Sara Lidman.jpg

Са́ра Аде́ла Лі́дман (, *, Міссентреск, Єрнська парафія, Вестерботтен, Швеція — , Умео, Швеція) — шведська письменниця, журналістка, драматургиня і критикиня.

Біографія

Сара Лідман народилася на півночі Швеції, в Андреаса і Єнні Лідманів. У цій родині було ще дві дочки — Лісбет і ТураАрхів Сари Лідман>. Після підготовчих класів Сара у 1931 році пішла до неповної середньої школи, яку закінчила 1936 року. У 1937–1938 роках навчалася в додаткових, старших класах середньої школи.

З 1940 по 1942 заочно здобувала освіту в Кореспонденційному інституті Гермуда й 29 травня 1942 року склала випускний іспит.

У 1942-1944 Сара Лідман навчалася в Маріаннелундській практичній школі, склала випускний іспит 7 червня 1944 року.

У 1945-му вона вступила до Уппсальського університету, потім через хворобу була змушена перервати студії й 1948 року розпочати навчатися в Лундському університеті. У 1949-му Сара здобула ступінь кандидата філософії в першому з цих навчальних закладів і до 1952 року студіювала у другому. Спеціалізувалася, зокрема, у французькій мові та літературі (влітку 1947-го відбула мовну практику в Ґреноблі), в норвезькій мові та літературі (1950, 1951) і в педагогіці (1952).

1950 року одружилася з лікарем-рентгенологом Гансом Єсту Скарбю (1907—2003).

Ще у студентські роки Сара Лідман підробляла, працюючи бібліотекаркою. Здобувши в 1952-му закінчену вищу освіту, наступного року вона дебютувала романом «Смоляна долина» й відтоді регулярно друкувалася, одержувала літературні премії, публікувалася в мас-медіа й співпрацювала з театрами та Шведським радіо. У

1965, 1972, 1974, 1979 і 1995 роках письменниця відвідала В'єтнам, і результатом цих відвідин стали статті та їх збірки, позначені протестом проти втручання США в Індокитай. Поза журналістикою проти такої політики вона виступала як учасниця Трибуналу Рассела — Сартра і активна член політичного угруповання «Ліві 68 року». Її знали як таку, що гаряче агітує й завзято домагається бажаного. 1960 року Лідман поїхала до Південно-Африканського Союзу, щоб «зустріти нових людей і знайти нові проблеми». Там її звинуватили в порушенні расових законів (зберігся задокументований допит) і наступного року змусили виїхати з країни. У 1963-му Лідман боролася з расизмом уже в Кенії. Наприкінці 1960-х вона підтримувала гірників-страйкарів Кіруни й інших рудників. Згодом перейшла з комуністичних поглядів на поміркованіші й зайнялася охороною довкілля. Вже перед смертю письменниця виступила проти війни в Іраку. Таку діяльність Сари Лідман і своє спільне життя з нею в другій половині 1950-х описав Івар Лу-Юганссон у романі «Блакитна діва».

У 1955-1963 роках письменниця належала до членів літературної академії «Товариство Дев'яти» й мала крісло № 8. 1989 року Сару Лідман вибрали членом Королівського Шюттеанського товариства, що в Умео. З 1975-го року й до самої смерті вона проживала у своєму рідному домі, що в Міссентреску.

Творчість 1953 року Сара Лідман дебютувала романом «Смоляна долина», у якому зобразила будні села Екстреск поетичною мовою, що ґрунтується на північношведських діалектах і біблійних текстах. «Країна морошки» (1955) — це широкий епічний опис бідної вестерботтенської спільноти лісівників. Романи «Дощовий шпиль» (1958) і його продовження «Носити омелу» (1960) відзначаються психологічним реалізмом із символістичними відтінками. У 1960-х роках етична проблематика набрала політичної барви. У романах «Я і мій син» (1961) і «З п'ятьма діамантами» (1964) йдеться про расову дискримінацію.

Своїми репортажами «Розмова в Ханої» (1966), «Рудник. Картина Удда Урбума» (1968), «Наземні і підземні друзі» (1969) та «Птахи у Намдіні» (1972) Лідман подала голос у тодішніх суперечках про соціально-політичні питання, ставши на бік лівого соціалістичного крила й розвиваючи тему солідарності з бідняками та експлуатованими. У романі «Твій слуга слухає» (1977) письменниця повернулася до циклу про життя у Вестерботтені й описала колонізацію Півночі Швеції у 1870-х роках. То був перший твір у так званому «Залізничному епосі», який складається з п'яти частин: «Дитя гніву» (1979, відзначено Літературною премією Північної Ради), «Камінь Набота» (1981), «Дивовижна людина» (1983) і «Залізна корона» (1985). У них сильно і переконливо синтезовано провінціальне і універсальне засобами своєрідної поетичної прози. Головним героєм цих творів виступає Дідрік Мортенссон — селянин, який завдяки своїй наполегливості та цілеспрямованості домігся влади в цій місцині. Ентузіаст залізниці, він вважає її засобом подолати ізольованість поселення від решти світу. Зрештою його звинувачують за зловживання й (іронія долі) везуть до в'язниці одним із перших поїздів, яких він так прагнув. У цьому циклі багато чого взято з історії роду Сари Лідман. Останнім із черги вийшов у світ роман «Хвилина невинності» (1999).

