«Поводир, або Квіти мають очі» () — український історичний драматичний фільм режисера і сценариста Олеся Саніна, в основу сюжету якого покладено мандри Радянською Україною американського хлопчика та українського сліпого музики напередодні та під час Голодомору.

Український Оскарівський комітет обрав фільм «Поводир» представляти Україну у номінації «Найкращий фільм іноземною мовою» на здобуття премії «Оскар» 2015 року, проте стрічка не потрапила до короткого списку Американської кіноакадемії.

Світова прем'єра фільму відбулася на Одеському міжнародному кінофестивалі 16 липня 2014 року. Стрічка вийшла в український широкий прокат 12 листопада 2014 року. Під час прокату в Україні відбувалися також спеціальні покази фільму з тифлокоментуванням для незрячих людей.

Гасло фільму «Заплющ очі — дивись серцем».

Сюжет Події фільму відбуваються у 1932-1933-х роках в УСРР у часи індустріалізації, колективізації та напередодні й під час Голодомору й репресій представників Розстріляного відродження. Американський інженер Майкл Шемрок разом зі своїм десятирічним сином Пітером приїздить до Харкова працювати іноземним спеціалістом, де закохується в актрису Ольгу Левицьку. В Ольгу також закоханий співробітник ОДПУ Володимир, який всіма силами намагається позбутись конкурента. Випадково до рук Шемрока потрапляють секретні документи про заплановане радянською владою масове вилучення продовольства та супутні репресії. Коли він сідає з сином у потяг, Майкла вбивають спецслужбовці, а Пітер тікає та ховається у вагоні іншого потягу. Вбивство списують на диверсію «агентів світового імперіалізму».

Хлопчикові дивом вдається втекти від переслідувачів — завдяки сліпому бандуристові Івану Кочерзі, що потай подорожує в товарному вагоні. Іван здогадується, що хлопчика шукатимуть в порту, куди прямував потяг, тож радить на якийсь час сховатися. Пітер, однак, виходить на одній станції, де зазнає нападу хуліганів. Іван відганяє їх, надиво вправно б'ючись. Володимир тим часом розшукує Пітера, продовжуючи залицятись до Ольги. Вона розуміє, що Володимир стоїть за вбивством Майкла та просить врятувати хлопчика.

Пітер стає поводирем Івана та дізнається, що в минулому той був командиром роти армії УНР, отримав поранення в голову й осліп. Кочерга вчить Пітера ремеслу поводиря, розповідає як бандуристи були народними співцями. Обоє приходять у стару козацьку фортецю, де переховуються інші бандуристи зі своїми поводирями. Іван довідується новину — в Харкові планують влаштувати з'їзд кобзарів і там же зареєструвати їх. Інші співці передбачають, що це пастка аби вбити їх усіх разом. На фортецю стається облава, та Пітера міліції знайти не вдається.

Івановий товариш знаходить документи, виявлені Майклом, у книзі, що була в Пітера. Це виявляються плани із влаштування Голодомору. Іван вирішує особисто передати документи в Москву тамтешнім борцям з комуністами аби підняти повстання. Документи він ховає в «душі бандури» — деталі, без якої бандура не гратиме. Іван мріє, що якщо всі українці повстануть, то радянська влада буде повалена. Та Пітер занедужує, тож Іван веде його до свого дому, до дружини Орисі. В той час бандуристів оголошують ворожими елементами, котрих належить арештовувати.

Взимку 1932—1933 років кільце пошуків Пітера звужується, а Голодомор здійснюється. Володимир відвідує села, де може перебувати хлопчик з документами, залучає до пошуків армію, що не дає населенню дістати які-небудь харчі. Кочерга виводить дітей з навколишніх сіл і Пітера до річкової переправи під прикриттям туману. Пітера майже ловлять, проте Кочерга, відволікає радянських солдатів, граючи на бандурі. Діставшись додому, Іван виявляє, що дім спалено, а Орисю вбито. Його схоплюють і кидають разом з іншими кобзарями до в'язниці.

