Вірме́нська міфоло́гія () — релігійні погляди й культи стародавніх вірменів, що базувались на комплексі протоіндоєвропейських вірувань, які існували до офіційного прийняття на початку IV століття за царя Трдата III християнства як державної релігії, й донині зберігаються в сучасній вірменській культурі у формі традицій, що передаються від покоління до покоління. Вірменська міфологія належить до системи стародавніх уявлень пращурів сучасних індоєвропейських народів.Чечельницький / Праистория начинаеця у Пределова мира Книжковий клуб, 2005 ISBN 5275013558, 9785275013559, c-76

Формування вірменської міфології Пантеон вірменських богів (діців), що формувався за часів зародження протовірменів, успадкував і, на початковому етапі свого існування, зберігав основні елементи поганства протоіндоєвропейських племен, які населяли Вірменське нагір'я.

Первинним культом поклоніння була деяка неосяжна вища сила, розум, що йменувався Ар. Фізичним втіленням Ара було Сонце (Арев), якому поклонялись стародавні вірмени, які називали себе аревордами (вірм. — діти Сонця). З давніх часів культ поклоніння Сонцю посідав особливе місце у вірменському поганстві.

Також серед найдавніших культів, що мали спільне індоєвропейське та європейське коріння, можна назвати культ орла та лева, шанування Неба. В основу багатьох давньовірменських міфів покладено у модифікованому вигляді мотиви запеклої боротьби між урумейцями та Ассирією, а IX століття до н. е. — між державою Біайна (Урарту) й Ассирією.

З плином часу вірменський пантеон оновлювався, в ньому з'являлись нові божества, які мали вірменське, а не загальноарійське походження. Тоді Богом-Творцем, уособленням вищої сили та главою пантеону постав Айк — прототип легендарного Гайка-Лучника.

Також, на думку Алішана, верховним богом вірменського пантеону вважався й Ванатур, якого згодом замінив Арамазд. Останній же хоч і з'явився під впливом зороастризму, проте частково зберіг і суто вірменські риси. Аналогічним чином суто вірменську богиню родючості й материнства Нар замінила Анаїт (в зороастризмі богиня родючості — Адвісура-Анаїта), хоча на думку деяких вчених (зокрема Абегяна) Анаїт походить від псевдоніму ассирійської богині Іштар — Анату.

За часів елліністичної доби (III—I століття до н. е.) давньовірменські божества ототожнювались з античними богами:

Арамазд — із Зевсом, Анаїт — з Артемідою, Ваагн — з Гераклом, Астхік — з Афродітою, Нане — з Афіною, Міхр — із Гефестом, Тір — з Аполлоном чи Гермесом.

Після офіційного прийняття у Вірменії християнства з'явились нові міфологічні образи й сюжети, стародавні міфи та вірування були трансформовані. Біблійські персонажі перейняли функції архаїчних богів і духів, наприклад, Іван Хреститель (вірменський Сурб (святий) Оганес) набув деяких рис Ваагна й Тіра, а архангел Гавриїл (Габрієл Хрештакапет) — Ваагна.

Основні відомості про вірменську міфологію збереглись у творах давньогрецьких авторів (Платон, Геродот, Ксенофонт, Страбон), візантийця Прокопія Кесарійського, а також середньовічних вірменських письменників (Мовсес Хоренаці, Агатангелос (Агатангел), Єзнік Кохбаці, Себеос, Ананія Ширакаці), та, звісно, у мовних народних переказах.

Для стародавніх міфів, переданих у письмовій традиції, характерною є історизація змісту. Архаїчні боги та герої перетворювались у них на епонімів вірменів, засновників країни та держави (Гайк, Арам, Ара Гехецик, Ваагн тощо). Міфічні події було включено до конкретного географічного середовища. Злі космічні чи хтонічні духи й демони почали поставати як «чужі» етнічні вожді, царі або цариці ворожих держав (Аждахак, противник Гайка — Бел із Вавилона, Баршамін тощо). Боротьба між хаосом і порядком трансформувалась на військово-політичну боротьбу між вірменським і «чужими» народами та державами (наприклад, війна вірменського царя Тиграна проти мідійського царя Аждахака). Центральний сюжет у стародавній вірменській міфології — спротив протовірменів чи вірменів іноземному загарбництву.