Особистий архів Сари Лідман зберігається в дослідницькому архіві бібліотеки Умеоського університету. Її численні п'єси не дочекалися опублікування й досі перебувають у стані рукописів і машинописів. Деякі з них свого часу транслювалися по радіо й телебаченні. Українською мовою видано два твори Сари Лідман: «Острів» (Hjortronlandet) і «Я і мій син» (Jag och min son). Київ, «Дніпро», 1984. Переклала Ольга Сенюк.

Твори

Проза Tjärdalen (1953) — «Смоляна долина», роман Hjortronlandet (1955) — «Країна морошки», роман Regnspiran (1958) — «Дощовий шпиль», роман Bära mistel (1960) — «Носити омелу», роман Jag och min son (1961) — «Я і мій син», роман Jag och min son (1963) — «Я і мій син», роман, перероблена версія Med fem diamanter (1964) — «З п'ятьма діамантами», роман Din tjänare hör (1977) — «Твій слуга слухає», роман Vredens barn (1979) — «Дитя гніву», роман Nabots sten (1981) — «Камінь Набота», роман Den underbare mannen (1983) — «Дивовижна людина», роман Järnkronan (1985) — «Залізна корона», роман Lifsens rot (1996) — «Корінь значення життя», роман Oskuldens minut (1999) — «Хвилина невинності», роман

Журналістика Samtal i Hanoi (1966) — «Розмова в Ханої», репортаж Gruva. Bild Odd Uhrbom (1968) — «Рудник. Картина Удда Урбума», збірка інтерв'ю Gruva. Bild Odd Uhrbom (1969) — «Рудник. Картина Удда Урбума», розширена версія Vänner och u-vänner (1969) — «Наземні і підземні друзі», збірка статей Fåglarna i Nam Dinh (1972) — «Птахи у Намдіні», статті про В'єтнам Varje löv är ett öga (1980) — «Кожен листок — це око», збірка статей …och trädet svarade (1988) — «…і дерево відповіло», збірка статей Kropp och skäl (2003) — «Тіло і душа», різні статті

Драматургія Marta Marta (1970) — «Марто, Марто» П'єса на матеріалі «Дощового шпиля». Рукопис. Не поставлено. 1950-ті роки Job Klockmakares dotter — «Донька годинникаря Йова». Машинопис, поставлено в Гетеборзькому міському театрі (1954, 1955), в театрах «Рікстеатерн» (1956) і «Каммартеатерн» (1956) Aina — «Айна». Рукопис, поставлено в Королівському драматичному театрі й Гетеборзькому міському театрі (1956, 1957), а також у «Рікстеатерн» (1960) De vilda svanarna — «Дикі лебеді». Машинопис інсценізації казки Андерсена. Переклали німецькою Фред Єльм і Сара Лідман. Поставлено на телебаченні силами театрів «Кларатеатерн» (1971, 1972), «Тренделаґ театер» (1975, 1976) і «Рікстеатерн» (1979) Balansen och Skogen — «Рівновага і ліс». Поставлено в театрі «Данстеатер» (1975) Din tjänare hör, Vredens barn — «Твій слуга слухає», уривки з роману «Дитя гніву». Для театральної постановки обробили Лейф Сундберг і Сара Лідман. Готувалося для театру «Норрботтенстеатерн» (1981) Hästen och tranan — «Кінь і журавель». Машинопис. Поставлено й передано в телебаченні силами театрів «Вестерботтенстеатерн» (1983), «Норрботеттенстеатерн» та інших Järnkronan — «Залізна корона». Машинопис. Поставлено в не менш як двох версіях (1987)

Книжки про Сару Лідман Birgitta Holm. Sara Lidman: i liv och text, 1998, isbn 91-0-056670-5, Finn boken Lina Sjöberg. Genesis och Jernet: ett möte mellan Sara Lidmans Jernbaneepos och bibelns berättelser, 2006, isbn 91-7844-727-5, Finn boken

Нагороди і відзнаки Літературна премія газети «Свенска даґбладет» 1953 Медаль БМФ 1956 Письменницька премія педагогічного товариства шкіл для дорослих 1956 Стипендія Книжкової лотереї 1956 Стипендія Книжкової лотереї 1957 Премія Доблоуґа 1961 Літературна премія газети «Ми» 1964 Літературна премія газети «Естерсундс постен» 1964 Заохочувальна літературна стипендія 1967 Велика заохочувальна літературна премія 1968 Велика премія «Товариства Дев'яти» 1977 Премія Зорнів 1979 Літературна премія Північної Ради 1980 (за «Дитя гніву») Літературна премія Сельми Лагерлеф 1985 Премія Доблоуґа 1985 Велика літературна заохочувальна премія за роман 1986 Медаль Геденвінда 1987 Премія «Аніара» 1991 Премія Івара Лу 1992 Премія Гаррі Мартінсона 1993 Премія Ґерарда Бонніра 1993 Премія Мої 1996 Премія «Litteris et Artibus» 1997 Премія Стіґа Шедіна 1998 Премія Сікстена Геймана 1998 Пілотська премія 1999 Шведська премія за риторику 1999 Особиста премія Івара Лу-Юганссона 2001

Почесті Звання почесного доктора філософії Університету в Умео (1978) Звання професора — 1999 2009 року іменем Сари Лідман названо вулицю у Стокгольмі 2015 року у Шеллефтео на честь Сари Лідман названо вулицю та квартал — відповідно іменем її літературної героїні та назвою роману: вулиця Анни-Стави (Anna-Stavas gata) і квартал «Країна морошки» (kvarteret Hjortronlandet)

Джерела Видавництво Альберта Бонніра — Сара Лідман Дані про Сару Лідман на сайті «Libris» Архів Сари Лідман

Примітки