовувалися на завершальному етапі Німецько-радянської війни в ролі потужного винищувача танків і штурмової гармати, зігравши важливу роль у розгромі Третього Рейху та його союзників.
У післявоєнний період ІСУ-122С пройшли модернізацію і досить довго перебували на озброєнні Радянської армії. Починаючи з середини 1960-х років, ІСУ-122С були зняті з озброєння Радянської армії, деяка кількість уцілілих від розрізання на метал машин зараз служать пам'ятками та експонатами в музеях різних країн світу.
Історія створення
Прототип важкої САУ ІСУ-122С Об'єкт 249 був побудований на ЧКЗ в квітні 1944 року. Фактично він являв собою раніше розроблену ІСУ-122 і відрізнявся від неї тільки озброєнням і рядом пов'язаних з ним конструктивних елементів — замість 122-мм гармати А-19С на новій машині встановили гармату Д-25С того ж калібру. Причиною заміни гармати стала необхідність підвищення скорострільності, яка у вихідній ІСУ-122 в найкращих умовах не перевищувала 4 пострілів на хвилину, а на практиці коливалася від 1,5 до 2,5 пострілів за хвилину, що було явно недостатньо для її застосування як винищувача танків. Однією з причин низької скорострільності був ручний поршневий затвор у гармати А-19С, тоді як гармата Д-25С мала більш зручний в обігу клиновий напівавтоматичний затвор. Об'єкт 249 був успішно випробуваний на Гороховецькому артилерійському полігоні в червні 1944 року, але не був негайно запущений в серійне виробництво — в той час випуск гармати Д-25 був ще недостатній для озброєння самохідно-артилерійських установок. Однак через півтора місяця виробничі труднощі з обсягом випуску гармат Д-25 вдалося подолати і в світлі цих обставин Державний Комітет Оборони 22 серпня 1944 року офіційно прийняв на озброєння РККА прототип Об'єкт 249 під назвою ІСУ −122С. Негайно після прийняття цієї постанови перші серійні ІСУ-122С покинули складальні лінії ЧКЗ.
Після Німецько-радянської війни багато вцілілих ІСУ-122C було переобладнано в пускові ракетні установки, самохідні шасі для гармат великої потужності, машини постачання або БРЕМ.
Невелике число ІСУ-122C, які зберегли своє оригінальне озброєння було модернізовано в 1958 році. Але в порівнянні з ІСУ-152 модернізація була неповною — замінялися тільки приціли і радіостанції, двигун оновлювався не завжди. На початку 1960-х років ІСУ-122С були зняті з озброєння Радянської армії (ІСУ-152 служили набагато довше), частина роззброєних машин була навіть передана в розпорядження ряду цивільних відомств.
Виробництво
Хоча ІСУ-122С мала яскраво виражену перевагу над вихідним варіантом ІСУ-122, цілком перейти на її випуск ЧКЗ не вдалося — все ще позначалася недостача гармат Д-25, якими також озброювалися танки ІС-2, на базі якого будувалися САУ серії ІСУ. До 1 червня 1945 ЧКЗ побудував 475 ІСУ-122С, тоді як до цієї дати оригінальних ІСУ-122 було випущено майже в три рази більше — 1435 самохідок. Всього з серпня 1944 по кінець 1945 року ЧКЗ випустив 675 ІСУ-122. Причиною зняття з виробництва послужило як загальне скорочення випуску бронетехніки після закінчення Другої світової війни, так і відсутність переваги в озброєнні у ІСУ-122С над танком-базою ІС-2 і його подальшим розвитком ІС-3.
Опис конструкції ІСУ-122С мала те ж компонування, що і всі інші серійні радянські САУ того часу (за винятком СУ-76). Повністю броньований корпус був розділений на дві частини. Екіпаж, гармата і боєзапас розміщувалися попереду в броньовій рубці, яка поєднувала бойове відділення та відділення управління. Двигун і трансмісія були встановлені в кормі машини.
