Адаптаціогенез (від — походження) — процес виникнення нових пристосувань в еволюції.
Концепція адаптаціогенезу Гіпотези адаптаціогенезу ґрунтуються на еволюційній теорії Ч. Дарвіна Дарвин Ч. Происхождение видов путем естественного отбора // Соч. — М.: Изд-во АН СССР, 1939. — Т. 3. — С. 253–666.. На думку їх прихильників, еволюційний процес полягає, насамперед, в утворенні, накопиченні та координації нових адаптацій. Саме на основі адаптаціогенезу відбувається прогресивний розвиток органічного світу. Живі істоти в процесі боротьби за існування стають все більш пристосованими до навколишнього середовища, ускладнюються і удосконалюються.
В еволюційній біології гіпотези адаптаціогенезу користуються широкою популярністю. Вони дозволяють пояснити механізми збільшення видової різноманітності і підвищення рівня організації живих істот. З позицій адаптаціогенезу еволюцію в найзагальнішому вигляді можна охарактеризувати як прогресивний розвиток організмів. Але при цьому виникає необхідність зрозуміти і визначити, що таке прогресивний розвиток, або прогрес, що вважати більш, а що менш прогресивним, які критерії прогресивного розвитку?
У біології існує декілька критеріїв прогресивності еволюційного розвитку організмів.
Складність організації Історично процес еволюції супроводжується ускладненням будови і функції організмів. Тому складність організації можна розглядати як один з показників прогресивного розвитку. Але виявляється, що це далеко не універсальна закономірність. У процесі еволюції багато організмів або їх системи та органи, навпаки, стають більш простими. Наприклад, щелепа у крокодила влаштована складніше, ніж у людини. Квіти магнолії складніші від квітів дзвоників, хоча останні еволюційно більш просунуті.
Ще одна проблема полягає в тому, що ускладнення організації робить живі системи менш стійкими. Змії і лисиці живляться мишоподібними гризунами. Змії — холоднокровні тварини, їм притаманний невисокий рівень енергетичного обміну, і їм потрібно менше їжі в порівнянні з лисицями, які витрачають багато енергії на підтримку постійної температури тіла. Крім того, в зимовий період змії знаходяться в сплячці, а лисиці змушені добувати їжу з-під снігу. При цьому в роки низької чисельності мишоподібних гризунів або в багатосніжні зими лисиці часто гинуть від голоду. Іншим прикладом може служити співіснування бактерій і людини. Бактерії існують на Землі мільярди років і не збираються вимирати. Історія людини налічує кілька тисяч років, а вона вже поставила своє існування під загрозу від ядерної зброї, забруднення навколишнього середовища і т.і.
Крім того, в результаті еволюції у багатьох організмів відбувається спрощення будови. Наприклад, кити, вдруге пристосувалися до перебування у воді, втратили багато рис, властивих наземним ссавцям. Організми, що мешкають в печерах або під землею, втрачають органи зору і слуху. Особливо помітне спрощення організації тварин відбувається при переході до паразитичного способу життя. У таких тварин редукуються багато органів, і вони фактично перетворюються на мішок з травною системою і репродуктивними клітинами. Всі ці факти свідчать про те, що складність організації не є надійним критерієм біологічного прогресу.
Міра пристосованості Ще одним критерієм прогресу в теорії адаптаціогенезу служить краща пристосованість організмів, що забезпечує їм успіх у боротьбі за існування. Але і тут виникає проблема кількісної оцінки міри пристосованості. Оскільки всі організми, що живуть в даний час, не знищені добором і існують разом, отже вони добре пристосовані до умов навколишнього середовища і один до одного і всі в рівній мірі прогресивні. Тобто, туберкульозна паличка в тій же мірі прогресивна, що і людина.
Біологічний і морфофізіологічний прогрес Спробу розділити дещо розпливчасте поняття прогресу на два поняття — прогрес біологічний і морфофізіологічний — зробив О. М. Сєверцов (1925 Северцов А. Н. Морфологические закономерности эволюции. — М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1939. — 616 с.) в теорії головних напрямків еволюційного процесу. Критеріями біологічного прогресу, за Сєверцовим, служать (1) збільшення чисельності, (2) розширення ареалу, (3) прогресивна диференціація — збільшення видової різноманітності і підвищення швидкості видоутворення. Еволюційний сенс виділених критеріїв полягає в тому, що навіть примітивні форми можуть вважатися прогресивними, якщо вони представлені широким набором різних видів та інших систематичних груп, утворюють високу чисельність і займають великий ареал. Під морфофізіологічним прогресом розуміються великі зміни в плані будови організмів (ароморфоз), що підвищують енергію їх життєдіяльності.
Однак це уточнення вносить мало ясності в розуміння сутності еволюційного прогресу. Чисельність, просторове поширення та систематичне положення тих чи інших організмів зумовлені не їх більшою прогресивністю, а структурою екологічної ніші і особливостями біоценотичних зв'язків. Навіть найбільш еволюційно просунуті види в залежності від свого місця в природних біоценозах можуть бути нечисленними, мати вузький ареал і не утворювати великої кількості дочірніх таксонів. І навпаки, примітивні форми можуть займати таку екологічну нішу, яка дозволяє їм утворювати високу чисельність, широко розповсюджуватися по Землі і збільшувати систематичну різноманітність. Більш складна морфофізіологічна організація, як показано вище, служить сумнівним критерієм еволюційного прогресу. Крім того, нарівні з прогресом в природі існує і таке явище як морфофізіологічний регрес. При цьому неясно, чи можна морфофізіологічний регрес розглядати як біологічний або еволюційний прогрес.
