Вірменська архітектура — архітектурна культура вірменського народу, створена на території всієї історичної Вірменії

Історія розвитку

VI до н. е. — III н. е.

У I тисячолітті до н. е. в основному було завершено процес формування вірменського народу. З VI століття до н. е. архітектура й містобудування на Вірменському нагір'ї вступили до нового етапу розвитку, виявляючи нові якісні особливості. Ксенофонт у праці «Анабасіс» наводить першу згадку про народне житло вірменів — глхатуне. У III—I століттях до н. е. виникли та розвинулись міста ранньої вірменської державності — Армавір, Єрвандашат, Арташат, Вагаршапат, Тигранакерт, Зарішат тощо. У великих містах значного розвитку набули металургія, гончарне виробництво, художня обробка каменю й дерева, будівельна справаВРЕ. Ці міста, так само як і великі фортеці (Гарні, Артагерс, Ані-Камах, Даруйк), поганські святині (Багаван, Багреванд, Аштішат тощо), стали основними ланками розвитку давньовірменської архітектури й містобудування. Відповідно до письмових джерел, частково до матеріалів розкопок Гарні, Армавіра й Арташата, традиційні містобудування та архітектура Вірменії, починаючи з IV століття до н. е., розвивались під впливом греко-елліністичної, а з I століття до н. е. — римської культури, формуючи «вірменський еллінізм» . Містобудівельні фактори, включаючи захисні особливості міст, багато в чому були схожими на елліністичні. Для будівництва міст місцевість обиралась поблизу річок (Аракс, Арацані), які, окрім забезпечення життєдіяльності, складали частину оборонної системи міст.

Шедевром античної архітектури Вірменії є Гарні, зведений вірменським царем Трдатом I (54—88) 76 року, про що свідчить виявлений там же його напис грецькою.

За свідченням Плутарха в АрташатіПлутарх. Порівняльні життєписи, Красс, § 33 й ТигранакертіПлутарх. Порівняльні життєписи, Лукулл, § 29 існували театри, які імовірно були збудовані за типом античних амфітеатрів. В результаті розкопок Гарнійської фортеці було виявлено рештки царського палацу й лазні — з мозаїчними підлогами. В Арташаті було виявлено лазні, системи водопостачання, архітектурні та скульптурні фрагменти будівель.

Галерея

IV—VII століття

Із самого початку створення феодальних відносин архітектура й містобудування Вірменії вступили до нового етапу. Античні вірменські міста переживали економічний занепад, своє значення зберігали тільки Арташат і Тигранакерт. На історичну зміну приходили Двін і Карін (Ерзурум). Будівництво міста Аршакаван царем Великої Вірменії Аршаком II не було завершено цілком. Християнство втілило в життя нову архітектуру релігійних споруд, яка первинно живилась традиціями попередньої, античної архітектури.

Церкви IV—V століть в основному є базиліками (Касах IV—V, Аштарак, V, Ахц IV, Єгвард V століття). Деякі базиліки вірменської архітектури належать до так званого «західного типу» базилікальних церков. З них найвідоміші церкви Текора (V століття), Єреруйка (IV—V століття), Двіна (470), Цицернаванка (IV—V століття). Тринефна Єреруйкська базиліка стоїть на 6-ступінчастому стилобаті, споруджена, імовірно, на місці більш раннього дохристиянського храму. Збереглись також базиліки Карнута (V століття), Єгварда (V століття), Гарні (IV століття), Зовуні (V століття), Цахкаванка (VI століття), Двіна (553—557), Таліна (V століття), Танаата (491), Джарджаріса (IV—V століття), Лернакерта (IV—V століття) тощо.

