Австрійський (австро-угорський) гу́льден (флори́н) — основна грошова одиниця Австрійської імперії (у 1857—1867 роках), а потім — Австро-Угорщини (у 1867—1892 роках). 1892 замість гульдена запровадили австро-угорську крону.
Історія Передумови і грошова реформа 1857 року До 1850-х років в Австрійській імперії назріла необхідність зміни грошової системи, використовуючи певну політичну й економічну стабілізацію в державі уряд розпочав підготовку до проведення грошової реформи. При цьому він сподівався на зближення з німецькими державами. Певною мірою це стало продовженням традицій, зароджених у середині XVIII століття, коли було закладено основи . Наступними кроками у цьому напрямі стало створення 1815 року Німецького Союзу, частина членів якого тяжіли до Австрії, яка намагалася не допустити домінування у ньому Пруссії. Важливу роль у пропагуванні монетних реформ виконував утворений 1833 року Митний Союз, який об'єднав 18 німецьких держав. Його завдання полягало у підготовці до політичного та економічного об'єднання Німеччини шляхом ліквідації митних бар'єрів та уніфікації монетних систем. 1837 року низка держав Південної Німеччини — членів Митного Союзу — уклали Південнонімецьку монетну конвенцію. Наступного року Пруссія підписала з ними Дрезденську конвенцію, згідно з якою два прусських талери мали відповідати трьом південнонімецьким гульденам. Дана конвенція ґрунтувалася на засадах срібного монометалізму — грошової системи, за якої основним мірилом вартості та законним засобом платежу було срібло«Грошова система Австрійської (Австро-Угорської) імперії в епоху срібного та золотого монометалізму» Шуст P. M. Процитовано 17 серпня 2025.
Намагаючись посилити свій вплив на німецькі держави, австрійський уряд ще 1853 року запропонував Пруссії укласти митний договір з Австрією і запровадити на території обох держав єдину грошову одиницю на засадах золотого монометалізму. Однак прусський уряд відмовився від пропозицій, наполягаючи на визнанні срібла основним валютним металом. Австрійський міністр фінансів барон не погоджувався з цим, висуваючи свої економічні аргументи. Така позиція міністра не узгоджувалася з політичними планами імперії, що спричинило заміну його палким прихильником ідеї німецького єднання . 1856 року за його ініціативою у Відні відбувся австро-німецький монетний конгрес, на якому виробили засади майбутнього монетного союзу. 24 січня 1857 року Австрія і держави Німецького Митного Союзу підписали Віденську монетну конвенцію, яка уніфікувала їхні валютні системи. На її основі в обіг запроваджувалася так звана «союзна монета» («vereinsmunze»). Основним її номіналом був союзний талер («vereinstaler»). Новою спільною монетно-ваговою одиницею, замість кельнської марки, став так званий важкий «» («zollpfund») вагою 500 г. З фунта срібла 900-ї проби карбували 30 союзних талерів, що дорівнювали 45 австрійським гульденам. Таким чином вага союзного талера становила 18,518 г (16,666 г чистого срібла). Протягом 1857—1867 років на монетних дворах у Відні, Кремниці, Празі, Карлсбурзі, а також у Мілані та Венеції випустили понад 30 мільйонів союзних талерів. Крім цього, у 1865—1867 роках у Відні виготовили понад 25 тисяч подвійних союзних талерів.
Для потреб міжнародної торгівлі і здійснення міждержавних платежів випускалися спеціальні золоті торгові монети номіналом в 1 та 1⁄2 крони. Крона карбувалась із золота 900-ї проби і важила 11,111 г. Цих золотих номіналів випустили небагато: понад 790 тисяч 1-кронових і 27 тисяч 1⁄2-кронових монет. У внутрішньому грошовому обігу крони оцінювалися у 12 флоринів 6 крейцерів, а 1⁄2 крон — 6 флоринів 33 крейцери. Крім того, Австрія зберегла за собою право карбувати так звані талери Марії Терезії, які використовувалися для торгівлі з країнами Сходу. Вони оцінювалися у 2 флорини 10 крейцерів, а їх метрологічні показники дорівнювали конвенційній монетній стопі 1753 року.
