Фізико-географічне районування України
Територія України характеризується складною просторовою диференціацією фізико-географічних умов. Геологічна будова і рельєф, клімат, води, ґрунти, рослинність і тваринний світ, перебуваючи в складному взаємозв'язку і взаємодії, утворюють природно-територіальні комплекси різного рангу. В основу фізико-географічного районування покладено ландшафтно-генетичний принцип, суть якого полягає в тому, що природно — територіальні комплекси та їх межі виявляють всебічним аналізом взаємозв'язку і взаємодії основних ландшафтостворюючих факторів — сонячної радіації і внутрішньої енергії Землі, процесів, що відбуваються в літосфері, гідросфері, атмосфері та біосфері, а також природних компонентів — літогенної основи, земної поверхні, повітря, поверхневих і підземних вод, ґрунтів і біоти (рослинність і тваринний світ).
В межах України по спільності морфоструктурних рис виділяють два класи ландшафтів: рівнинні і гірські.
Основні риси ландшафтної структури території України визначаються її розташуванням переважно в помірному поясі. Лише для південного берега Криму характерні риси субтропічного поясу. Територія України займає південно-західну частину Східноєвропейської фізико-географічної країни, частини Карпатської і Кримську гірські фізико-геогр. країни. У межах Східноєвропейської фізико-географічної країни на тер. республіки по переважанню певних типів і підтипів ландшафтів виділяють три фізико-геогр. зони. За ступенем континентальності клімату, загальним характером рельєфу і історії формування геолого-геоморфологічної основи природних комплексів зони ділять на провінції. У провінціях виділяють фізико-географічні області (по положенню в межах значних оротектонічних елементів); області — у зв'язку з місцевими відмінностями в характері прояву інтенсивності і спрямованості сучасних природних процесів — ділять на фізико-географічні райони.
Вивчення закономірностей формування і розвитку природно-територіальних комплексів, визначення їх кількісних і якісних характеристик мають велике значення для раціонального природокористування. Вони сприяють науково обґрунтованому використанню, збереженню і примноженню природних ресурсів України, проведенню широких природоохоронних заходів.
Зона змішаних лісів (Поліська провінція)
Північну частину України займає зона змішаних лісів з поліським підтипом ландшафтів, серед яких переважають ландшафти моренно-зандрових, алювіально-зандрових, рівнинно-денудаційних, алювіальних терасових рівнин. Помітну роль серед поліських ландшафтів відіграють недреновані перезволожені та заболочені природно-територіальні комплекси. У цій зоні розташована велика частина Волинської, Рівненської, Житомирської та Чернігівської областей, частково Хмельницької, Київської та Сумської областей. За природним ландшафтом — це Українське Полісся. Простягається зона з заходу на схід на 750 км, площа її становить понад 113 тис. км² (19 % території України). Річний радіаційний баланс становить 44–46 ккал/см². Тривалість вегетаційного періоду — 190–205 днів. Середня річна сума опадів — 550–650 мм, випаровуваність не перевищує 400–450 мм. Коефіцієнт зволоження 1,9–2,8. Для поліських ландшафтів характерна велика зволоженість і розвиток процесів заболочування (до 70 % заболочених земель республіки). Значна зволоженість зумовила розвиток підзолистого і болотного процесів ґрунтоутворень та формування лугової, болотної та лісової рослинності (середня лісистість зони — 30 %). Негативні риси поліських ландшафтів — заболоченість земель, низька природна родючість ґрунтів, розвиток процесів інфільтрації і розвіювання незакріплених рослинністю піщаних ґрунтів тощо Основні заходи підвищення продуктивності земель полягають в корінному поліпшенні водно-фізичних властивостей ґрунтів, регулюванні їх водного режиму меліоративними і лісокультурними заходами і у вапнуванні кислих ґрунтів.
Зона представлена Поліською провінцією, яку ділять на 5 фізико-географічних областей: Волинське Полісся — найзволоженіша, заболочена і залісена область. Поширені крейдяні відкладення, які в південній і південно-західній частинах області оголюються і безпосередньо впливають на розвиток сучасних ландшафтів. Широко розвинені заплавні лугово-болотні місцевості, терасові піщані рівнини з дерново-підзолистими ґрунтами під борами та суборах і значними масивами низинних боліт. В середній частини області — моренно-горбкуваті місцевості з дерново-підзолистими, дерново-глейовими і лучними ґрунтами, зайнятими суборами, луками та сільсько-господарськими угіддями. На півдні області серед зандрових і зандрових-моренних рівнин зустрічаються хвилясто-горбисті межиріччя з дерновими карбонатними ґрунтами на крейдяних породах, на яких поширені сугрудки і дубово-грабові ліси. Житомирське Полісся відрізняється від інших поліських областей виходами кристалічних порід Українського щита, більш високим гіпсометрічим становищем, глибоко врізаними річковими долинами і меншою заболоченістю. У ландшафтній структурі області значні площі займають зандрові і моренно-зандрові рівнини на кристалічній основі з переважанням дерново-слабопідзолистих ґрунтів і лісів типу борів і суборів. Поширені денудаційні горбисті рівнини на кристалічних породах з дерново-слабопідзолистими щебенюватими ґрунтами. Київське Полісся займає північно-східний схил Українського щита, кристалічні породи якого поступово занурюються під осадову товщу Дніпровсько-Донецької западини. Київське Полісся — низовинна рівнина з переважанням зандрових, долинно-зандрових і долинних терасових місцевостей з дерново-, слабко- і середньоподзолистими ґрунтами під борами і суборевими лісами. На півдні області переважають моренно-зандрові рівнини з дерново-середньоподзолистими ґрунтами. Чернігівське Полісся розташоване в межах Дніпровсько-Донецької западини. Ландшафтну структуру області визначають моренно-зандрові і зандрові місцевості з дерново-підзолистими ґрунтами, долинно-терасові місцевості з дерново-слабопідзолистими ґрунтами і боровими лісами, заплавні лучно-болотні і місцевості лісових «островів» з ознаками північнолісостепових ландшафтів. У межах області лісостепові ландшафти займають близько 20 % площі. Новгород-Сіверське Полісся розташоване на південно-західному схилі Воронезького масиву, де поширені крейдові відкладення. Тут домінують моренно-зандрові і алювіально-зандрові рівнини з дерново-середньо-підзолистими ґрунтами. Типовою рисою області є поширення «островів» з північно-лісостеповими ландшафтами. Деякі дослідники виділяють шосту фізико-географічну область — Мале Полісся, яке за даною схемою районування віднесено до Західно-Української лісостепової провінції.
