Я́льмар Ґу́лльберг (, *, Мальме, ШвеціяHjalmar Gullberg Nationalencyklopedin, webbupplagan — , Гольмея, Сведала (комуна),Швеція) — шведський поет і перекладач.

Біографія Яльмар народився нешлюбною дитиною Гільди Юнссон, і його взяли на виховання жителі Мальме — Ельса і Бенґт Ґульберги. Спершу сім'я мешкала на вулиці Гольмґатан, а в перших роках XX століття переселилася в так званий «Сотенний» будинок № 100 на вулиці Седра Ферштадсґатан. Батько працював двірником у фортеці на розі цієї вулиці та Меллевонґсґатан. У родині панувала злагода, батьки старалися дати Яльмарові якнайкращу освіту.

Спершу він ходив до школи Пільдамма (Pildammsskolan), а тоді навчався в Латинській школі Мальме (Malmö Latinskola), яку закінчив у 1917 році. Яльмар був здібний і старанний гімназист, вчився дуже добре, незмінно мав відмінні оцінки з латинської, грецької та шведської мов.

Ще в гімназійні роки Яльмар заприятелював із Інґваром Андерссоном, який потім став завідувачем державного архіву. Ця дружба тривала все життя. Вони обидва стали членами Шведської академії. У 1940-му Ґулльберг посів крісло № 7 після Сельми Лагерлеф, натомість Андерссон став академіком за десять років, зайнявши місце професора Мартіна Ламма.

Вступивши до Лундського університету, Ґулльберг вивчав скандинавські мови і латину. Відбувши військову повинність у Гальмстаді, він повернувся до навчання й почав студіювати історію літератури. Його однокурсником був поет Ула Ганссон. До кола Яльмарових приятелів належали Інґвар Андерссон, Івар Гаррі, Трістан Ліндстрем, Франс Ґ. Бенґтссон, Бенґт Єльмквіст і Карл Раґнар Гіров. Ґулльберг залучався до студентського позалекційного життя. Співпрацював із студентською газетою Lundagård, у 1924-му став її головним редактором. Також брав участь у карнавалах. 1920 року він виступив у ролі Вірапуллана, а 1924-го — в ролі Гамлета.

Ще в учнівські роки він був скрипаль капели в Латинській школі. Згодом пробував себе як композитора, пишучи романси на слова Фредінґа, Карлфельдта і Левертіна. Частину цих не опублікованих за життя автора музичних творів записано на CD-диск, що його випустила у світ фірма Discantus як доповнення до нової книжки Андерса Пальма і Леннарта Муберга про письменника.

Перші спроби Ґулльберга в поезії датуються 1918 роком. У 1922-23 роках Ґулльберг мандрував у Німеччині й Франції. То була освітня подорож. Повернувшись додому, він пише сміливіше й різноманітніше, також і в стилі модернізму, хоча й старається додержувати традиційної лінії — не в останню чергу через те, що молодому поетові доводиться мати справу з музикою, яка власне й вимагає пісенних ритмів. Про це він дуже точно висловився у своєму вірші «До солов'я в Мальме»: «Я чую музику й шукаю точне слово» («Jag hör musik och letar efter orden»). Це не просто гарна (і музикальна) фраза. Вся його поезія була дуже мелодійна. Своєрідним логотипом творчості поета стали скрипка і смичок, зображені на обкладинці його збірки віршів «Соната».

1927 року Ґулльберг закінчив університетSvensk uppslagsbok, Malmö 1932 і став ліценціатом. На початку 1928 року він, успадкувавши майно своїх біологічних батьків, придбав будинок № 11 на вулиці Вестерґатан у Лунді й став «самостійним освіченим паном» (як згодом сам іронічно назвав свою збірку трагікомічних віршів). Фінансово незалежний, Яльмар міг тепер увесь свій час віддавати на переклади класиків й поетичну творчість. Сам вважав, що гроші дали йому свободу, і якось сказав, що приснився йому кошмар — нібито він вчитель шведської мови в Сундсваллі. Про це згадує Андерс ПальмJag bor vid ett rastställe — Hjalmar Gullbergs landskap i dikt, bild och ton.