Броньовий корпус і рубка Броньовий корпус самохідної установки зварювався з вальцьованих броньових плит товщиною 90, 75, 60, 30 і 20 мм. На машинах перших модифікацій лобова частина корпуса являла собою броньовий виливок; згодом, у міру наявності більш стійкої вальцованої броні, конструкцію лобової частини корпусу змінили на зварену. Броньовий захист диференційований, протиснарядний. Броньові плити рубки встановлювалися під раціональними кутами нахилу. Основне озброєння — 122-мм гармата Д-25С — монтувалася в установці рамного типу праворуч від осьової лінії машини. Противідкотні пристрої гармати захищалися нерухомим литим броньовим кожухом і рухомою литою бронемаскою. Форма бронемаски в ІСУ-122С відрізнялася від ІСУ-122. Більш компактні пристрої противідкочувань гармати Д-25С на ІСУ-122С дозволили обійтися аналогічною по товщині, але менш габаритною і масивною бронемаскою більш простої форми у вигляді сферичного сегмента. Однак у перших серійних машин бронемаска залишилася колишньої конструкції, як у оригінальній ІСУ-122.
Три члени екіпажу розташовувалися зліва від гармати: попереду механік-водій, потім навідник, і ззаду — заряджаючий. Командир машини та замковий знаходилися праворуч від гармати. Посадка і вихід екіпажу вироблялися через прямокутний двухстулковий люк на стику дахового і заднього листів броньової рубки і через круглий люк праворуч від гармати. Круглий люк ліворуч від гармати не призначався для посадки-виходу екіпажу, він був потрібний для виведення назовні подовжувача панорамного прицілу. Корпус також мав днищевой люк для аварійного покидання екіпажем самохідки і ряд дрібних лючків для навантаження боєкомплекту, доступу до горловини паливних баків, інших вузлів і агрегатів машини.
Озброєння Основним озброєнням ІСУ-122С була гармата Д-25С (індекс ГАУ — 52-ПС-471С) калібру 121,92 мм і довжиною ствола в 48 калібрів. Ця гармата наслідувала від А-19 тільки частину деталей ствольної групи і не була повністю ідентичною танковій гарматі Д-25Т. У порівнянні з танковим варіантом були змінені конструкції гальма накату і напівавтоматичного клинового затвора. Останній мав горизонтальне переміщення клина і напівавтоматику скалкового типу, яка була простою по конструкції, але мала істотний недолік — велика ударна дія на деталі затвора. У порівнянні з вертикальним переміщенням клина, більш типовим для радянських гармат того часу, горизонтальне його переміщення дозволило зменшити зусилля по його відкриванню та закриванню, підвищити щільність компонування і зручність заряджання. В результаті скорострільність в найкращих умовах підвищилася до 6 пострілів в хвилину, а на практиці — до 3-4 пострілів у хвилину. Слід зазначити, що скорострільність ІСУ-122С була вищою, ніж у танка-бази ІС-2 з аналогічним озброєнням внаслідок наявності другого заряджаючого і більшої просторості бойового відділення ІСУ-122С в порівнянні з баштою ІС-2. Урівноваження хитної частини гармати в цапфах здійснювалося спеціальним пружинним механізмом. Гармата Д-25С оснащувалося двокамерним дульним гальмом, яке було відсутнє у гармати А-19С. Оснащення дульним гальмом дозволило знизити ударні навантаження на противідкатні пристрої та зменшити їх масу і габарити, що сприятливо позначилося на ергономіці бойового відділення. Однак це рішення мало і свій недолік — при наявності десантників на ІСУ-122С вона не могла стріляти із своєї гармати. При пострілі відхилені дульним гальмом порохові гази могли нанести серйозні травми бійцям на броні самохідки.
Гармата монтувалося в рамці на лобовій бронеплиті рубки і мала вертикальні кути наведення від −3 до +20°, сектор горизонтального наведення становив 10° (3° вліво і 7° вправо). Висота лінії вогню становила 1,795 м, дальність прямого пострілу — 1000—1200 м по цілі висотою 2,5-3 м, дальність пострілу прямим наведенням — 5 км, найбільша дальність стрільби — до 15 км. Постріл проводився за допомогою електричного або ручного механічного спуску.
