Ма́ріо дель Мо́нако (; 27 липня 1915, Флоренція, Італія — 16 жовтня 1982, Местре, Італія) — італійський оперний співак (тенор), якого називають одним із найбільших оперних співаків XX століття й останнім (tenore di forza)Марио дель Монако (Mario Del Monaco) на сайті .
Біографія
Дель Монако народився в музичній, добре забезпеченій сім'ї державного службовця. У дитинстві багато подорожував — провів перші чотири роки життя у Флоренції, а потім у Кремоні й Пезаро. Навчався співу в Артуро Мелоккі в Пезарській консерваторіїБольшая советская энциклопедия. Після перемоги у вокальному конкурсі молодих талантів дістав шанс дебютувати в театрі. Зігравши 1940 року Пінкертона в Мадам Баттерфляй Джакомо Пуччіні в Мілані набув репутації одного з трьох великих тенорів 1950-х, поряд із Джузеппе ді Стефано й Франко Кореллі. З 1943 року виступав у театрі Ла Скала (Мілан). З 1946 року співав у Ковент-Гардені (Лондон), у 1957-1959 роках — у Метрополітен-опера (Нью-Йорк).
Спеціалізувався на італійському репертуарі, зокрема:
Турріду («Сільська честь» П'єтро Масканьї) Альфред («Травіата» Джузеппе Верді) Кавалер де Ґріє («Манон Леско» Джакомо Пуччіні) Андре Шеньє («Андре Шеньє» Умберто Джордано) Радамес («Аїда» Джузеппе Верді) Дон Хозе («Кармен» Ж. Бізе) Манріко («Трубадур» Джузеппе Верді)
У 1946 році гастролював у Південній Америці, граючи в «Дівчині із Заходу» Джакомо Пуччіні і «Мефістофелі» Арріґо Бойто. По поверненні знову заспівав «Андре Шеньє» в Ла Скала й знявся в кримінальному фільмі «Людина в сірих рукавичках» (L'uomo dal guanto grigio, 1948), де заспівав кілька оперних арій. 1950 року вперше зіграв Отелло в однойменній опері Джузеппе Верді. Отелло став легендарною роллю Дель Монако, яку він виконав 427 разівAutobiografia: La mia arte, i miei successi 1981; il dato non è stato confermato in altre biografie, й був похований у костюмі персонажа.
У липні того ж року почав виступи в США, граючи в Сан-Франциско в «Аїді». А потім чотири роки співав у Метрополітен-опера, де зіграв Каварадоссі в «Тосці» Пуччіні й «Нормі» Белліні. У 1959 році гастролював у СРСР, виконав у Большому театрі партії дона Хозе в «Кармен» Бізе й Каніо в «Паяцах» Леонкавалло. 1960 року партію Самсона в опері «Самсон і Даліла» на сцені паризької Опери Ґарньє. У кінці 1963 року потрапив в автокатастрофу. Однак йому вдалося відновитися й 5 серпня 1964 він виконував партію Каварадоссі у «Тосці».
Закінчив свою співочу кар'єру 1973 року. Його останній концерт був офіційним святкуванням сторіччя з дня народження Енріко Карузо.
1941 року одружений з сопрано Ріно Філіппіні. Його син Джанкарло — театральний режисер.
Творчість
Критики зазначають, що голос дель Монако гучноголосийСайт classicalarchives.com , широкого діапазону, незвичайної сили й насиченості, з баритональними низами й блискотливими верхніми нотами, неповторний за тембром. Блискуча майстерність, тонке відчуття стилю й мистецтво перевтілення дозволяли артисту виконувати різнохарактерні партії оперного репертуару100 великих вокалистов .
Разом з тим, дель Монако не був «універсальним артистом» і специфіка постановки його голосу (спів з опущеною гортанню, і, як наслідок, використання великих мазків, нечітке піанісимо, підпорядкування інтонаційної цілісності афектній грі) забезпечила співаку досить вузький, переважно драматичний репертуарСайт peoples.ru
Виноски
Література
Волков Ю. Песни, опера, певцы Италии. — М., 1967. М. дель Монако. Моя жизнь и мои успехи. — М.: Радуга, 1987.
Посилання
Офіційна сторінка артиста Страница М. дель Монако на сайті belcanto.ru Оперна дискографія М. дель Монако ТВ Культура: к 90-летию Марио дель Монако Фан-сайт М. дель Монако М. дель Монако в книзі «100 великих вокалистов»