З V століття базиліки почали замінюватись на купольні церкви з різними архітектурними висловами. З них купольні зали (Птхні VI—VII, Аручаванк 661–666), купольні базиліки (реставрований Текор 478—490, Одзун VI століття, Мрен 613—640, Гаяне 630 , Багаван 631—639 роки), а також триабсидні купольні базиліки (реставрований св. Григор Двіна 608—615, великий храм Таліна VII століття) походять від тринефних базилік. Більш різноманітними є хрестоподібні центрокупольні храми VI—VII століть, коли вірменська архітектура прагнула до цілісності внутрішнього простору. Така архітектурна ідея розвинена у церкві 588—597 років Аване й досягнула класичної досконалості в церкві св. Ріпсіме (618) та в низці інших схожих храмів (Гарнаовіт VI—VII, Таргманчац VII, Арамус, VII, Сісаван, VII, Арцваберд VII століття). У них із максимальною ясністю й лаконічністю вирішено завдання взаємозв'язку архітектурного плану, форм і перспективи, єдності архітектурної ідеї. Мастара (V—VI), Артік (VII), Воскепар (VI—VII) св. Тадеос Багарана (624—631) являють тип чотириабсидної хрестоподібної центрокупольної церкви. Прагнення до створення нових типів хрестоподібних центрокупольних церков призвело до появи у VII столітті шедевру вірменської архітектури тієї доби — Звартноца (641—652). Звартноц також відзначається декоративним принципом архітектурної побудови. Серед першочергових пам'яток вірменської архітектури VII століття виділяється також Аручаванк, де якийсь час перебував вірменський престол. У церкві збереглись сліди стародавніх фресок. Аручаванк особливо примітний своєю купольною залою (16,95х34,6 м). До кінця VI — початку VII століття належить одна з найдосконаліших пам'яток вірменської ранньосередньовічної архітектури — церква Мастара. Вона є варіантом хрестово-купольного храму, є центричною будівлею з широким куполом (діаметр 11,2 метри) на тромпах і з 4 апсидами, що виступають зовні, має підкреслено пластичну виразність.

+

Ереруйкська базиліка, V век Церква Святої Ріпсіме, 618 рік Руїни Звартноца, 641—661 роки.

У другій половині VII століття було створено багатовівтарний тип церков (церква Зоравара в Єгварді 661—685, церкви Ірінда VII, Арагаца VI століття). Одночасно у V—VI століттях розроблявся стиль маленьких церков із хрестоподібним планом. Вдосконалюючись у VI—VII століттях, цей стиль проявився у цілій низці храмів та церков, з яких найвідомішими є аштаракський Кармравор (VI), св. Степанос у Коші (VII), малий храм Таліна (VII), св. Саркіс у Бджні (VII) а також церкви в Агараку (VII), Алмані (637), Арзні (VI), св. Ншан у Дзагаванку (VII), Манканоц св. Сіон в Ошакані (VII), св. Степанос Лмбатаванка (VI) тощо. Останній — хрестоподібна купольна базиліка з восьмигранним барабаном і тромповим переходом. У церкві збереглись також цінні рештки ранньосередньовічного вірменського фрескового живопису.

Архітектура світських будівель розвивалась самостійно. Два палаци Двіна (V й VII століття), палац Звартноца (VII) та два палаци Аруча (VII століття) відзначаються єдністю композиційного рішення плану — центральне місце в них посідають колонні зали. Різні типи світських будівель представлено виявленими у Двіні житловими будинками, громадськими й іншими будівлями. Монументальні пам'ятники VI—VII століть, «які пропагують» хрест, — хачкари — прийшли на зміну дерев'яним хрестам, що були поширені у Вірменії у перші періоди християнства. Кам'яні «крилоподібні» хачкари є характерними для раннього періоду розвитку малої архітектури хачкарного мистецтва.

В Ечміадзінському соборі, церкві св. Григора у Двіні, в Звартноці було виявлено пам'ятки мозаїчного мистецтва. Цілком збереглась мозаїка VI століття у вірменській церкві св. Якова в Єрусалимі (з вірменськими написами). Ранньосередньовічні фрески виявлено у мавзолеї Ахца, в базиліках Касаха, Єреруйка, Циранавор тощо.

