Дра́ма ( — «дія», «діяння», «дійство») — літературний жанр, п'єса соціального, історичного чи побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається в постійній напрузі. Герої — переважно звичайні люди. Автор прагне розкрити їхню психологію, дослідити еволюцію характерів, мотивацію вчинків і дій.

Історія жанру драми Її зародження можна помітити в драматургії античності (трагедії Есхіла, Софокла, Евріпіда у Стародавній Греції). Проте частина літературознавців вважає, що драма як окремий жанр виникла лише у XVIII столітті, витіснивши трагедію.

Теоретиками драми були Л.-С. Мерсьє, Д. Дідро та Ґ.-Е. Лессінґ, які обґрунтували її специфіку та значення для розвитку літератури і театру. Вони ж і першими втілювали в життя теоретичні положення, давши світові так звану міщанську драму (Д. Дідро — «Позашлюбний син», «Батько родини»; Л.-С. Мерсьє — «Дезертир», «Незаможний»; Ґ.-Е. Лессінґ — «Міс Сара Сампсон», «Емілія Галотті»).

В основі цих творів лежали сімейно-родові конфлікти. На рубежі XVIII — XIX століття міщанська драма в західноєвропейській літературі зазнала серйозних змін. У ній переважає дидактичне начало, герої існують у тісному родинному мікросвіті. Поступово в міщанській драмі посилюються мелодраматичні елементи, простежується зародження нового жанру — мелодрами.

У літературі XIX ст. домінувала реалістична драма (засновник реалізму і революціонер театру Генрік Ібсен). Нарівні з реалістичною драмою (Р. Роллан, Дж. Прістлі, Ш. О'Кейсі, Артур Міллер, В. Гавел) важливу роль відіграє інтелектуальна драма, пов'язана з філософськими засадами екзистенціалізму (Жан-Поль Сартр, Жан Ануй), а також драма абсурду.

Драма в українській літературі Серед збережених дванадцяти драм давньої української літератури лише дві ґрунтуються на реальних подіях. Найдавніша з-поміж них — «Слово про збурення пекла» (середина XVII ст.). Також відомі драми: «Дія на страсті Христові списана» (80-ті XVII ст.); «Комедія на день Різдва Христового» (1702) Дмитра Туптало; «Торжество Єства Людського», інсценізоване в Києво-Могилянській академії 7 квітня 1706 р. Відомі також драми «Комічна дія» (1736) і «Властотвірний образ людинолюбства Божого» (1737) Митрофана Довгалевського; анонімна п’єса «Антипролог»; трагікомедія «Образ страстей світа сього» (1729) Сильвестра Ляскоронського та ін.

На початку XIX ст. в українській літературі з'являються драми («Наталка Полтавка» Івана Котляревського, «Простак» В. Гоголя, «Чари» Кирила Тополі, «Чорноморський побит» Якова Кухаренка, «Купала на Івана» С. Степана Писаревського). У всіх цих творах виявилися, з одного боку, риси шкільної драми, вертепу, притаманні українській драматургії попередньої доби, а з другого — враховано досвід західноєвропейської драми кінця XVIII ст. Ідейно-тематичні горизонти згаданих творів обмежувалися колом любовно-родинних взаємин. Однак, як і в європейській драмі, помітними були й кроки до реалістичного відображення дійсності. Згодом через обставини родинного плану порушувалися важливі суспільні проблеми («Назар Стодоля» Т. Шевченка, «Лимерівна» Панаса Мирного).

З 80-х років XIX ст. спостерігається розширення ідейно-тематичних обріїв драми, з'являються твори з життя інтелігенції, мешканців міста, порушуються проблеми взаємин села і міста («Не судилось» Михайла Старицького, «Доки сонце зійде…» Марка Кропивницького, «Житейське море» Івана Карпенка-Карого, «Украдене щастя» Івана Франка, «Нахмарило» Бориса Грінченка, «Мартин Боруля» Івана Карпенка-Карого.