Одна з найважчих проблем у теорії адаптаціогенезу зумовлена співіснуванням у природі вищих і нижчих форм життя. Якби еволюція йшла постійно під знаком підвищення адаптованості, то вона повинна була б йти у всіх групах організмів, і нижчих і вищих. Тоді на Землі навряд чи залишилися б примітивні форми, а всі організми були б еволюційно просунутими. Зазвичай присутність нижчих форм пояснюють тим, що вони не потребують еволюції, оскільки знаходяться в умовах, в яких висока організація не потрібна. Таке пояснення суперечить головному положенню теорії еволюції Дарвіна про відносний характер адаптацій і постійному підвищенні пристосованості організмів у результаті боротьби за існування навіть при незмінних умовах навколишнього середовища. Спільне існування різних за рівнем організації живих істот на Землі свідчить про те, що еволюція йде не у всіх групах, а лише в найбільш еволюційно просунутих. З'являється нова форма і як би «застигає», потім з'являється ще більш досконала форма і теж зупиняється у своєму розвитку.
Проблема цілісності і спрямованості еволюції Більшість прихильників теорії адаптаціогенезу вважає еволюцію живих істот ненаправленим процесом постійного підвищення їх пристосованості. Однак, на думку деяких авторів, еволюція являє собою цілісний і спрямований процес. Наприклад, Дж. Гакслі (1942Дж. Гексли. Эволюция. Современный синтез. М., 1942) у своїй теорії обмеженого і необмеженого прогресу визнавав, що еволюція в цілому, безсумнівно, прогресивний процес, але прогрес цей в основному обмежений, груповий. Переходячи від гради до гради, кожна група організмів (таксон) розвивається прогресивно, але, врешті-решт, приходить до стасігенезу або вимирання. Лише один напрямок еволюції, що призвів до виникнення людини, являє собою шлях необмеженого прогресу, оскільки зумовлює вихід на абсолютно новий рівень еволюції — соціальний (О. С. Сєверцов, 1987Северцев А. С. Основы теории эволюции. Учебник. — М., 1987). Ця теорія повторює в загальних рисах теорію цефалізації, запропоновану американським натуралістом Джеймсом-Двайтом Дана (James Dwight Dana) ще в 1855 році. Відповідно до цієї теорії розвиток природи спрямований на ускладнення нервової системи організмів і завершується появою людини. Дана зауважив, що з ходом геологічного часу на нашій планеті у деяких її мешканців з'являється все більше і більше досконалий центральний нервовий апарат — мозок. Процес цей, названий їм енцефалізом, ніколи не йде назад і виражається полярним вектором часу в бік удосконалення центральної нервової системи і мозку.
До наших днів зберіг силу критерій прогресу, запропонований великим ембріологом Карлом фон Бером: диференціація частин організму і спеціалізація їх для різних функцій. Нижчі ракоподібні мають найпростіші листоподібні кінцівки, що виконують усі функції однаково добре (або однаково погано). У вищих ракоподібних, наприклад, у річкового рака, одні кінцівки пристосовані для дотику, інші — для захоплення їжі і оборони, треті — для пережовування, четверті — для ходіння, п'яті — для спаровування, шості — для плавання. Людське суспільство у своєму розвитку також проходило подібні стадії — від примітивного натурального господарства, де кожен забезпечував себе всім необхідним, до сучасного високорозвиненого господарства, з поділом праці й появою безлічі професій. З цієї аналогії ясно, що однією диференціації мало. Паралельно їй повинна йти інтеграція. Чим більш спеціалізовані частини організму, тим точніше вони повинні бути узгоджені одна з одною. Подібно до того, як сучасне високорозвинуте суспільство не може існувати без складних, часом дублюючих один одного каналів інформації, так і високорозвинений організм потребує досить складних систем регуляції: внутрішньоклітинної та міжклітинної, міжтканинної, гормональної та нервової. Диференціація та інтеграція — це дві сторони однієї медалі, що знаменує прогрес (Медников, 1975 Медников Б. Дарвинизм в XX веке. — М.: Сов. Россия, 1975. — 224 с.). Даний критерій прогресу передбачає не тільки підвищення складності організації, але й створення з окремих простих елементів інтегрованих біологічних систем організмового і надорганізмового рівнів.
Ектогенетичні і екстрателуричні гіпотези еволюції У різноманітних ектогенетичних концепціях еволюції стверджується, що всі основні революційні події в еволюції життя, аж до змін фаун і флор, викликалися геологічними переворотами, великими змінами фізико-географічних умов або космічними причинами. Обидві категорії явищ хронологічно пов'язані і, коли зміни умов на поверхні Землі підпорядковані певному ритму, перетворення біоти також носять періодичний (циклічний) характер.
Відмінною рисою всіх ектогенетичних гіпотез сполученої еволюції служить уявлення про те, що в історії Землі тривалі періоди, протягом яких зміни земної кори і фізичних умов на поверхні земної кулі відбувалися повільно і поступово, чергувалися з короткими періодами різких геологічних перетворень. У ці короткі періоди тільки й повинно було відбуватися формування нових типів організації і супутнього вимирання колишніх груп. Відомими прихильниками ідеї сполученої еволюції були авторитетні зарубіжні та вітчизняні вчені В. П. Амалицький Амалицкий В. П. О геологическом развитии организмов и земного рельефа. — Варшава, 1896. — 27 с. , В. Меттью Mattew W.D. Climate and evolution // Ann. N. Y. Acad. Sci. — 1915. — Vol. 24. — P. 171–318., П. П. Сушкін, Б. Л. Личков та інші.