У творчості Ґулльберг уже на початку тридцятих здобув визнання критиків і читачів. Він поєднував у поезії повсякденне й часто іронічне з високою традиційною тематикою — кохання, духовності й свободи. Як перекладач став відомий завдяки творам давньогрецьких драматургів, французьких а також іспанськомовних поетів. У 1944-му за ці досягнення він став почесним доктором філософії Лундського університету.

З 1936 по 1950 письменник керував Радіотеатром, у 1949-1950 роках відав програмами Шведського радіоSverige radio 60 år — Sveriges Radios årsbok 1964. З 1940 року й до смерті в 1961 році він був член Шведської академії (крісло № 7). У 1937—1961 роках належав до членів літературної академії «Товариство Дев'яти» (крісло № 3).

Ґулльберг також писав статті для енциклопедичного видання «Svensk uppslagsbok»..

Під час Другої світової війни він став одним із лідерів у так званій «літературі готовності», багато робив для популяризації драматичних і поетичних творів у радіо. Був одним із чільників радіопрограми Dagens dikt («Вірш дня»), хоча й не належав до її засновників, і часто сам вибирав, що належить у ній декламувати. Наприклад, вважається, що він вибрав для декламації вірш Есаяса Теґнера Det eviga («Вічне») 9 квітня 1940, кілька годин після того, як повідомили про вторгнення німецьких військ у Данію і Норвегію.

Наприкінці Другої світової війни в Ґулльберга почалася криза у творчості, пов'язана з тим, що раніше він був не дуже охочий до експериментування в галузі жанру, а тепер доводилося вдатися до такого. Почасти поет схилився на бік нових модерністичних ідеалів: у збірці «Посмертна маска і містечко розваг» (1952) приглушено метафізичні претензії, детронізовано християнського Бога, не видно давніх іронічних жартів, а форма перейшла від римованого до вільного вірша. Натомість тон у віршах «Посмертна маска» і «Напівбогам» урочистіший, відкритіший і пишномовніший, ніж у всіх попередніх творах.

Хвороба і смерть Наприкінці життя Ґулльберг потерпав від міастенії. Подеколи він не міг обійтися без респіратора. Життя стало нестерпне. Засвідчено, що він сам вирішив утопитися в озері Іддінґен біля містечка Гольмея. На той час він гостював у своєї нареченої, графині Ґрети Тотт.

Яльмара Ґулльберга поховали в Мальме, на цвинтарі святого Павла. Архів письменника перебуває в бібліотеці Лундського університету.

Твори

Оригінальні твори I en främmande stad (1927) — «У чужому місті» Sonat, (1929) — «Соната» Andliga övningar (1932) — «Духовні вправи» Kärlek i tjugonde seklet (1933) — «Кохання у дев'ятнадцятому столітті» Ensamstående bildad herre. Трагікомічні вірші (1935) — «Самостійний освічений пан» Att övervinna världen (1937) — «Покорити світ» 100 dikter; ett urval ur sex versböcker (1939) — «Сто віршів; вибране з шести книжок» Röster från Skansen (1941) — «Голоси зі Скансена» Fem kornbröd och två fiskar (1942, містить вірш про Карін Боє «Мертва амазонка») — «П'ять хлібин і дві рибини» Hymn till ett evakuerat Nationalmuseum (1942) — «Гимн евакуйованому Національному музею» Den heliga natten (1951) — «Свята ніч» Dödsmask och lustgård (1952) — «Посмертна маска і містечко розваг» Terziner i okonstens tid (1958) — «Терцини в час, коли не до мистецтва» Ögon, läppar (1959) — «Очі, вуста» 50 dikter; вибране з трьох поетичних книжок(; передмова Карла Фермана (1961) — «50 віршів» En anständig och ömklig comoedia. Триактна п'єса Яльмара Ґулльберга і Улле Гольмберга. Видано (1984) — «Пристойна і жалюгідна комедія» Kärleksdikter. Перше видання під цією назвою (1967) — «Вірші про кохання» Dikter. З післямовою Андерса Пальма (1985) — «Вірші» Legend — «Легенда»