Подальшим кроком грошової реформи стала зміна внутрішньої монетної системи Австрійської імперії. Замість віденської валюти, введеної 1816 року, імператорським указом від 19 вересня 1857 року запровадили австрійську валюту (oesterreichiscfie wahrung), основним номіналом якої став флорин (гульден), що поділявся на 100 нових крейцерів. Одночасно встановлювався обмінний курс старої та нової валют: 1 гульден монетами, випущеними за конвенційною монетною стопою, обмінювався на 1,05 гульдена австрійської валюти, а 1 гульден віденської валюти мав дорівнювати 0,42 гульдена австрійської валюти. Згідно імператорського указу від 1 грудня 1858 року нова валюта стала єдиним законним платіжним засобом.
Одночасно з запровадженням у країні системи срібного монометалізму і проведенням внутрішньої грошової реформи змінили й структуру монетних номіналів. З 19 вересня 1857 року на монетних дворах у Відні, Кремниці, Карлсбурзі та Венеції, а з наступного року й у Мілані розпочалася емісія нових гульденів, які випускалися зі срібла 900-ї проби вагою 12,35 г (11,11 чистого срібла). З 1868 року карбування цих монет в австрійській частині монархії зосередили лише на Віденському монетному дворі. З 1859 року розпочалося виробництво 2-флоринових монет. Повновартісними монетами вважалися також 1⁄4 флорина, що карбувалися зі срібла 520-ї проби (вага 5,34 г, у тому числі 2,77 г чистого срібла). Розмінними номіналами були білонні 5 та 10 нових крейцерів.
Зазнали змін і метрологічні показники емісії мідних монет. З віденського центнера міді (50 кг) карбували монет на суму 160 гульденів австрійської валюти. З 1858 року на всіх монетних дворах імперії карбувалися мідні монети номіналом 5/10 та 1 новий крейцер, а з 21 жовтня 1860 року в обіг ввели ще й 4 крейцери. Монети карбувались у доволі значних обсягах. У 1857—1867 роках виготовили близько 100 мільйонів 5/10-крейцерових, близько 1361 мільйонів 1-крейцерових, близько 43,7 мільйонів 4-крейцерових, понад 7,9 мільйони 5-крейцерових, близько 4,7 мільйонів 10-крейцерових, близько 200 мільйонів 1⁄4-флоринових, близько 48 мільйонів флоринів та близько 1 мільйон 2-флоринових монет. Крім загальноімперських емісій, до 1862 року випускались також монети для італійських провінцій Австрії. У Мілані та Венеції карбували з міді монети в 1, 3, 5, 10 та 15 чентезимо, а згодом — 5/10 та 1 нове сольдо. Зі срібла випускали 1/2 та 1 ліру, 1/2 (3 ліри) та 1 скудо, а із золота — 1/2 соврано (20 лір) вартістю 6 % гульдена та соврано (40 лір). Попри значні обсяги випуску, в країні надалі відчувався брак монет. Станом на 1868 рік, на одного жителя монархії, яка тоді налічувала майже 35 мільйонів населення, припадало монет на суму 7,2 флорина, чого було явно недостатньо.
Одним із головних завдань грошової реформи 1857 року стала уніфікація монетно-грошової системи Австрійської імперії. З 1858 року новозапроваджену австрійську валюту оголосли єдиною законною на всій території імперії. Для полегшення обміну різноманітних монет попереднього карбування на нову монету, 27 квітня 1858 року вийшов імперторський указ, який встановлював співвідношення між ними. Так, 2 гульдени конвенційної монети обмінювалися на 2 гульдени 10 крейцерів австрійської валюти, 3 крейцери конвенційної монети — на 5 крейцерів австрійської валюти, 6 крейцерів випуску 1848—1849 років — на 10 крейцерів австрійської валюти, 1 крейцер 1851 року — на 1,5 крейцера австрійської валюти тощо. 12 серпня 1858 року Міністерство фінансів оприлюднило офіційний перелік монет, які залишалися законними засобами обігу. Він містив як монети нового австрійського карбування, так і монети союзних держав. До завершення обмінної операції, тимчасово дозволялось використання монет попередніх австрійських емісій.