Архітектурна традиція будівництва мавзолеїв походить від урартської та елліністичної епох. Серед найдавніших мавзолеїв тієї доби відомі мавзолей Аршакідів в Ахці (IV) та Григоріса (489) в Арцаху. Усипальниці в мавзолеї Аршакідів — підземні, усипальниця Григоріса — під головним вівтарем церкви. Схожу будову мають мавзолеї св. Ріпсіме та св. Гаяне (VII). Зовунійський мавзолей (V) розташовано поблизу стін невеликої каплиці св. Вардан. Методи художньої виразності архітектури IV—VII століть адекватні до принципів архітектури й художньо-естетичних уявлень, що панували за тієї доби. В основі образного уявлення лежали взаємопов'язані рішення архітектурного плану й перспективи, ясна досконалість форм і фасадів, пропорційна гармонія, правильні механізми висловлення архітектоніки. Зведення стін з різнокольорового каміння (що, окрім конструктивного, мало також і художнє значення) стало однією з характерних рис архітектури тієї доби. Прагненням до зовнішньої та внутрішньої лаконічності зумовлено обмежене застосування декоративних елементів. Їх було покликано, в основному, підкреслювати форми вікон і входів, пластично збагачувати деякі частини стін і розтинати площини фасадів.

Галерея. IV—VII століття

VIII—XIV століття

На початку VIII століття у зв'язку з арабськими навалами будівництво у Вірменії тимчасово переживало порівняний занепад. Споруди будувались в окремих княжих володіннях (підземний мавзолей Артавазда Камсаракана), розвивалась світська архітектура. Католикоси Вірменії, незважаючи на складні політичні умови, усіляко сприяли будівництву нових церковних будівель (Давид I Арамонеці збудував церкву й палац). У Двіні було зведено дворянську будівлю центральної міської фортеці. За доби раннього середньовіччя сформувалось мистецтво хачкарів — пам'яток малої архітектури.

885 року, після відновлення вірменської державності, архітектура Вірменії переживала нове відродження. У головних містах будувались нові значні архітектурні будівлі, що розвивали архітектурні методи IV—VII століть. На базі історично-стилістичної єдності розвивались архітектурні школи Ані-Шираку, Ташир-Джорагету, Сюніка, Васпуракану.

Окрім власне міст, архітектура розвивалась також в окремих княжих володіннях, фортецях та, особливо, церковних комплексах, які, переживаючи швидкий розвиток, ставали культурними центрами свого часу. У нещодавно звільненій від арабського ярма країні спочатку будувались порівняно невеликі будівлі, найбільш ранні х яких відомі у гірському Сюніку, на узбережжі Севана.

Перші збудовані у IX столітті церкви відтворювали композиції три- та чотирабсидних хрестоподібних у плані центральнокупольних храмів VII століття (збудовані 874 року дві церкви на острові Севан — Севанаванк і Айраванк). Однак у решті споруд того ж типу спостерігається прибудова кутових приділів (монастир Шогакаванк, 877—888), а також тенденція включення цих приділів до загальної композиції споруд (монастирі Котаванк, Макеняц). Купольна композиція VII століття з чотирма окремими пілонами була використана під час зведення храму Погосо-Петроса в Татєві (895—906), причому кутові стіни двох додаткових приділів замінили пілони, що несуть купол. Результатом подібного творчого підходу до композиційного завдання стало спорудження головної церкви монастиря Каракоп у Вайоц-дзорі (911), де немає пілонів, що несуть купол, а купол спирається на кутові стіни чотирьох преділів. 903 року було зведено церкву Котаванк, до першої чверті X століття належить храм Бюракана, 936 року було зведено купольний храм Гндеванк у гаварі Вайоц-Дзор, наприкінці X століття — церква Макеняц.

У X столітті формувалось Васпураканське царство, центром якого став острів Ахтамар в озері Ван. Товма Арцруні змальовує будівництво центральної фортеці, палацу та інших споруд Ахтамара. Нині збереглась тільки церква св. Хреста архітектора Мануела, яку було зведено у 915—921 роках. Своїм планом церква нагадує храм св. Ечміадзін Дзорадіра, збудований у VI столітті. Церква особливо відома багатим різьбленням по каменю, різноманітними за сюжетами рельєфами, а також фресками.

Широко поширились вірменські технології будівництва й оздоблення; матеріали, що використовувались у вірменському архітектурному будівництві, набули популярності за межами Вірменії. Вони були настільки специфічними, що їх називали вірменськими. Так, арабський історик і мандрівник Аль-Масуді у своїй праці «Золоті копальні й розсипи самоцвітів», змальовуючи один із будинків, який він відвідав у Багдаді, казав: «Увійшов я до нього якось зимовим, досить холодним днем, у Багдаді, та знайшов його у просторій залі, обмазаній червоною вірменською глиною, й вона блищала, подібно до блискавки»