Переклади Арістофан: Fåglarna (1928) — «Птахи» Евріпід: Hippolytos (1930) — «Гіпполіт» Евріпід: Medea (1931) — «Медея» Арістофан: Lysistrate (1932) — «Лісістрата» Евріпід: Alkestis (1933) — «Алкеста» Софокл: Antigone (1935) — «Антігона» Мольєр: Den girige (1935) — «Скупець» Кальдерон: Spökdamen, 1936 — «Дама-привид» Альфред де Мюссе: Lek ej med kärleken (1936) — «Не грайся з коханням» Ґабрієла Містраль: Dikter (1945) — «Вірші» Федеріко Ґарсія Лорка: Blodsbröllop (1946) — «Криваве весілля» Ґабрієла Містраль: Den heliga vägen (1949) — «Священний шлях» Мольєр: Den inbillade sjuke (перекладено для Шведського Радіо 1954) — «Надуманий хворий» Gåsmors sagor, 1955 — «Казки Матінки Гуски» Själens dunkla natt och andra tolkningar av främmande lyrik, 1956 — «Темна ніч душі та інші переклади чужоземної лірики» Есхіл: Agamemnon (1960) — «Агамемнон» Franskt 1600-tal, видано посмертно 1962, з передмовою Улле Гольмберга — «Французькі 1600-ті» Вільям Шекспір: Köpmannen i Venedig (1964) — «Венеційський купець» Вільям Шекспір: Som ni behagar (1964) — «Як вам це подобається»

Редагування твору Ули Ганссона «Покинуте писання» (Efterlämnade skrifter, 1928-)

Покладені на музику вірші Ґулльберга Гінґ Кучбах: — «Kyssande vind» — «Цілує вітер» Лустанс Лачеєр, (Юган Чинде) — «Kyssande vind», 1985 — «Цілує вітер» Ларс-Ерік Ларссон: «Förklädd gud» — «Переодягнений бог» Леннарт Муберг: «Jag bor vid ett rastställe — Hjalmar Gullbergs landskap i dikt, bild och ton» (книжка + CD). Discantus, 1998 — «Я живу біля місця відпочинку — пейзажі Яльмара Ґулльберга у віршах, картинах і музиці» Леннарт Муберг: «Där Skönheten har sitt hem — Kantat till Nationalmuseum» (книжка + CD). Discantus, 2000 — «Там Краси оселя — кантата Національному музею» Леннарт Муберг: «Han kom som en vind — Hjalmar Gullbergs kärleksdikt i ton» (bok + cd). Discantus, 2002 — «Він примчав, як вітер — покладені на музику вірші Яльмара Ґулльберга про кохання» Гільдінґ Русенберг: «Den heliga natten», «Hymn till ett evakuerat Nationalmuseum» m.fl. — «Свята ніч», «Гимн евакуйованому музею» та інші Стаффан Б'єрклунд: «20 sånger» — «20 пісень» Вірші Яльмара Ґулльберга на музику поклали також Інґвар Лідгольм, Єста Нюстрем, Ґуннар Турессон, Естен Варненбрінґ та інші

Література про Яльмара Ґулльберга Hjalmar Gullberg (Карл Ферман) Hjalmar Gullberg och hans värld (Леннарт Єтберг) Hjalmar Gullberg, en vänbok (Улле Гольмберг Hjalmar Gullberg (Ерік Й. Ліндер) En bok om Hjalmar Gullberg (Стіґ Карлсон і Аксель Ліффнер) «Jag bor vid ett rastställe — Hjalmar Gullbergs landskap i dikt, bild och ton» (Леннарт Муберг і Андерс Пальм. Discantus, 1998 «Drömmen om Paris — i spåren på svenska snillen i städernas stad» (Леннарт Муберг). Discantus, 2006 Gentleman, Single, Refined and selected poems, 1937—1959 (Яльмар Ґулльберг і Джудіт Моффетт). Louisiana State University Press, 1979

Нагороди Велика премія Шведської академії — 1939 Премія Бельмана — 1948 Культурницька премія газети «Сюдсвенска даґбладет» — 1954 Літературна заохочувальна велика премія — 1960

Джерела Händelser man minns — хроніка 1920—1969, доктор Гаральд Шіллер (Harald Schiller), 1970

Лінки Товариство Яльмара Ґулльберга — Hjalmar Gullberg-sällskapet Твори Яльмара Ґулльберга на сайті «Libris»

Примітки