Пітер дістається Харкова і, приєднавшись до групи безпритульних, живе з того, що обкрадає квартири. Одного разу він потрапляє в свою колишню квартиру, де зустрічає Ольгу. Вона переховує хлопчика від Володимира та організовує його доставку в США через знайомих. Та коли Пітер дізнається, що кобзарів мають невдовзі стратити, він ховається під вагоном з арештантами й намагається врятувати Івана. Володимир командує стратою — кобзарів вирішують втопити, підірвавши дамбу. Івана ж за наказом Володимира прив'язують до стовпа на узвишші, щоб він чув загибель товаришів.

Пітер підслуховує про сигнал до вибуху — червону ракету. Він звільняє Івана й віддає йому «душу бандури», але тут його схоплює Володимир. Івану вдається вихопити у Володимира ракетницю та звалити його з узвишшя. Солдати на віддалі підривають вибухівку, під водою гинуть кобзарі, Іван, Володимир, та солдати, що не встигли втекти.

Згодом Пітеру вдається виїхати з СРСР на батьківщину. Пітер лишається єдиним живим свідком тих трагічних подій, та оскільки документи втрачено, йому ніхто не вірить.

Історичність подій

Основою сюжету кінострічки стала історія про розстріляний з'їзд кобзарів у Харкові в 1930-х роках, щодо достовірності якої історики висловлюють сумніви. Жодних документальних підтверджень того, що такий з'їзд відбувався і що його розстріляли, не знайдено.

У ролях

Виробництво

Кошторис Робота над стрічкою тривала з 2012 року. Державною агенцією з питань кіновиробництва на створення фільму було профінансовано 16,6 млн гривень, що становило приблизно 99.9 % від загального бюджету. Загальний кінцевий кошторис стрічки становив 16,8 млн гривень ($2 млн).Скільки коштують, скільки збирають у прокаті та скільки повертають фільми Держкіно // Детектор медіа, 24.02.2018 Частина коштів на створення фільму була передана Арсенієм Яценюком.

Фільмування

Зйомки картини розпочались у 2007 році. Прем'єру планували в листопаді 2013 року. Події на київському Майдані відклали її.

Перший варіант сценарію до стрічки написав сам режисер Олесь Санін, потім він був допрацьований письменницею Ірен Роздобудько. Коли в 2012 році кінопроєкт став одним із переможців конкурсу на отримання державного фінансування, сценарій був ще раз переписаний Олександром Ірванцем. 20 лютого 2012 року компанія «Пронто Фільм» розпочала зйомки фільму «Поводир, або Квіти мають очі».

Зйомки «Поводиря» здійснював відомий кінооператор Сергій Михальчук. Вперше в Україні до участі в кінопроцесі було запрошено біля півсотні незрячих людей. Окрім незрячих акторів, у кінофільмі знімалися справжні лірники та кобзарі зі Львова, Сумщини та Луцька. До процесу створення кінострічки залучались європейські технічні фахівці.

Місця зйомок

Зйомки відбувалися під Києвом у Витачеві, у Харкові, під Переяславом, Новгородом-Сіверським, біля Львова, у селищі Цвіткове Городищенського району Черкаської області на однойменній станції, де знаходяться на зберіганні паровози та збереглась архітектура тих часів. Окремі сцени на залізниці були відзняті на промисловій залізничній станції Київської ТЕЦ № 6.

Значну частину фільму знімали на Рівненщині. Так в Тараканівському форті, що під Дубном, знімали стару козацьку фортецю що слугувала місцем переховувань та зустрічей кобзарів.«Поводир» — шедевр чи піар? // Час Київщини, 02.12.2014 А фінальну сцену знімали на Базальтових кар'єрах поблизу села Базальтового, що на Костопільщині.«Поводир, або Квіти мають очі» // Сім'я і дім, 16.01.2013

Реліз Стрічка вийшла в український широкий прокат 12 листопада 2014 року. Виходу картини передувала промо-кампанія коштом 2,5 мільйони гривень.