Лісостепова зона Лісостепова зона простягається від Передкарпаття до західних відрогів Середньоросійської височини і характеризується ландшафтами лісостепового типу. Помітне розповсюдження серед них мають лучно-степові низовинні і піднесені, опільські (в минулому широколистяно-лісові) низинні та піднесені ландшафти. Своєрідними рисами відрізняються товтрові, лучно-степові заболочені і засолені, лісостепові борові ландшафти. В межах зони розташовані Тернопільська, Хмельницька, Вінницька, Черкаська, Полтавська, частково Харківська області, південні частини Рівненської, Волинської, Житомирської, Київської, Чернігівської та Сумської областей, північні частини Одеської та Кіровоградської областей, частково Івано-Франківської, Львівської та Чернівецької областей. Протяжність зони зі заходу на схід — 1100 км, площа 202 тис. км² (34 % території України). Річний радіаційний баланс становить 45-50 ккал/см². Вегетаційний період триває 200–210 днів. Річна сума опадів на заході зони 650 мм, на сході — 450 мм, випаровуваність — відповідно 550 і 750 мм. Коефіцієнт зволоження становить 2,8 у західній частині зони і 1,3 — на південному сході. Зональні типи ґрунтів — чорноземи типові та сірі лісові ґрунти. Природна рослинність представлена залишками остепнених луків і лугових степів на плакорах, дубових і дубово-грабових масивів, на лівобережжі Дніпра — дубово-кленово-липових лісів. Середня залісеність зони становить 12,5 %, розораність — 75-85 %. Зона характеризується складним чергуванням широколистяно-лісових ландшафтів з опідзоленими ґрунтами та лучно-степових ландшафтів з глибокими чорноземами. Основним природним процесом, несприятливим для господарського використання земель, є ерозія. Головний напрям для збереження високого рівня сільсько-господарської освоєності — регулювання стоку, протиерозійні лісомеліоративні заходи, запобігання засоленню ґрунтів. В межах лісостепової зони України виділяють 4 фізико-географічні провінції.
Західноукраїнська лісостепова провінція Західноукраїнська лісостепова провінція, яка займає Волинську та Хотинську височини і значну частину Подільської височини, відрізняється найвищим в межах зони гіпсометричним рівнем і ступенем зволоженості (річна сума опадів понад 600 мм, коефіцієнт зволоження 2,0-2,8). Переважають піднесені ландшафти з сірими лісовими ґрунтами та чорноземами опідзоленими. Територію провінції ділять на 5 фізико-географічних областей.
Дністровсько-Дніпровська лісостепова провінція Дністровсько-Дніпровська лісостепова провінція лежить у межах Подільської та Придніпровської височин. Ландшафти її сформувалися в умовах піднесеного рельєфу на кристалічних породах Українського щита І достатнього зволоження (річна сума опадів 450–560 мм, коефіцієнт зволоження 2,0–1,4). У найпідвищенішій, середній частині провінції розвинені ландшафти з сірими лісовими ґрунтами, утвореними під широколистяними лісами. У північній частині провінції переважають пласкі і слабкохвилясті рівнини з глибокими малогумусними чорноземами, сформованими під степовими лугами. Поширені також вододільні рівнинно-хвилясті місцевості з глибокими малогумусними чорноземами і долинно-балкові — з еродованими сірими лісовими ґрунтами. У провінції виділяють 8 фізико-географічних областей.
Лівобережно-Дніпровська лісостепова провінція Лівобережно-Дніпровська лісостепова провінція займає Придніпровську низовину. Формування ландшафтів її пов'язане з розвитком долини Дніпра в умовах континентального клімату. Річна сума опадів становить 450–550 мм, коефіцієнт зволоження змінюється від 1,9 на півночі до 1,3 на півдні Спостерігається значна остепненість і засоленість ґрунтів. Переважають лісостепові ландшафти низинного підкласу. Провінція включає 4 фізико-географічні області.
Середньоруська лісостепова провінція Середньоруська лісостепова провінція в межах України займає південно-західні схили Середньоруська височини. Річна сума опадів становить 450–550 мм, коефіцієнт зволоження 1,6–1,8. У північній частині провінції поширені розчленовані лесові рівнини з сірими і темно-сірими лісовими ґрунтами, лесові рівнини з чорноземами глибокими малогумусними і опідзоленими, з рештками дубово-липових лісів, на півдні — останцево-горбисті височини з глибокими середньо-гумусними чорноземами і залишками кленово-липових дібров.
Степова зона