Боєкомплект гармати становив 30 пострілів роздільного заряджання. Снаряди укладалися вздовж обох бортів рубки, заряди — там же, а також на днище бойового відділення і на задній стінці рубки. У порівнянні з асортиментом боєприпасів гармат польової артилерії А-19, боєкомплект ІСУ-122С був істотно менш різноманітний. До його складу входили: Бронебійно-трасуючий гостроголовий снаряд 53-БР-471 масою 25 кг; початкова швидкість 800 м / с; Осколково-фугасна гарматна граната 53-ОФ-471 або 53-ОФ-471Н тієї ж маси і з тією ж початковою швидкістю на повному заряді.
Замість бронебійно-трасуючих снарядів 53-БР-471 могли застосовуватися бронебійно-трасуючі тупоголові снаряди з балістичним наконечником 53-БР-471Б (з початку 1945 року).
Для руйнування залізобетонних ДОТів в боєкомплект міг вводитися бетонобійний гарматний снаряд 53-Г-471. Номенклатура метальних зарядів також була істотно зменшена — вона включала в себе повний 54-Ж-471 під бронебійний снаряд і осколково-фугасну гранату і третій заряд 54-ЖН-471 тільки під осколково-фугасну гранату. В принципі, гармата А-19С могла стріляти всіма типами снарядів і зарядів від свого буксируваного варіанту А-19. Однак у рекомендаціях і таблицях стрільби для ІСУ-122 часів Другої Світової війни значаться тільки зазначені вище боєприпаси.
З жовтня 1944 року на ІСУ-122С встановлювався зенітний великокаліберний 12,7-мм кулемет ДШК з коліматорним прицілом К-8Т на турельній установці на правому круглому люку командира машини. Боєкомплект до ДШК становив 250 патронів.
Для самооборони екіпаж мав два автомати (пістолет-кулемета) ППШ-41 або ППС з боєкомплектом 1491 патрон (21 диск) і 20 ручних гранат Ф-1.
Двигун ІСУ-122С оснащувалася чотиритактним V-подібним 12-циліндровим дизельним двигуном В-2-ІС потужністю 520 к. с. (382 кВт). Пуск двигуна забезпечувався інерційним стартером з ручним і електричним приводами або стисненим повітрям з двох резервуарів в бойовому відділенні машини. Електроприводом інерційного стартера був допоміжний електродвигун потужністю 0,88 кВт. Дизель В-2ІС комплектувався паливним насосом високого тиску НК-1 з всережимним регулятором РНК-1 і коректором подачі палива. Для очищення поступаючого у двигун повітря використовувався фільтр типу «Мультициклонний». Також в моторно-трансмісійному відділенні встановлювалися підігріваючі пристрої для полегшення пуску двигуна в холодну пору року. Вони також могли бути використані для підігріву бойового відділення машини. ІСУ-122С мала три паливних бака, два з яких розташовувалися в бойовому відділенні, і один — в моторно-трансмісійному. Самохідка також оснащувалася чотирма зовнішніми додатковими паливними баками, не пов'язаними з паливною системою двигуна.
Трансмісія САУ ІСУ-122С оснащувалася механічною трансмісією, до складу якої входили: Багатодисковий головний фрикціон сухого тертя «сталі по феродо»; Чотириступенева коробка передач з демультиплікатором (8 передач вперед і 2 назад); Два бортових двоступеневих планетарних механізму повороту з багатодисковим блокувальним фрикціоном сухого тертя «сталь по сталі» і стрічковими гальмами; Два дворядних комбінованих бортових редуктори.
Ходова частина Підвіска у ІСУ-122С індивідуальна торсіонна для кожного з 6 суцільнолитих двосхилих опорних котків малого діаметра по кожному борту. Навпроти кожного опорного котка до бронекорпусу приварювалися обмежувачі ходу балансирів підвіски. Ведучі колеса зі знімними зубчастими вінцями цівкового зачеплення розташовувалися позаду, а лінивці були ідентичні опорним коткам. Верхня гілка гусениці підтримувалася трьома малими суцільнолитими підтримуючими котками по кожному борту. Механізм натягу гусениці — гвинтовий; кожна гусениця складалася з 86 одногребеневих траків шириною 650 мм.