На сході України, зокрема в Маріуполі та Краматорську, близько 10 кінотеатрів відмовилися демонструвати стрічку буцімто «через острах скоєння терактів». Попри відмову деяких кінотеатрів на сході України демонструвати стрічку, фільм все одно демонстрували бійцям Української Армії, що дислокувалися на сході України в районі АТО. (youtube)

21 лютого 2015 року на телеканалі «Інтер» відбулася телепрем'єра фільму в версії для кінотеатрів. Також після прокату картини в кінотеатрах мала бути змонтована 4-серійна версія для телебачення, проте її виробництво наразі заморожене через нестачу коштів.

Касові збори Стрічка стартувала в українському прокаті 12 листопада 2014 року накладом 130 копій.

За перший вікенд прокату (13-16 листопада) фільм зібрав $ 265 тис. За цей період його подивилися 94,8 тис. глядачів. На той момент це був найкращий результат бокс-офісу українських фільмів. З топової десятки українського кінопрокату «Поводир» вийшов лише на 9 тижні свого прокату. Загальні збори кінострічки на цей момент становили 14 мільйонів 80 тисяч гривень (при бюджеті фільму 16-18 мільйонів), кількість проданих квитків — 360 064.

Нагороди та номінації Рік Нагорода Категорія Номінант Результат2014Варшавський міжнародний кінофестиваль Гран-прі Олесь Санін Приз глядацьких симпатій Олесь Санін Одеський міжнародний кінофестиваль «Золотий Дюк» Олесь Санін Найкращий фільм (міжнародний конкурс) Олесь Санін Найкраща акторська робота Станіслав Боклан Спеціальний диплом журі за візуальну реалізацію фільму Сергій Михальчук 2015Universe Multicultural Film Festival (США) Гран-прі за найкращий фільм Олесь Санін Гран-прі за найкращу чоловічу роль Станіслав Боклан

Скандал довкола Оскарівського комітету

9 вересня 2014 року Український Оскарівський комітет оголосив, що цього року на здобуття премії «Оскар» Американської кіноакадемії в номінації «Фільм іноземною мовою» висуває від України драму «Поводир» Олеся Саніна. Всього у цьому відборі брали участь три українські стрічки: «Поводир», «Плем'я» та «Трубач».

Рішення Оскарівського комітету викликало бурхливу емоційну реакцію в українській кіноспільноті. Творча група «Племені» 11 вересня направила відкритого листа в Український Оскарівський комітет із проханням провести повторне голосування. Режисер «Племені» Мирослав Слабошпицький висловив недовіру членам комітету, а також звинуватив їх у необ'єктивності, запропонувавши кіногромадськості виступити із протестом проти їхнього рішення. Творці фільму «Плем'я» стверджували, що у процедурі голосування мали місце грубі порушення, зокрема Український Оскарівський комітет звинувачували у непрозорості висвітлення результатів голосування (протокол засідання не був оприлюднений), в конфлікті інтересів (Ігор Савиченко був продюсером фільму «Поводир», Дмитро Колесников був керівником компанії-підрядника, що займалася пост-продакшном «Поводиря», Анатолій Кокуша був керівником компанія, що була підрядником при виробництві «Поводиря») та у відсутності кворуму (у голосуванні нібито брали участь лише 4 з 9 членів комітету).

Комітет у відкритому листі-відповіді заявив, що рішення приймали прозоро, без порушень, з дотриманням правил Американської кіноакадемії. Комітет повідомив, що голосувало семеро експертів, троє членів комітету (Сергій Тримбач, Ада Роговцева та Андрій Курков) голосували дистанційно. Було наголошено, що продюсер «Поводиря» Ігор Савиченко не брав участі в голосуванні згідно з регламентом, а претензії щодо інших двох членів комітету, названих причетними до виробництва фільму (Дмитра Колесникова та Анатолія Кокуша) у комітеті назвали безпідставними. Universe Multicultural Film Festival (США) 9 грудня 2014 року Американська кіноакадемія оприлюднила короткий список премії «Оскар» в категорії «Найкращий фільм іноземною мовою». Висунутий Україною фільм «Поводир» не потрапив до зазначеного переліку з дев'яти стрічок.

Оцінки й відгуки «Поводир» зібрав середню оцінку на IMDb 7,9 з 10.