Під час де міфологізації та історизації архаїчних міфів і складання епосу між різними міфологічними персонажами виник певний генеалогічний зв'язок: Арам, один з епонімів вірменів, — нащадок Гайка,О.Дубровська / Міфологія. Арам , Olma Media Group, 2002 ISBN 5948491072, 9785948491073, с −21 Ара Гехецик — син Арама, Анушаван Сосанвер — онук Ара Гехецика.

Епічні царі (Тигран, Арташес, Артавазд) також вважались нащадками Гайка.

Також значне місце у міфах посідають і вірування про демонів і злих духів. В архаїчних міфах та в епосі «Віпасанк» виступають демони: вішапи (духи бурі та смерчу), деви й каджі. У замовляннях, ворожіннях, народних прикметах згадуються чарки та інші злі духи. До нашого часу збереглись стародавні велетенські кам'яні скульптури, що мають форму риб, названі в народі «вішапи».

Характер вірувань

Вірування стародавніх вірменів, як утім, і майже всіх праіндоєвропейців, пов'язані із шануванням безлічі культів, основними з яких були: культ пращурів, культи небесних тіл (культ Сонця, культ Місяця, культ Неба), поклоніння тотемам: левам, орлам і бикам.

Проте основним культом, звичайно, було поклоніння богам вірменського пантеону. Верховним богом був спільний індоєвропейський бог Ар (як початок), потім Ванатур.

Пізніше (за часів вірменсько-перських відносин) Богом-Творцем став Арамазд, якого за часів еллінізму ототожнювали із Зевсом.

Тотемізм Окрім основних культів орла й лева існували також і інші священні тварини: бик (Єрванд і Єрваз народились від зв'язку жінки з биком, відповідно — батько-бик постає тотемом їхнього роду), олень (починаючи з бронзової доби, зустрічаються численні зображення, статуї та барельєфи, пов'язані з культом богині-матері, а пізніше — з християнською Божою Матір'ю), ведмідь, кішка, собака (наприклад, Аралез).

Священні птахи. Арагіл (), лелека — вісник Ара Гехецика, а також захисник полів. Відповідно до стародавніх міфологічних уявлень, два лелеки уособлюють сонце. Також за деякими міфами, у своїй країні Арагіл — селяни-землероби. Коли настає час, вони надягають пір'я та прилітають до Вірменії. Перед відльотом убивають одного зі своїх пташенят і приносять його в жертву богу; Артцив (), орел — в епосі «Давид Сасунський» постає посланцем богів. Акахах (), півень — птах-віщун, провісник ранкового світла. Вважалось, що він мав дуже важливу функцію — він мав воскрешати людей від тимчасової смерті — сну та відгонити від них духів хвороб. У християнізованому міфі півня призначено ігуменом монастиря святого Георгія, без його заклику жоден караван, що зупинився в монастирі, не вирушає в путь. Крунк (), журавель. Тцитцернак (), ластівка.

Багато міфів присвячено зміям, культ яких здавна був поширений серед народу (особливо шанувався вуж — лорту, якого вважали другом вірменів). Вважалось, що священні змії живуть у печерах у власних палацах, у царів змій на голові — коштовний камінь чи золоті роги. У кожного з царів своє військо. Також у «Віпасанку» цар марів (мідян) вішап Аждахак постає їхнім тотемом (відповідно до народної етимології, мар — «змія», «вішап»)

Священні рослини: платан, ялівець, бригонія.

Гори Походження гір у міфах зазвичай є антропоморфним. За одними міфами, раніше гори були братами-гігантами. Щоранку вони підперезувались та йшли вітати одне одного. Але з часом вони почали лінуватись рано вставати й вітались уже не затягуючи ремінів. Боги покарали братів і перетворили їх на гори, їхні пояси — на зелені долини, а сльози — на джерела. В іншому варіанті гори Масіс (Арарат) і Арагац були сестрами, а Загрос і Тавр — рогатими вішапами (драконами), що боролись між собою.

Вогонь і вода Відповідно до вірменських міфів вогонь і вода були братом і сестрою, але сестра-вогонь посварилась із братом-водою, й тому тепер вони вічні вороги. За іншими переказами, вогонь створив сатана. Цей вогонь потім почали використовувати й люди. За це розгнівався на них бог и створив як кару для людей божий вогонь — блискаву.