Одночасно проводився обмін паперових грошових знаків. При цьому з квітня по жовтень 1858 року 250 гульденів віденської валюти дорівнювали 100 гульденам конвенційною монетою. Були встановлені терміни вилучення з обігу банкнот різних номіналів та емісій. Так, банкноти номіналом 1000 гульденів конвенційною монетою обмінювалися до 30 червня 1858 року, 50 та 100 гульденів — до 31 серпня 1858 року, а 10 гульденів — до 31 жовтня того ж року. Проте ці терміни часто продовжувалися. Так, 10-гульденові банкноти на Буковині обмінювалися до березня 1860 року. З 1 листопада 1858 року Привілейований Національний Банк Австрії розпочав емісію банкнот номіналом 10, 100 та 1000 гульденів австрійської валюти. Ще раніше, з 1 січня цього ж року, в обігу з'явилися банкноти номіналом 1, 10, 100 та 1000 гульденів. Ці паперові грошові знаки на третину були забезпечені срібною та золотою монетою.
Перші кроки грошової реформи дали позитивні результати. Уряду вдалося скоротити дефіцит державного бюджету, суттєво зменшити кількість банкнот в обігу. Вільний обмін банкнот на золоту та срібну монету тривав із 30 серпня 1858-го до 29 квітня 1859 року. Проте початок війни з П'ємонтом та Францією 1859 року завдав нищівного удару по грошово-фінансовій системі Австрійської імперії. З обігу знову почала зникати повновартісна монета, для покриття воєнних видатків уряд вдався до емісії банкнот. Особливо гостро відчувався брак дрібної розмінної монети номіналом 5 та 10 крейцерів. У зв'язку з цим випустили банкноти номіналом 10 крейцерів на суму понад 12,3 мільйонів гульденів. З 1 травня 1859 року розпочалася емісія банкнот номіналом 5, 10 та 100 гульденів. Надалі становище австрійських фінансів ще більше погіршилось внаслідок невдалої війни з Пруссією 1866 року. Значно зросло ажіо при обміні банкнот на монету: 1867 року воно перевищило 30 % і на цьому рівні утримувалось ще декілька років. В обігу перебували монети на суму 13,8 мільйонів гульденів австрійської валюти та банкнот на 499,8 мільйонів гульденів. Дефіцит державного бюджету знову почав зростати і 1867 року він наблизився до 60 мільйонів гульденів. Для його ліквідації уряд узяв позику банкнотами на суму 60 мільйонів гульденів та векселями на суму 30 мільйонів гульденів. Значну частину цих грошей використали для сплати воєнних репарацій Пруссії.
Не витримав випробувань і Монетний союз з німецькими державами, з якого Австрія вийшла після поразки у війні 1866 року. Певна альтернатива для австрійської фінансово-грошової політики виникла після переговорів з Францією та іншими країнами — членами Латинського монетного союзу. Створений наприкінці 1865 року, цей союз об'єднував Францію, Бельгію, Італію та Швейцарію, а з 1869 року — і Грецію. Всі вони зобов'язалися запровадити систему біметалізму при співвідношенні золота до срібла як 1:15,5. Основною грошовою одиницею союзу став французький франк масою 6 г (4,5 г чистого срібла). Після тривалих консультацій Австро-Угорщина запровадила окремі засади монетного господарства, прийняті в країнах Латинського монетного союзу. 1870 року серед правлячої еліти монархії посилилось переконання у необхідності запровадження в країні системи золотого монометалізму. З цією метою розпочалося карбування золотих монет номіналом 4 та 8 флоринів, що метрологічно дорівнювали французьким 10- та 20-франковим монетам. Дана емісія, що велася у двох версіях — австрійській та угорській — продовжувалася до 1892 року.
Після утворення Австро-Угорщини