Мінін Сергій Костянтинович (, Дубовка, тепер Волгоградська область, Росія — , Москва, тепер Російська Федерація) — радянський комуністичний діяч. Члени Всеросійських установчих зборів 1917 року, член ВЦВК. Член ЦК КП(б)У з 23 березня до 5 квітня 1920 року, член Тимчасового ЦК КП(б)У з 5 квітня до 17 листопада 1920 року, член ЦК КП(б)У з 22 листопада 1920 до 9 грудня 1921 року.

Життєпис Народився 29 червня (11 липня) 1882 року в родині священника, протоієрея посада Дубовка Саратовської губернії. Закінчив духовну семінарію.

У революційному русі з 1903 року. Учасник революційного руху в Росії. Член РСДРП з 1905 року. Партійну роботу вів у Надволжі, на Доні.

У 1909—1910 роки навчався на юридичному факультеті Віденського університету та на історико-філологічному факультеті Юр'ївського (Тартуського) університету.

За революційну діяльність перебував три роки в тюремному ув'язненні, зазнавав арештів у 1910 і 1914 роках, а також заслання до Наримського краю.

Після Лютневої революції 1917 року — голова Царицинського комітету РСДРП(б), голова постійної президії Царицинської Ради робітничих та солдатських депутатів. У липні 1917 перебував під арештом. З 27 серпня 1917 року — міський голова Царицина. У грудні 1917 року очолював штаб оборони Царицинської Ради по боротьбі з Каледіним.

З липня 1918 року — член Революційної військової ради (РВР) Північно-Кавказького військового округу, член РВР Південного фронту.

У 1918—1919 роках — завідувач відділу управління Народного комісаріату внутрішніх справ РРФСР, член колегії НКВС РРФСР у Москві, член РВР 10-ї армії. На 8-му з'їзді РКП(б) (1919 року) примикав до «військовій опозиції».

З січня до квітня 1920 року — голова Катеринославського губернського революційного комітету та член бюро Катеринославського губернського комітету КП(б)У. Одночасно з лютого до травня 1920 року — голова Катеринославського губернського комітету КП(б)У. З 27 квітня до травня 1920 року — голова виконавчого комітету Катеринославської губернської ради.

У травні 1920 — травні 1921 року — член Революційної військової ради (РВР) 1-ї Кінної армії.

27 квітня 1921 — грудень 1922 року — помічник із політичної частини командувача військ України і Криму Михайла Фрунзе в місті Харкові. 21 травня 1921 року потрапив у автомобільну аварію, декілька місяців лікувався. З вересня до грудня 1921 року також був редактором журналу «Комуніст» у Харкові.

У грудні 1922 року демобілізований із Червоної армії. З 1923 року — член Північно-Західного бюро ЦК ВКП(б) у місті Петрограді.

17 березня 1923 року призначений ректором Зинов'євського університету (Комуністичного університету імені Г. Зинов'єва) в Петрограді.

З 1924 до березня 1926 року — уповноважений Народного комісаріату просвіти РРФСР по вищих навчальних закладах і школах Ленінграда.

У 1925 році був головою організаційної комісії із злиття Ленінградського державного університету з географічним та хіміко-фармацевтичним інститутами. У 1925 примикав до «нової опозиції».

У березні 1926 року за станом здоров'я відряджений в розпорядження ЦК ВКП(б), перебував на господарській роботі в місті Гомелі. У 1927 році переїхав до Москви. З січня 1928 року перебував на пенсії за станом здоров'я, лікувався від шизофренії.

У липні 1932 року виключений із партії. З осені 1932 до 1934 року перебував на засланні в селі Колпашово Наримського краю. З 1934 до 1937 року лікувався у нервово-психіатричному санаторію у Сокольниках біля Москви. З 1937 до липня 1945 року — на лікуванні в 1-й заміській Московській нервово-психіатричній лікарні в селі Троїцьке Московської області.

З липня 1945 року — інвалід 1-ї групи, проживав у старшої сестри Софії Костянтинівни в Москві. З 1954 року — персональний пенсіонер.

Помер 8 січня 1962 року в Москві.

Нагороджений орденом Червоного Прапора (1928), орденом Трудового Червоного Прапора (1955).

Примітки

Джерела Минин Сергей Константинович