Ательку́за (, від ) — історична область у Північному Причорномор'ї, в межиріччі Дніпра й Дністра, яка наприкінці IX — початку X століття була населена пращурами сучасних угорців — уграми, що мігрували з їх з прабатьківщини в Приураллі до Паннонії (сучасна Угорщина).
Географічна і часова локалізація Конкретне розташування Ателькузи в Причорномор'ї і час її існування є предметом дискусій в сучасній історіографії раннього середньовіччя. Однак, спираючись на праці середньовічних авторівЗокрема історики аналізували трактат імператора Костянтина Багрянородного «Про управління імперією», вчені локалізують Ателькузу на різних етапах її існування півднем сучасної України, Молдови і, можливо, північно-східною частиною Румунії.
+ Версії угорських дослідників щодо історичної локалізації АтелькузиВикористані матеріали зі статті :hu:Etelköz Угорської вікіпедіїРайонРоки заселенняАрміній Вамбері (1895) між Волгою і ДніпромБалінт Хоман (1908)між Дніпром і ДунаємАнтал Барта (1968)між Дунаєм і Дніпром820 н. е.Дьордь Дьорффі (1996)дельта Дніпра860 н. е.Андраш Рона-Таш (1996)між Дунаєм і Дніпром670 н. е.
За однією з версій, у 820-х роках стародавні угри прийшли у пониззя лівого берега Дніпра, яке до того було заселене внутрішніми булгарами. Пізніше, під натиском печенігів, вони мігрували на правий берег, в межиріччя Дніпра і Дунаю . У 895 році печеніги, уклавши союз з болгарським царем Симеоном, вторглися і спустошили Ателькузу. Переконавшись, що їм вже не впоратися з печенігами, мадярська орда, пішла повз Київ на захід. Літописець так описував цю подію:
Покинувши Ателькузу, на довго не зупиняючись на теренах Київської Русі, угорські племена рушили далі через Карпати в Подунав'я до Паннонії .
Примітки
Література
Посилання