Із вогнем пов'язано й обряди під час весіль та хрестин; на свято Терендез, що відзначає принесення немовляти Ісуса до Храму, запалюють ритуальні вогнища.

Космогонія та небесні тіла Небо в міфології виглядає як місто, оточене кам'яними стінами з мідною брамою. Біля бездонного моря, що розділяє небо й землю, розміщується рай. Біля райської брами протікає вогняна річка, через яку перекинуто міст з однієї волосини (мазе камурч). Під землею розміщено пекло. Виснажені душі грішників залишають пекло, підіймаються мостом, але він проривається під вагою їхніх гріхів, і души падають до вогняної річки.

Відповідно до іншого міфу, міст протягнуто над пеклом; коли настане кінець світу й воскреснуть усі померлі, кожен з них матиме пройти цим мостом; грішники впадуть з нього до пекла, а праведники перейдуть до раю.

Земля, відповідно до однієї з версій, розташовується на рогах бика. Коли він трясе головою, відбувається землетрус. За іншою версією, земля оточена тілом велетенської риби (Лекеон або Левіатан), що плаває у світовому океані. Риба прагне упіймати свій хвіст, але не може. Від її рухів відбуваються землетруси. Якщо ж риба упіймає свій хвіст, світ зруйнується.

Значне місце посідають й астральні сюжети. У давнину офіційна релігія вірменів включала культ сонця й місяця; їхні статуї розміщувались у храмі в Армавірі. Секти сонцепоклонників зберігались у Вірменії ще у XII столітті.

Із зірками був тісно пов'язаний культ пращурів. Так, Гайк — зоряний лучник, ототожнюється із сузір'ям Оріон.

За одним із міфів Чумацький Шлях — це молоко, що вилилось із грудей убитої жінки-перевертня, а Велика Ведмедиця — сім говірких кумушок, перетворених розгніваним богом на зорі.

Також за народними віруваннями, кожна людина має в небесах свою зірку, яка згасає, коли їй загрожує небезпека.

Природні явища За одними міфами гроза асоціюється з пологами, від сполучення неба та землі, а грім — із криками жінки при цьому. В іншому варіанті, бог грози та блискавки Вахагн б'ється із вішапами — демонами бурі та смерчу. (Після поширення вірменами християнства його було замінено на пророка Іллю (Єгіа).

Зоря, відповідно до міфів, — це відблиск черева великої риби на землі, коли вона перевертається на спину), роса — сльози місяця чи пророка Іллі. Вітер народні повір'я пов'язують зі святим Саркісом.

Нічну темряву уособлює гішерамайрер. Йому протиставляється «добрий світ» дня, особливо ранкова зоря, що відгонить нічних духів. У міфах її уособлює рожева діва, яка після поширення християнства злилась із Божою Матір'ю.

Герої У вірменському епосі набули розвитку етногонічні міфи (про епонімів вірменів Гайка й Арама), міфи про близнюків і культурних героів (Єрванд та Єрваз, Деметр і Гісане, Санасар і Багдасар тощо), міфологічний мотив про боротьбу хаосу з космосом. В есхатологічних міфах простежується вплив мітраїзму та християнства.

Храми та культові місця

Храм Гарні () — давньовірменський поганський храм I століття до н. е.. Є витонченим периптером елліністично-римського типу.

Храм Гарні — єдиний пам'ятник, який належить до доби поганства й еллінізму, що зберігся на території Вірменії,. За припущеннями, його було присвячено поганському богу Сонця — Міхру чи МгеруТокарєв // Міфи народів світу: енциклопедія // Том 2; — стор.160; Видавництво «Советская энциклопедия», 1987 р.

В результаті сильного землетрусу 1679 року храм був майже цілком зруйнований, його відновили у 1966—1976 роках. Поблизу храму збереглись рештки стародавньої фортеці й царського палацу, а також будівля лазні, споруджена у III столітті. Будівля включала не менше п'яти приміщень різного призначення, з яких чотири мали у торцях апсиди. Підлога прикрашена елліністичною мозаїкою.

Масіс — вірменська назва Арарату. У вірменському перекладі Біблії, у деяких вірменських версіях міфу про всесвітній потоп, ковчег Ксісутра (Ноя) зупинився на горі МасісТокарєв // Міфи народів світу: енциклопедія // Том 2; — стор.122; Видавництво «Советская энциклопедия», 1987 р.