Українська драма XX століття На рубежі XIX — XX століття переважає соціально-психологічна драма. Потім, як відгук на суспільно-політичну ситуацію початку XX століття, виникає політична драма. Людські характери досліджуються драматургами («Кассандра» Лесі Українки). Саме в творчості Лесі Українки мало не вперше в українській драматургії сягає свого апогею інтелектуальна, неоромантична драма, в якій увага з побутових обставин переноситься на психологію персонажів, досить складні й витончені інтелігентні переживання.

Новим кроком у розвитку драми стала творчість Володимира Винниченка, який наполегливо розробляв морально-етичну тематику, прагнучи осмислити суспільно-політичні проблеми засобами психологічної драми («Молода кров», «Чорна Пантера і Білий Ведмідь»).

Найвидатнішим представником українського ренесансу у драмі став Микола Куліш («Зона», «Патетична соната», «Вічний бунт», «Маклена Граса»). Активно розвивався цей жанр у повоєнні роки. Соціально-побутова та психологічна драма домінують у творчості Миколи Зарудного, Олекса Коломійця, Юрія Щербака, Лариси Хоролець, О. Корнієнка.

Види Історична драма — п'єса, в якій розповідається про життя й діяльність державних діячів, полководців та інших історичних осіб. Взірцями таких драм є «Володимир» Феофана Прокоповича, «Йосип Патріарх» Лаврентія Горки, анонімна «Милість Божа».

Мелодрама — різновид драми, з дуже емоційними переживаннями персонажів чи трагічними сюжетними подіями.

Психологічна драма зображує конфлікти особистості і суспільства крізь призму людських емоцій і чуттєвих переживань. На перший план виходить внутрішній світ героїв, їх інтимний простір, що формує їх вчинки. Дії героїв у психологічній драмі, як правило, знаходять своє психологічне пояснення та мотиви.

Нова драма — виникла в атмосфері культу науки, зумовленого надзвичайно бурхливим розвитком природознавства, філософії й психології, і, відкриваючи для себе нові сфери життя, всотала дух всемогутнього й всепроникного наукового аналізу.

Див. також Драма (рід) Українська драматургія

Примітки

Джерела

Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром'як, Ю. І. Ковалів та ін. — Київ : Академія, 1997. — С. 214—216.

Література Українська драматургія : збірка бібліографічних знадобів до історії української драми і театра українського (1815—1906 рр.) / Зібрав і впоряд. М. Комаров. — Одеса : Друкарня Є. Фесенка, 1906. — 232 с. Теорія драматичного мистецтва / Михайло Роздольський. — Коломия : Накладом «Загальної книгозбірні», 1920 (З друкарні Вільгельма Бравнера в Коломиї). — 103 с. (Загальна книгозбірня ; ч. 7). Українська драматургія 20 — 30-х років ХХ століття. Жанрова модифікація / В. С. Працьовитий ; Львівський національний університет ім. І. Франка. — Львів : Ліга-Прес, 2001. — 131 c. — Бібліогр.: 44 назви. Українська драматургія кінця XIX — початку XX ст. : навчальний посібник для студентів ВНЗ / Н. П. Малютіна. — Київ : Академвидав, 2010. — 256 c. — (Альма-матер). Васильєв Є. М. Сучасна драматургія : жанрові трансформації, модифікації, новації : монографія / Є. М. Васильєв. — Луцьк : ПВД «Твердиня», 2017. — 532 с. — ISBN 978-617-517-276-6. —

Посилання Внесок П. Бомарше в розвиток французької драматургії // zarlit.com. Життєвий і творчий шлях П. Корнеля. Особливості драматургії («Сід», «Горацій», Драматургічні принципи) // zarlit.com. Художні особливості драматургії П. Кальдерона // zarlit.com. Життя і творчість К. Гольдоні. Погляди драматурга на театр «Дель Арте» // zarlit.com. Драма та її жанрові різновиди // ukrlit.net. Західна драматургія «Театр абсурду» // zarlit.com. Драматургія — Історія української літератури XIX століття // ukrlit.net. Нові тенденції у драматургії кінця XIX — початку XX СТ. // zarlit.com. Українська вертепна драма // ukrlit.net. Нова драма // zarlit.com.